Би останій день живемо

Одна з останніх побутових замальовок Олексія Диковицького присвячена актуальній проблемі – пияцтву: 

Був я, Алёша, тыждэнь тому на вэсіллі в городі. Там одын чоловік з Росіі тожэ був (бо свояка сын, нэ знаю чому, аж одтуль дівчыну взяв, як бы в нас своіх нэ було), а як почалы вжэ выпываты, то вун взяв слово і, дывлячыса на румку, раптом кажэ:

– Дай Боже и завтра тоже!

Я нэ поняв одразу, бо вун нэ про молодых, нэ про здоров’е іхнэ, а някэ “завтра тоже”. Потом спытавса, шчо вун хотів такэ сказаты. А той отвэчае: ну и завтра чтобы выпить! Алэ вэсылле ж одын дэнь було тулько, бэз поправын. Нэ скажу, шчо я зовсім нэ выпываю, хоть і нэ молодый вжэ, алэ коб собі гэтого пэрэд всімі жэлаты…
Дід муй шчэ як в город конём йіздыв продаты дэ шчо свое, то бабка МОЛОКО з собою йому давала, дай колы пыты було – робылы люды од світу до тэмна. А нас вжэ быстро нова власть оньдэ пэрэвучыла – п’ем як шалёныйі, і старыйі і молодыйі, як бы остатній дэнь жывэм. Нэ будэ добра з гэтого.

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *