Архіпастир Ізабела

Великдень 1929 року був надзвичайний. Вперше за сотні років Службу правила архіпастир-жінка. 31 березня 1935 року в плоцькому Храмі Милосердя і Любові обідню відслужила папеса Ізабелла і одинацять священиць. Це була перша в історії християнської церкви літургія відправлена жінками. 

Алегоричне зображення Церкви. Базилика святого Петра. Автор Джузепе Фраскарі 1730 рік..

Західнополіські “ліски та піски” бачили на своєму віку чимало подій світового маштабу і видатних людей. Сім років вчителем у лже-Івана який мав бути сином лже-Дмитра був майбутній берестейський святий Афанасій Филипович. Чотири роки на Пинщині вчителювала майбутня маріавітська свята Ізабела Вілуцька.  Увагу на цю мало відому дослідникам регіону постать нещодавно звернула історик освіти Валентина Тумаш-Ляховець.  Біографія Вілуцької вивчена досить слабо, і найменше її педагогічна праця, але деякі факти усе ж відомі завдяки історикам церкви  Кароліні Федер, Борису Пшедпельському, Мартину Карасу. 

В 1890 році в Варшаві в родині Адама Вілуцького та Марії Антоніни Горн народилася донька Антоніна, якій судилася надзвичайна доля. Батьки дали дівчні добру освіту. Вона вчилася в одній з варшавських російських гімназій. В 1909 році закінчила варшавський приватний жіночій пансіонат Марти Лойківни. Музично обдарована дівчина, яка до того ж крім польської добре знала російську, англійську, французьку та німецькі мови добре підходила на роль гувернантки – виховательки та приватної вчительки. 

Маєток Ордів в Перекалі

Двацятирічна дівчина поступила на роботу до власника маєтку Перекалля Пинського повіту Володимира Орди (1868–1953) (про цього відомого мандрівника і мисливця, який за життя побував в Бразилії, Конго, Єгипті, Кавказі, Манджурії ПроСВІТ вже згадував). Відомо, що в 1909 році в родині Володимира і Яніни Ордів народилася донька Марія. Вісім років вона провела в родині Ордів. Вважається, що один з Ордів закохався в дівчину і пропонував їй вийти за нього заміж, але з якоїсь причини до цього не дійшло. З 1910 до 1914 року навчала  старіших дітей. Пізніше разом з роботодавцями виїхала в біженство до Криму.  

Після підписання Берестейського миру дівчина змогла повернутися до родини у Варшаву. Війна і розпад імперії Романових створювали надзвичайну тривожно-піднесену атмосферу.  В 1918 році Антоніна приїхала погостити до стринних (двоюрідних) братів у Плоцьк. Місто в цей час було центром руху маріавітів. Таємно від родини Антоніна приймає постриг у Зборі Сестер Маріавіток. 8 вересня 1922 році, майже через рік після смерті заснувальниці Збору матушки Фелікси, згідно з волею останьої, була обрана головою громади. 

Символи маріавітської церкви

Вшануванння Богородиці неодноразово стававло причиною Посиленню марійного руху в середині ХІХ століття в польський римо-католицький церкві сприяв уродженець Білої Гонорат Козьминський (1829-1916), який в 1855 році заснував монаську конгрегацію сестер феліціанок і сприяв поширенню марійних груп “Живого Розарію”. Оскільки тогочасна царська влада не давала можливості легального відкривати монастирі з 1872 року Козьминський почав засновувати скритки, підпільні жіночі чорнечі громади. В 1886 році візитаторкою півтора десятка подібних громад стала надзвичайна людина, ревна аскетка, харизматична візіонерка Марія Франциска Козловська (1862–1921), яка в чорнецтві отримала ім’я Фелікса. В наступному році в Плоцьку послідовниця Козьминського заснувала і очолила громаду бідних сестер святої Клари. 2 серпня 1893 року матушка Фелікса мала видіння Христа, який серед іншого звелів: “Хочу, аби для поширення цього обряду повстала Спільнота Священиків під назвою Маріавітів“. В цей же момент Христос поєднав свою волю і волю невісти Христової, як традиційно називали чорниць: “Це мій шлюбний союз з тобою на віки“. Одним з перших Козловська поділилась одкровенням з отцем Гоноратом, який хоча й з дистанцією але схвалив його реалізацію. Центральним мотивом одкровення була вирішальна роль Богородиці як заступниці  людства, і те, що Феліксі, як “Матері милосердя”, даровано право організувати духовну спільноту священиків. Символічно, що перші три священика-маріавіти прийняли ім’я Марія Франциска, Марія Яна, Марія Андрія. 

В 1903 році Христос знову явився матушці Феліксі для того, щоб виділити серед священиків-маріавітів Яна Марію Михайла Ковальського: “Він є мій Вікарій і справжній наступник в Апостольський Столиці“. Матушка підтвердила, що йому “сам Господь Ісус Христос дарував милість архіпастирства“. Делегація маріавітів разом із матушкою Феліксою поїхала до Святого Престолу для того, щоб передати явлені слова Христа, але в дорозі дізнались про смерть папи Льва ХІІІ. Під час перебування в Римі члени конгрегації обрали її головою Михайла Ковальського. Новий Папа, Пій Х, прийняв делегацію, благословив конгрегацію і пообіцяв познайомитись одкоровенням. Через місяць після повернення маріавітів з Риму стало відомо, що 4 серпня 1904 року Верховна Священа Конгрегація Римської та Вселенської Інквізиції ліквідувала розпустила громаду, а матушці наказала сувору аскезу. Дионісій Альфонс Стаерт (03.05.1827 – 27.07.1910), з 1901 року титулярний архієпископ домаскський, розглянув пророцтва матушки Фелікси і, виявив 16 пунктів які не відповідають вченню церкви, рішуче відкинув їх. Одним з тих пунктів було особливе виділення жінки, і порівняння її з Богородицею. 

Архієпископ Ян Марія Михайло Ковальський. 1909 рік.

Але ні миряни, ні духовенство не дослухались до рішення інквізиції. Популярність матушки Фелікси зросла ще більше. В ній вбачали Діву з Апокаліпсису Іоанна. 13 квітня 1906 року Михайло Ковальський оголосив, що матушка є Дружиною Христа і святістю подібна Діві Марії. Того року 16 приходів (близько 60 тисяч віруючих) перестали підпорядковуватись місцевому єпископу. 26 листопада 1906 маріавіти стали юридично незалежними від римо-католицької ієрархії, Міністерством внутрішніх справ Російської імперії затвердило їх статут. 5 грудня 1906 році Папа видав енцикліку в якій підримав рішення Конгрегації Інквізиції. Козловська стала першою жінкою в історії римо-католицької церкві яку особисто відлучили від церкви. Разом з нею відлучили Михайла Ковальського. А 5 жовтня 1909 році маріавітська церква приєдналась до руху старокатоликів, так званої Утрехтської унії, а її голова, Михайло Ковальський, був рукоположен Герардом Гулемом єпископом. 

Маріавіти втілювали дух реформаторства, який проявився в цей час різних християнських церквав. До прикладцу, в православній церкві тоді ж зародився потужний інтелектуальний рух обновленства. Розрив з офіційним Римом сприяв широким реформам. Від заснування маріавіти пропагували екуменізм, хоча до створення Всесвітньої ради церков довелося чекати ще сорок років. З 1907 року літургія правилась польською мовою. Біблію також перекладено польською. Римо-католицький церкви це сталося лише через півстоліття. Всі треби стали безкоштовні. Церква стала максимально демократична і її майбутнє стало залежати виключно від доброї волі парафіян. Маріавіти розвивали різні соціальні форми (майстерні, школи). Сучасники навіть стали називати маріавітизм “містичним релігійним соціалізмом”. Не дивно, що на кінець 1911 року церква мала 96 приходів (44 цегляних, 33 дерев’яних костелів, 14 каплиць і 25 шкіл) і 200-250 тисяч віруючих. Плоцьк маріавіти оголосили новітнім центром християнської церкви. В 1924 Михайло Ковальській заявив про перенос Апостольської столиці з Риму до Плоцька. Одновірці неофіційно визнали його слов’янським Папою. Тим більше, що він був обраний головою маріавітів саме в Апостольський Столиці в період вакантності папського престолу. Зрештою, старокатолики рішуче виступали проти догмату непогрішимості пап і усіх реформ, які були проведені після розколу християнської церкви на католицьку і православну. 

Однією з найбільших реформ, на яку зважились маріавіти, було релігійне зрівняння в правах жінок з чоловіками. Через рік після смерті матушки Феліції, разом із публікацією книги її пророцтв “Справа великого милосердя”, введення причастя хлібом і вином, архієпископ Козловський скасував целібат і встановив містичні шлюби. Цей крок мав відкрити жінкам шлях до священства.

Містичні шлюби між священиками і чорницями введено як виконання волі матушки Фелікси “добу шлюбів людини з Богом” на підставі візії Клеменса Фельдмана 4 жовтня 1922 року. Офіційно про “королівську таємницю”, як їх називали маріавіти, повідомлено пастирським листом 18 квітня 1924 року. Подружжя в містичному шлюбі не мало права жити разом і кожен акт кохання мав бути благословлений.  Ефектом шлюбу було поєднання думок, почуттів і волі з Христом, що людина ставала єдиною з Христом духом і тілом. Діти зачаті в такому шлюбі зачинаються без гріху і мають особливі здібності, а матері втрачають дівоцтво тільки в момент народження. Після народження їх забирали для виховання у громаді, бо діти народжувались не з власної, а божої волі, вони були новими людьми, про яких згадано в Апокаліпсісі. 

Вихованці маріавітського дитячого саду. 1928 року

Пропозицію шлюбу Ізабела Вілуцька початково не сприйняла, але зваживши на те, що матушка Фелікса стала дружиною Христовою, як голова конгрегації погодилась стати дружиною голови церкви. Їх шлюб став першим з шлюбів маріавітської церкви. 

Через містичні шлюби церкву залишили  7 священиків і 900 віруючих. З 1926 подружнім життям маріавітського духовенства зацікавилося слідство. В 1928 в Окружному плоцьком суді почався судовий процес над маріавітським архієпископом, як найбільш відповідальною особою за аморальні випадки в церкві. В 1931 році Апеляційний суд визнав Михайла Ковальського винним і засудив до двох років в’язниці, але виконання судового рішення було відкладене. 

Матушка Ізабела з дітьми, народженими в плоцькому монастирі. 1928 рік.

Між тим в житті церкви сталася надзвичайна подія. 29 лютого 1929 року Михайло Ковальський оголосив про відродження раннєхристиянської рукоположення в священство жінок. Покликаючись на те, що після смерті Ісуса Марія була першим священиком для апостолів, в Чистий четвер архієпископ рукоположив 12 жінок, а Марію висвятив на владику з титулом архіпастирки. Лише через шістьдесят років після цього Єпископська церква Сполучених Штатів Америки наважилась висвятити на єпископа Барбару Климентину Гарріс, а через вісімдесят п’ять років Лютеранська церква Швеції наважилась висвятити на архієпископом Антьє Жакелен. Цікаво, що при цьому були присутні два священика східного обряду, колишніх уніатів Іван Шведко і Федор Чистовський. Останній пропагував маріавітизм в Берестейському повіті. 30 березня 1929 року в Велику Суботу висвячено 62 диякониць. На Великдень Антоніна Марія Ізабела Вілуцька, перша в історії жінка висвячена архієпископом, відправила святкову службу. З 1929 до 1935 року в марівітський церкві було рукоположено в сан 130 жінок. Конфлікт з Міністреством внутрішніх справ заглибився, оскільки воно не визнало висвячення жінок на священиків.

Архпастир Марія Ізабела Вілуцька

Подальші реформи Михайла Ковальського викликали незадоволення консервативного крила маріавітів. Вирішальним стало рішення від 2 серпня 1930 року про введення народного священства. В результаті в січні 1935 року Генеральний Синод церкви змістив Ковальського з посади голови церкви. Нова ієрархія церкви оновила своє членство в Утрехтський унії, відмовилась від культу матушки Фелікси і інших нововведень. 12 березня 1935 року під тиском адміністрації Михайло Ковальський і Ізабела Вілуцька відмовились від своїх посад і права власності на монастирський комплекс в Плоцьку. В цей же момент частину маріавітських костелів зайняло римо-католицьке духовенство. Віддані прихильники Михайла Ковельського були змушені переїхати до монастиря в Феліціанові в околиці Плоцька. Вірними архієпископу залишились близько семи тисяч віруючих, 9 жінок-владик, 10 священиків-чоловіків, 50 священиків-жінок, 60 чорниць. 

В моменті найбільшого протистояння прихильники Генерального Синоду видали “Маріавітську одноднівку” зі статтею “Ізабела в маріавітизмі” в який піддали архипастирку гострій критиці: “Ніяка екранна зірка, жодна з королев і королівна світу не мала, і не має стільки вимог, які доходять до хворобливості, щодо свого вбрання, скільки мала і має вона, колишня настоятельниця, сестра Ізабела (Вілуцька). Пишні лебеді, ангорська шесть, кролики, найтонший шовк на манжетах, шовкова нижня білизна, стрічки і т. д. все це було ще занадто ординарне, занадто важко, занадто зухвале“. Автори статті заявляли, що “архієпископ став жахливо деспотичним паном, а його дружина деспотичною пані“. В тому числі звинуватили настоятельницю в тому, що намовляла Михайла Ковальського, щоб вимагав від чорниць “подружнього послуху”. Члени Синоду критикували поширення полігамії серед єпископів, називали архієпископа “сучасним Распутіним”. “Або ви вірли в Божественне походження шлюбів, або ні. Якщо ви не вірили, що вони від Бога, а вступили в них і мене в них утвердили, то, скажу вам, тоді ви були першими зі свиней. Якщо ж дванацять років вірили, що вони були від Бога, а тепер їх плюгавите і распутініадою називаєте, тоді ви останні зі свиней,” – відповів своїм опонентам Михайло Ковальський. 

Жінка-єпископ Марія Дезидерія Сподар

Дружина “слов’янського папи” стала головою церкви, “папесою”, не тільки тому, через факт шлюбу, чи формальний титул, їй довелось реально керювати справами своєї пастви. В 1936-38 роках Михайло Ковальський відбував призначене судом покарання у в’язниці. В цей час Католицьку Церкву Маріавітів очолила архіпастир Ізабела. Остаточно обидві маріавітські церкви розділились в 1938 році. 6 березня 1938 Генеральний Синод Старокатолицької Церкви Маріавітів скасував рішення про рукоположення жінок. Навпаки,  Михайло Ковальський посилив марійну пропаганду. Пояснюючи вчення церкви про Святу Трійцю, він заявив що Біг-Отець воплотився в Діву Марію, а Дух Святий в Матушку Феліксу. 

В січні 1940 року архієпископ архієпископ за “образу германського народу” був заарештований гестапо і висланий до концтабору Дахау, де пізніше загинув. З того моменту і до кінця своїх днів Головою Ради Настоятелів Католицької Церкви Маріавітів стала архіпастир Ізабела. 10 березня 1941 року саму Ізабелу вислали  до концтабору до табору в Дялдові, а пізніше Помєховку. З Феліціанова до таборів в Цехановському окрузі вивезено 140 маріавітів, переважно жінок, і 40 дітей. Голова Генерального Синоду єпископ Фельдман докінчив розгром монастиря, спалив його бібліотеку. Після звільнення з табору матушка Ізабела жила в м. Плоньськ. Звідти, наскільки це можливо, вона керувала Церквою і намагалася підтримувати контакт з ув’язненим Михайлом Ковальським. Навесні 1945 року архіпастир повернулася до зруйнованого Фелиціанова. Поховали її через рік, перед входом до монастирського будинку.

Монастир у Феліціанові перед яким поховала Ізабела Вілуцька

Сучасна Католицька Церква Маріавітів невелика. В кінці 80-х років ХХ століття до неї належали чотири тисячі парафіян і 25 священиків, 20 з них було жінками. Церква має 16 приходів.  1 вересня маріавітська церква відзначає день Архіпастирки і Мучениці святої Ізабели. Існує й окрема молитва до заступниці. Щодня подружжя згадують під час обряду Поклоніння Святим Дарам: “Хай буде улюблена Свята Трійця через служіння і мучеництво святих Михайла і святої Ізабели“. Послідовники архієпископів Михайла Ковальського і Ізабели Вілуцької зберігли традицію висвячування жінок єпископами. Одна з них, Даміан Марія Беатриче Шульгович, як і її попередниця Ізабела Вілуцька, нині очолює церкву. 

 
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *