Академік який вивчав молюсків і архологічні пам’ятки

Віктор Місіюк, Культура, Новини
21/12/2019, Leave a comment

19 липня 1975 року помер професор-консультант Буенос-айреського університету, академік Академії наук Арегнтини Юрій Полянський —  біолог, геолог, географ і археолог. Нині існує фундація імені Юрія Полянського, в facebook створена спільнота ім’я Полянського.

Юрій Полянський дав поштовх до пізнання південного конуса Америки, як ніхто перед бароном Гумбольдтом, Еме Бонпляндом,Чарлзом Дарвіном, Ігнацом Домейком і як ніхто після них; він був останнім лицарем серед стількох Санчо Пансів, – писав про видатного дослідника архітектор Юрій Шульмінський.

В 1964 році Полянський одержав з рук нобелевського лауреата Бернарда Гусайа премію за фундаментальний вклад у знання геології та морфології Андів та започаткування геоморфологічних студій на континенті. Звання професора географ отримав в 1956 р.. У Буенос-айреському університеті вчений очолював катедри геоморфології та геології четвертинного періоду.Вчений не обмежувався тільки Андами. Він був відомим фахівцем зі стратиграфії. В останній передсмертній книжці “Geografia fisica general” (1974) Полянський, слідом за П’єром Тейяром де Шарденом вводить поняття ноосфери, “сфера розуму”, яка зформувалася в четвертинному періоді на базі біосфери. Цікаво, що Шарден почав використовувати цей термін під впливом лекцій Президента Академії наук України Володимиа Вернадського. Чимало статей Юрія Полянського опуліковпно в всесвітньовідомому часописі Lexique Stratigrafique International UNESCO. В Аргентині опублікував 20 монографій, 50 книг.

Полянський дбав про розвиток національної науки і її інтеграцію в світову науку. За його ініціатива Математично-Природничого Лікарської секції НТШ надала почесне членство Альберту Ейнштейну. Перед тим, як у 1947 переїхати до Аргентини вчений з 1945 до 1947 року викладав географію в Українському Вільному університеті (Баварія). В роки нацистсько-радянської віни Полянський був директором львівського Природознавчого музею. До того, як на посаду керівника львівської адміністрації призначено німця Ганс Куят з 30 червня по 15 вересня 1941 року Полянський очолював міську Управу Львова. 30 червня о 16:30 приніс присягу на вірність українському уряду на чолі з Ярославом Стецьком. Перед її початком від січня 1940 року вчений був помічником ректора Львівського державного університету імені Івана Франка, науковим секретарем університетської Вченої ради, а також деканом географічного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. До того від грудня 1939 року як професор одночасно керував кафедрою географії університету. З вересня до грудня 1939 року заступник завідувача віділу освіти міста Львова З 1937 до 1939 року був візитатором львівського шкільного округу. Паралельно викладав в антропологію в Греко-католицькій богословської академії.  З 1920 по 1937 роках Юрій Полянський був учителем географії та історії Академічної гімназії у Львові. В 1924-28 роках керював Музеєм НТШ. В часи відсутності української національної вищої школи Полянський працював з 1921 да 1925 года викладачем таємного українського університету.

Видатний вчений був ще й визначним діячем Української військової організації (УВО), обіймав посаду першого крайового коменданта організації. В 1918–1920 роках Полянський служив в Український галицький армії,в чині поручика командував батареєю четвертого гарматного полку. До Першої світової війни був членом Головної Ради Студентського Союзу. Освіту здобув у Львівському і Віденському університетах. До останього поступив в 1910 році після закінчення школи в Ярославлі. Народився Юрій Полянський 6 березня 1892 року в Жовтанцях

Провідний український геолог у свій час написав кілька розділів до книги  „Географія українських і сумежних земель”, серед іншого присвячених Підляшшю, Поліссю і іншим. Досі у Львові зберігаються наукові колекції зібрані Юрієм Полянським. У Малакологічному фонді музею НТШ знаходиться колекція молюсків, виявлена під час його теренових експедицій на Поділлі і Західному Поліссі [Полянський, 1929, 1932]. Серед іншого тут зберігається Viviparus contectus (Viviparidae) знайдений в 1932 року в озері Скоринь в околиці с. Дольськ Пинського повіту Поліського воєвідства. Вчений находив можливість одночасно досліджувати обидва регіони. Коли 6–7 травня 1933 року в залах Музею НТШ у Львові проходив Четвертий з’їзд українських природників і лікарів географ виступив з двома доповідями: “Сліпці з лєсу Поділля” і “Причини затоплення і заболочення Полісся”. Можна сказати, що дослідження були паралельними. Результати вивчення сліпців (молюсків) з вчений опублікував в статті “Матеріали до пізнання малякофавни західнього Полісся”/ Збірник Фізіографічної комісії НТШ. – Вип. 4–5. – Львів.: Друкарня Наук. т-ва ім. Шевченка. – 1932. – с. 83–101. Юрій Полянський описав 88 видів молюсків, 24 з яких були раніше невідомими для території Західного Полісся.Причини подільсько-поліських зацікавлень Полянського пов’язані з проектами, які реалізовувались державними установами. У 1929-1932 роках він працював позаштатним геологом у Державному польському інституті у Варшаві і провів знімання постпліоценових відкладів на Поділлі. А у 1932-1934 роках вчений працював як геолог-топограф при Державному Бюро Меліорації Полісся в Бересті. Його основним завданням був збір матеріалу для геологічних карт. Керівником геологічної групи при Бюро з 1928 року був відомий польський географ Станіслав Лєнцевіч. Результатом стала публікація Carte geologique de la Polesie du Sud-Quest 1:350 000 dressee par Lencewicz d’apres Karaszewicz, Polanski, 1934, яка охоплювала територію між Берестем і Ковелем. Створена вона була на підставі окремих листів геологічної карти у масштабі 1:100000. Три з них (Бересть, Ветли, частково Любешів) підготував Полянський. В серії “Postęp prac przy Meljoracji Polesia (Sprawozdanie za lata 1931–1932)” в 1933 році в Бересті окремо видруковано статті Полянського “Staroaluwjalny taras Polesia i jego stanowisko w historii zatorflenia” (с.1–10) і “Stratygrafja dyluwjum i tarasy centralnego Polesia” (с.11–16). А у львівському Географічному часописі з’явилася комплексна стаття “Wyniki badań geologicznych w zachodniej część Polesia”.Геологічна будова Західного Полісся, на думку геолога, є досить складною. Тому розчленування відкладів лише на підставі їхніх петрографічних особливостей дослідник уважав недостатнім. На підставі геологічних, спорово-пилкових, малакологічних та археологічних досліджень Юрій Полянський встановив детальну хронологію перебігу геоморфологічних процесів та кліматичні умови в голоцені на цій території. Територія Західного Полісся значно швидше перейшла в умови голоцену, у порівнянні зі Скандинавією. Тому проводити принаймні умовні кореляції для цих регіонів недоцільно.  Вчений виділив п’ять терас Західного Полісся, їхнє відношення до процесів торфоутворення. Пачки відкладів, складені пісками і суглинками, повторюються у різновікових серіях і можуть бути впорядковані лише за допомогою гіпотези про терасову будову. Гіпотеза Полянського пояснювала морфологію та генезис території, яка не вкрита моренними відкладами, пов’язувала акумуляційні серії з близькими просторами “вивільнення” (утворення) цих відкладів, дозволяла окреслити вік ерозійних та акумулятивних процесів, давала підстави для палеогеографічних реконструкцій, а також реконструкції будови річкової мережі регіону. Нарешті, гіпотеза висвітлювала генезис ґрунтів, розподіл рослинного покриву, поширення різних типів лісів, боліт і торфовищ, розміщення давніх і сучасних поселень. Удокладнення антропогеної стратиграфії мало велике значення для розуміння історії Західного Полісся. За період польових робіт Юрій Полянський, якого. Пастернак вважав “батьком західноукраїнського палеоліту” [Пастернак, 1976, с. 10] відкрив 66 палеолітичних стоянок. Роки праці над завданнями Бюро меліорації Полісся у 1930-1933 рр. не були виключеннями. Вчений відкрив ряд поселень кам’яної та бронзової доби [Зикітігсісі, 1935, 26]. В одному зі звітів переважають археологічні пам’ятки давніх Камень-Коширського і Дорогичинського повітів. Серед них поселення в Одрижині і Люботинь Одрижинської гміни. Серед іншого на Ратнівщині, на північному березі Волянського озера – в 1932 році Полянський знайов сліди неолітичного поселення, на пагоріб поблизу озера виявлено сліди поселення культури лійчастою посуду. Але й після закінчення праці в Бюро меліорації Полянський продовжував досліджувати пам’ятки Західного Полісся. В 1935 році ним були виявлені сліди мезолітичних поселень мезолітичної доби в околицях де перед тим працював З.Шміт, які в літературі умовно названі “біля м. Дорогичина (Більськ)”.

Хоча в міжвоєнній Польщі українці не мали культурної автономії плеяда видатних українських вчених таких як Юрій Полянський, географ Володимир Кубійович, соціолог Василь Пастущин, археолог Олександр Цинкаловський, музиколог Філарет Колесса, діалектолог Іван Зілинський находили можливість грунтовно досліджувати природне середовище і культуру Західного Полісся. 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *