Берестейська унія. Постанова 1590 року

Віктор Місіюк, Культура
09/10/2021, Leave a comment

Ієрархія традиційних християнських церков, як православної, так і католицької досить герметична. Вона не зобов’язана конкультуратися з мирянами, інформувати їх про прийняті рішення. Так сталося й з одним важливим в історії церкви документом, текст якого був опублікований в одному з перших видань “Історії України” Михайла Грушевського: 

великодня греко-католицька листівка

В імя боже стань ся! Ми низше названі епископи даємо знати, що маючи своїм обовязком старати ся як про спасеннє наше так і про християнський люд — стадо овець Христових, поручених нам від Бога, аби ми їх до згоди й одности проводили, — ми з дару божого, бажаючи одного старшого пастира і правдивого намісника ев. Петра на престолї римськім, найсьвятїйшого папу, своїм пастирем признавати, мати його своєю головою, йому підлягати й слухати ся завжди, — з чого ми надїємо ся великого помноження божої хвали й його сьвятої церкви, і не хотячи далї того мати на своїй совісти, прихилилисьмо свою волю й розум як вище сказано: віддати послушніеть найсьвятїйшому отцеви папі римському і піддати церкви божі під зверхність і благословенство його милости найсьвятїйшому папі римському, вимовивши собі тілько те, аби нам обряди і всі справи, себто служба божа і весь церковний порядок, як здавна св. східня церква держить, полишений був від найсв. римського папи незміненим, і той порядок до кінця сьвіта ненарушеним лишив ся, а й. к. м. король пан наш свободи наші забезпечив привилеями і затвердив артикули, які будуть від нас предложені. Ми ж за таким запевненнєм і потвердженнєм привилеями зі сторони найсьв. папи і й. к. м. милостивого нашого пана прирікаємо і обовязуємо ся тим нашим листом підлягати зверхности і благословенству найсв. отця папи престолу римського. І осьвідчаючи Богови в Трійцї єдиному ту мисль і охоту нашого серця, той лист з підписом власних рук наших і приложеними до нього печатками дали ми до рук нашому старшому братови й. м. Кирилу Терлецькому, екзарху й епископу луцькому й острозькому. Писано в Берестю р. Б. 1590 місяця червня 24 д. Кирило Терлецький з божої ласки епископ луцький і острозький вл. р. Леонтий Пелчицький епископ пинський і туровський вл. р. Ґедеон Балабан епископ львівський, галицький і Камінця Подільського вл. р. Діонисий Збируйський епископ холмський і белзький вл. р.

Стороння людина цілком могла б прийняти згаданий текст за текст Берестейської церковної унії. Збігається і тематика, і риторика і місце. Ось тільки дата значно раніша. І склад учасників інший. Так звучить постанова прийнята в 1590 році в Бересті групою єпископів на чолі з патріарших екзархом Кирилом Терлецьким. Мова йде про перший документ в якому архієреї київської митрополії висловлюють намір заключити церковну унію. Головним завданням його дослідників є докладне визначення контексту події, мотивів підписантів, функціональності документу. Тільки так можна зрозуміти його роль і місце в історії Берестейської унії. Перше питання по якому дослідники розходяться – причетність до рішень Берестейського церковного собору 1590 року. Одні з них, такі як Платон Жукович, вважають, що документ з собором не пов’язаний, інші, такі як Антон Карташев, вважають, що укладений він був укладений в перші ж дні його праці. 

Миколаївський собор Берестя. Реконструкція Павла Татарникова

Берестейський церковний собор 1590 року почався 20 червня. На ньому були присутні митрополит і пятеро єпископів. Програма була досить насичена. Собор прийняв рішення проводити в Бересті щорічні собори, призначив днем їх початку 24 червня. В Антирисисі собор названий “першим”, що справедливо, якщо вважати його виключно собором київської митрополії. Як відомо ідея поновлення регулярних церковних соборів належить вселенському патріарху Ієремії ІІ, який сам провів один з них в 1589 році в Бересті. Собор мав реформаторський характер. Про що говориять його рішення. Владика, який на з’явиться на соборі мав виплачувати 50 кіп литовських грошей на загальні церковні потреби. Архієрей, який виправдовуватиме свою відсутність хворобою на наступному соборі перед його початком має присягнутися в вірності своїх слів. Хто з владик двічі без причини не приїхде на собор позбавляється сану. Кожного з архієреїв мають супроводжувати архимандрити, ієгумени, протопопи і священики навчені Святому Письму. Якщо хтось з них не з’явиться на собор позбавляється сану. Мова йшла про правильний вибір кандидатів на прийняття духовного сану, про недопущення до служіння людей негідних, про виправлення нравів духовенства і прихожан. Похвально озвався собор про створення братств, типографій, шпіталів і шкіл. Йшла мова про підвищення рівня духовної освіти. На соборі були обговорені клопоти з якими стикається церква, єпископу Терлецькому доручено представляти інтересу собору на дворі короля. 

Портрет Кирила Терлецького

Отже єпископи не зібрались в Бересті самі по собі. Зрештою собори саме для того збираються, щоб приймати важливі рішення. Тому кожною людиною підписаний документ мав сприйматись як соборне рішення. Зрештою собори для того збираються, щоб приймати важливі рішення. Тим більше, що підписаний документ був людиною уповноваженою до організації церковного життя, патріаршим екзархом Кирило Терлецьким. Саме його варто вважати головним архітектором церковної унії з боку духовенства київської митрополії. Щодо розважань про те наскільки таємним була заява, як і того, що віряни не знали про його появу, то навряд чи заява підписана кількома владиками могла бути абсолютною таємницею. Тим більше, що зі спогадів сучасників відомо, що перші усні думки щодо справи унії були озвучені представниками єпископату київської митрополії під час візиту вселенського патріарха Єремії. Тому берестейська поставнова 1590 року сприймається не як перша декларація намірів, а як дорожня карта. Як відомо, подібні стратегії реалізуються довго, часто мають декларативний характер і, тому, далеко не завжди досягають заявленої мети. 

Одним з найбільш складних питань є те, чому постанову підписали не всі головні учасники церковного собору? Нема підпису митрополита, місцевого володимирського єпископа. Чи не є він в такому випадку фальсифікатом? Хоча оригінал не відомий, в свій час один з підписантів холмський єпископ Діонісій Збируйський підтверджував його правдивість. Його протестація також підтверджує дату підписання. Брак підпису митрополита з одного боку міг говорить про те, що постанова не є позицією всієї церкви, а лише заявою про певні наміри. З іншого боку, як писав пізніше владика Діонісій, він міг бути  міг бути елементом внутрішнього конфлікту інтересів. І в першому, і в другому випадку він не дає можливості говорити про те, що тема церковної унії була головною темою собору, а його рішення є лише прикриттям її закулісної підготовки. Рішення собору просякнуті духом церковного реформування. Постанова єпископів є проявом реформаторських настроїв однієї з впливових церковних груп. Очевидно, що документ був потрібен Кирилу Терлецькому для успішного виконання покладеної на нього міссії представництва інтересів митрополії при королівському дворі. Отже, він міг бути розмінною монетою в боротьбі за права. Більшість дослідників вважає, що проголошені в 1592 році королівські гарантії владикам були реакцією на прийняту постанову: “отъ патріарховъ и митрополитовъ якіє колвекъ причины ку неблагословенству были на нихъ вынайдованы и клятвы выношоны и выдаваны, ижъ то имъ епископомъ самимъ и вшисткому духовенству ихъ немнѣй никгды нѣ в чомъ шкодити не маєтъ”. Як відомо, через прийняття цезарепапізму православна церква підлягала волі монарха. Король мав право церковних бенефіцій, призначення на вищі церковні посади. Досягнення економічного, політичного рівноправ’я було одним з головних завдань на шляху до реформування стану київської митрополії. Тож король обіцяв прихильникам унії повне рівноправ’я з римо-католицьким духовенством: “обѣцуємо словомъ нашимъ королевскимъ для всякого оскарженя и клятвы оголошеня, бы и добре противъ становъ ихъ ведле правъ духовныхъ и свѣтскихъ было, для вшисткыхъ таковыхъ причинъ тыхъ достоєнствъ владицтвъ отъ нихъ не отыймовати и при ихъ животѣ иншимъ особамъ не давати, придаючи єще надъ то имъ и кождому, хто бы ся до такои єдности и порядку прихилилъ свободъ и волностей такъ яко ихъ м. духовные римскиє маютъ, такъ и они маютъ мѣти“.

Далі буде

 

 

Залишити відповідь