«…А в селі над Стиром».

ПроСВІТ, Новини
08/02/2021, Leave a comment
“Він часто писав про село над Стиром. А вкінці своїх вірші ставив дату, підпис і обов’язково незмінне – «Четвертня».
Його звали Сергій Махновець, він був звичайним ветлікарем. Його дитинство припало на Другу світову, юність – на повоєння. Більшість його віршів написано було напочатку 50-х.
З них лишився один рукотворний блокнот…” – так починається нова публікація Олени Лівіцької в групі “Занесло в село”.
«А чекай-но, є у нас дідова книжечка…» – інтригують якось у Четвертні.
Євгенія Клімчук вносить у хату раритет, що лишився від батька Сергія.
Це те, що колись назвали б зшитком віршів. Жовтий. Старий блокнот. Дуже схожий зовні на молитовник, бо дрібно помережений рядками. Гарний акуратний почерк.
Але це не молитви. Це – єдині вірші Сергія Махновця із Четвертні. Єдині, які вціліли.
Простий сільський ветлікар писав про те, що бачив, що думав, що переживав.
Про що він міг переживати у 55-му? Колгоспи. Світанки. Зрада друзів. Багато минулого і багато історії свого краю. Несмілива віра в обіцяне «світле майбутнє»…
Про «Чернечу могилу» в лісі за своїм селом і легенду про ченців монастир%F, які там поховані. Про те, як «стогнали у панській неволі».
І геть банальне: про «..Було сило в нас На Вкраїні, Таки на нашій Цій Волині, А в тім селі стояла хата, Жила вдова В ній небагата, Жила вдова та поживала, На горе дочку годувала, А та дочка гарна була, Неначе лілія цвіла».
На тому трикрапки, а збоку дописано: «Ніна».
Ти гортаєш ці сторінки і проживаєш із автором той 55-й, 56-й. То в Четвертні. То в Суську, де він працював і написані у робочий час вірші означав тією локацією.
Ті вірші часом схожі на Шевченкові, часом писані польською (до 1939-го Четвертня була під Польщею), часом у них гордо йдеться про колгоспні поля, на який розгуляють трактори ХТЗ. …А часом ветлікар римує думки про рідну землю, робить висновок, що вона закута. Вже «не в клятого ляха, а в москаля». Кличе: «Збирайтесь, єднайтесь, Підем визволяти! Нашу матір заковану В московських кайданах!!!»
Дивлюся на його весільне фото. Романтик-ветлікар на ньому у вишиванці. Поруч – дружина Антоніна.
Може, та сама, якій писав вірші…
Доля його віршів – банальна. Сергій Махновець був чоловіком грамотним, добре розбирався у політиці, в історії, за словом у кишеню не ліз… Якось поконфліктував із сільським головою. Саме совєти намагалися витиснути останні патріотичні думки з мізків західняків. Більшість нескорених вже були давно чи в могилах, чи на Колимі…
За гостре словечко Сергія Махновця запроторили на 15 діб до в’язниці. Розуміючи, що от-от до хати можуть прийти з обшуками і знаючи, що в зятя дрібно списані і навіть розмальовані кілька грубих саморобних книжок із патріотичними віршами, його теща Василина не знайшла іншого виходу, як всі книжки хутко спалити в печі. Від біди подалі.
Може, цим вона й зберегла дітям батька… Бо в той час наївні рими про «московські кайдани» могли обійтися дуже дорогою ціною.
Єдина рукотворна книжечка вціліла дивом: автор дав її почитати комусь із друзів. Її повернули родині вже значно пізніше.
Кажуть, можливо, це були найбільш обережні вірші Сергія. Те, що не увійшло в його рукотворні «грубезні» збірки.
Тепер раритет береже донька Євгенія та онуки Сергія Махновця. Від покоління до покоління переповідають історію про дідові книжки.
І хай це прості сільські вірші.
З кострубатими римами.
З дивними темами.
Втім, коли ти гортаєш їх, коли вдивляєшся у старі світлини з життя їх автора, іноді знається, що ти щойно прочитала його кардіограму.
Жовту. З потертими краями.
На якій ритми його життя виведені синім чорнилом.
Десь у 80-х доля поставила крапку в його життєвому блокноті. До старості Сергій Махновець працював у колгоспі, пас худобу в літньому таборі, скільки жив – стільки був небайдужий до історії, до політики, наївно, як умів щиро переймався за долю Вкраїни, тієї, якій у молодості мережив вірші.
Бо вже потім він віршів …не писав.

Залишити відповідь