Берестейська нарада 1914 року

Віктор Місіюк, Культура
16/06/2018, 1 Comment

Внутрішня штабна військова кухня справа, на перший погляд, мало цікава. Хоча й дуже важлива. Переважно, все, що на ній відбувається для сторонніх вух, тим більше не для преси. Інформація про те, чим живе Ставка та штаби армій службова, справи при їх організації рутинні і, можливо, через те вони відома переважно любителям військової історії. Притому їх вага настільки для світової історії велика, що такі події як мінімум заслуговують на згадку в місцевих музеях.

30 листопаду 1914 року в Бересті відбулася одна з найбільших військових нарад російського командування. Участь в ній приймали великий князь Миколай Миколайович, голова штабу Ставки генерал Миколай Янушкевич, генерал-квартирмейстра Юрій Данилов. Вів нараду голова штабу.

 

Головними учасниками зібрання були обидва командувач Південно-західного фронту генерал від артилерії Микола Іванов, командувач Північно-західного фронту генерал від інфантерії Миколай Рузський, генерал Михайло Алєксєєв начальник штабу Південно-західного фронту, генерал Володимир Орановський, начальник штабу Північно-західного фронту, Олександр Забєлін головний начальник постачання Південно-Західного фронту, Миколай Данілов головний начальник постачання Північно-Західного фронту.

Цікаво, що за кілька тижнів до її проведення в лабораторії, на складах Берестейської фортеці стався вибух, який знищив велику кількість гармат та боєприпасів. Можливо, що саме його наслідки сприяли проведенню тут наради по питаннях забезпечення фронту і планів ведення бойових дій. Показово, що попри інцидент фортеця вважалась безпечним місцем для перебування найвищого командування. Інші деталі, питання конкретного місця проведення, розміщення, харчування, доїзду, кількості учасників потребують зацікавленого дослідника.

Берестейська нарада була присвячена загальній стиуації на фронтах. Обговорювалось питання комплектації військових частин. Проблема полягала в тому, що на обох фронтах третина частин була неукомплектована. Друга проблема – обмежений боєкомплект, на кожну гармату приходилося усього по 350 снарядів. Були поважні проблеми з постачанням. На Північно-Західному фронті бракувало 462 тисячі пар чобіт. Мобілізаційні запаси були вичерпані. Зваживши на усі обставини командувачі фронтів, Іванов та Рузський, протестували проти переходу військ у наступ. Тому саме тут прийнято рішення припинити наступальні дії до січня наступного року. В результаті війна стала позиційною, на фронтах наступило відносне затишшя. Вирішено також скоротити лінію фронту.

Результатом наради стала директива Головковерху, яка врахувала “неможливість в найближчий час розвинути широкі наступальні дії, особливо для армій Північно-Західного фронту, де германці вперто продовжують свої атаки” і поставила перед кожним фронтом конкретне довгострокове завдання.

На північному напрямку війська мали “обмежитись утриманням на лівобережжі Вісли широкого плацдарму в районі між Віслою і Пілицею, забезпечення такого розташування військами, які діють на Млавському напрямку, і розвитком наскільки можливо подальших дій 10-ї армії у Східній Прусії“.

На півдні оголошено “збір армій цього фронту, які діють на лівобережжі Вісли, на найбільш скороченому фронті Жарнів-Радоішці-Хенціни-р.Ніда, що дасть можливість, вийти зі сфери впливу неприятельських укріплених позицій, отримати шляхом виділення резервів свободу маневру на лівому березі Вісли і в той же час частину сил перекинути з лівого берега на правий для нанесення удару австрійцям, які спускаються з Карпат через Дуклинські проходи“. Командувач фронту того ж дня наказав арміям відійти на згадану лінію.

Яку оцінку давали сучасники рішенням прийнятим в Бересті? Генерал-майор Михайло Бонч-Бруєвич вважав, що берестейська нарада була мало результативна: “Цими стараннями створювалися лише примирні компромісні рішення, строго зважені з настроями ворогуючих сторін і главковерха, але слабо пов’язані зі стратегічними умовами на театрі військових дій всієї великої війни і з інтересами Росії“. Тими ворогуючими сторонами, на думку того ж все того ж Бонч-Бруєвича, який на момент проведення наради був генерал-квартирмейстером штабу Північно-Західного фронту, були командувачі фронтів і представники Ставки. За чварами та інтересами військових проглядала відсутність конкретних стратегічних цілей війни та способів їх досягнення: “Такі швидкі переходи від одного рішення до іншого прямо свідчать, що точно виробленого найближчого завдання великої війни не існувало, і, мало того, не було в той час підстав припускати, що таке завдання взагалі може виробитися при наявності непримиренних розбіжностей між трьома групами начальників, які волею долі стали біля керма великої війни.” Оцінка дуже гостра, вона викриває присутність в Ставці групи впливів, та внутрішньої боротьби інтересів. Але не можна спрощувати і вважати генералітет обмеженими некомпетентними людьми. На тогочасну ситуацію накладались економічні реалії, обмежені військові ресурси країни, які не дозволяли провести легку переможну військову компанію. Тільки зваживши на комплекс обставин можна дати належну оцінку цій епохальній в історії східного фронту події.

 

1 thought on “Берестейська нарада 1914 року”

Залишити відповідь