Бо там пусто?!

Віктор Місіюк, Культура
17/10/2020, Leave a comment
Новий вірш Олексія Диковицького на тему душевної порожнини в живому тілі. Як жити в світі де, за висловом Наталки Бабиної, тіл більше чим душ? Людина, як риба, пропускає через себе події. Найжахливіші з них лишають невидими для інших рубці на серці і помітну для стороннього спостерігача сивину в волосах. Вміння протистояти бурі, оптимістична стійкість характеру є ознакою життєлюбності. Але й, з іншого боку, людяність неможливо уявити без здатності співчувати, сердешності. Бути не колодою, не каменем, не живим трупом наша видова, родова ознака.
А як бы міты над головою трамплін?
Скок і – мінус одын!
Мінус одна проблема, клопот,
Бо мымо пролэтіла,
Нэ заділа,
В голову нэ трапыла,
Нэ вчыпыласа лапамы.
А коб шчэ по-тыху, впотай
З лівого боку дырку міты в грудях,
Пуд плашчом. І колы – бах,
В сэрцэ пальнуть, коб боліло,
Коб нэ було спокойнэ…
Алэ на марно,
Бо ныякых кошмарув,
Бо там пусто,
Бо дырка пулю пропустыть.
Такым бы ходыв от жывым покойныком.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *