Береза-Картузька. Спогади про автора поеми

85 років тому, 6 липня 1934 року “ізоляційний” табір в Березі-Картузький прийняв перших п’ятьох в’язнів. До табору без суду потрапляли ті, хто на думку локальної адміністрації представляв загрозу для громадської безпеки і порядку. Серед в’язнів було чимало представників освічених, творчо обдаровних людей. Один з них, Олександр Гаврилюк, увіковічнив свої варження від перебування в концтаборі в поемі. 

Олександр Гаврилюк народився в 1911 році в селі Заболоття Білянського повіту на Південному Підляшші. Жив в рідному селі. В 1929 році вступив до комуністичної партії. Очолив Домачовський районний комітет Комуністичної партії Західної Білорусі. Упродовж 1929–39 рокуів 14 разів перебував під арештом і судом, двічі у 1937 і 1939 роках перебував у концтаборі в Березі-Картузький. Український поет, член літературної організації “Горно” (1929), співробітник літературного часописа “Вікна” (1927– 32). В 1940 році Гварилюк став членом Спілки радянських письменників України.  Дебютував віршем “Спогади політв’язня”. В 1937 році написав поему “Пісня з Берези”. Загинув в 1941 році під час бомбардування. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Спогади про поета лишив доктор філологічних наук, професор, фольклорист, поет Степан Крижанівський. Текст виразно ідеологічно забарвлений, але дозволяє зрозуміти як сприймали радянські письменники одного з самих відомих авторів “тюремної лірики”:

Ми звикли до вираження «незвичайне поруч», і навіть тоді, коли це незвичайне дійсно поруч, часом не надаємо йому, цієї надзвичайної, належної вагу і значення.

Але він закарбувався в пам’яті – той сонячний, жаркий літній день в Ірпені, коли жителі Будинку творчості висипали на пляж, на золотий пісок. Лежимо удвох на Ірпінському пляжі, ведемо повільну розмова. Літній день, сороковий рік, звичайний настрій. Романтичні дні визволення західноукраїнських земель вже відгриміли, люди налагоджують мирне трудове життя на звільненій землі і один з героїв того краю, того звільнення – ось він, поруч!

Переді мною був твердий, як залізо, непримиренний лицар революції і одночасно поет – мрійник, романтик, фантаст, імпровізатор!

Уроки мужності проходив він у підпіллі, в щоденній боротьбі з ворогами, з «рідними» націоналістами, нарешті, в умовах тої вдосконаленої катівні, якою була Береза-Картузька. 

Розмова ведеться не з ким-небудь, а з Олександром Гаврилюком, що тільки рік тому був звільнений Червоною Армією з Берези-Картузькій, сумного прообразу всіх майбутніх Дахау, Треблінки, Бухенвальду і Майданека.

Олександр Гаврилюк вибрався на відпочинок, на творчу працю в Ірпінь. Він – мій ровесник (різниця в три місяці), мій товариш по літературній праці. Я був у звільненому Львові, і не пам’ятаю навіть – бачився з Гаврилюком, або познайомився, він уже тоді був занурений в якусь громадянську роботу, здається, налагоджував діяльність Будинку народної творчості або Літфонду Львівської організації Спілки письменників …

І зараз тут, на пляжі, він розповідав спокійно, розмірено, ніби навіть буденно, у всякому разі без всякої афектації про земне пекло – про Березу, показував сліди кайданів і катувань. А їх і показувати не треба – на ногах, на тілі ще помітні сліди опіків і рубців від ран. Розповідав, як поліцейські кати буржуазної Польщі ламали і калічили тіло, але найбільше прагнули скалічити душу ув’язнених, вичавити з них дух опору, зробити з в’язня покірного раба, плазуна хробака, амебу. Іноді це їм вдавалося, і тоді «декларанти» вилітали з табору як пробки, але частіше кати зустрічали невидимий, але відчутний спротив. Не будемо вдаватися в подробиці – про все це йдеться в знаменитій повісті «Береза».

Але ми її тоді ще не читали! Вона тільки готувалася до видання, можливо, що і тут, в затишному Ірпені. Наскільки пам’ятаю, повість збереглася в гранках останнього, що вже не вийшов в обставинах війни, номера львівського журналу «Література і мистецтво». Не міг прочитати її і сам Гаврилюк, впавши замертво в перший день війни.

Ясно, що Гаврилюк не акцентував на власному героїзм, а більше розповідав, як організовувався рух опору в Березі-Картузькій, як він по рядку складав свою поему «Пісня з Берези» і доручав феноменальній пам’яті товариша, укладене, який рядок в рядок повернув її автору після звільнення.

Скажу правду: як я потім шкодував, що так мало заглибився в людську особистість Гаврилюка! – хто ж знав, що зустріч буде єдиною … .

Воістину – хіба тоді думалося, що зустріч буде єдиною і останньою, що перша бомба, що впала на Львів в перший день війни, відніме у нас і Тудора, і Гаврилюка? Можна ще сто раз думати, чи була бомба спеціально спрямована на двох революціонерів, полум’яних поетів-антифашистів. Важко вірити в таку «прицільність», але Гаврилюка не стало … а було йому всього тридцять років! Тридцять років, що вміщували славне, героїчне життя. Одна книга віршів і прози!

При цій нагоді я впевнено заявляю, що хоч Гаврилюк, здається, ніколи ніяких нагород не мав, і не заради них він працював і боровся, але в моїй уяві Гаврилюк справжній герой українського народу! Згадуючи його життя і боротьбу, я хочу підтвердити те розуміння героїзму, про який, врешті-решт, говорив і сам поет; він трудився для народу, як, так би мовити, сіяв, косив, молотив або стояв біля верстата. Це був той непоказний і зовні неефектний героїзм боргу, щоденної праці, який змушував безіменних, безвісних служителів революції віддати своє життя за її ідеали, навіть іноді напевно знаючи, що їх не згадають. 

Був і вищий прояв героїзму – коли герой опинявся серед ворогів і перед лицем ворога діяв, як годиться революціонеру. Звичайно, Гаврилюк годився на все – в конспіратори, в керівники революційного підпілля, в поети, в солдати, в автори підпільної літератури, в організатори, в вихователі, на все, в інтересах трудящих, для кращого майбутнього.

Перебуваючи в концтаборі, він вів там підпільну роботу. Крім того, писав вірші і прозу. Його били, мучили, знущалися, а він, як літописець, наказував безсмертному мозку: запам’ятай, зафіксуй! Це стане в нагоді для твого народу.

Такі роздуми навіяв той день зустрічі на пляжі і ті спокійні розповіді про побут революціонера, підпільника, в’язня концтабору.

  • 22
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *