Будівництво на кістках

Віктор Місіюк, Культура
26/03/2020, 1 Comment

Бересть є феніксом між містами: він має свій постійний театр та танцювальний вечори! Розваг багато, але розваги весело“, – так описав своє враження святий Рафаїл. До того як обрати чернече життя, стати ієромонахом, генеральним вікарієм босих кармелітів Осип Калиновський, так до постригу звали отця Рафаїла, був світською особою.

святий Рафаїл

До історії він увійшов як людина, яка в повстанні 1863 році займала одну з найвищих посад, керівник Військового відділу Виконавчого комітету в Литві. За збігом обставин повстанський командир уникнув смерті, але провів десять років у сибірський каторзі. До повстання Калиновський служив капітаном інженерних військ у Берестейський фортеці. Казармена атмосфера гнітила військового інженера:

Жахлива монотонність у Бересті, так дратували мене червоні стіни і навіть сама зелень. Її тут дуже багато, але вона має таке офіційне обличчя; тополі виключно однакові стоять рядами, як солдати“. За порівнянням з солдатом стояла не лише естетична схожість. Рекрути були втіленням виродження кріпацтва. Калиновському довелося побачити власними очима трагізм невільницької долі селян: “Чимало страждань мусили вони переносити, особливо з огляду на військову службу, яка тоді тривала 25 років. Нині, коля я це пишу, волосся стає дибом згадуючи вигляд тих жертв, силою зловлених, в диби закованих і приречених на довічну неволю в солдатських шерегах, тих справжніх мучеників деспотизму і варварства. Ті, хто з них після 25 років служби до свого села повернувся лишались чужими навіть для своїх“.

Осип Калиновський

Військові порядки, які застав Осип Калиновський були проекцією духа, який панував в імперський адміністрації. Жертвою реалізації фортифікаційних планів стало старе місто. У військовому відомстві не рахувалися з історичним минулим. В середньовічних містах поховання облаштовували в середині храмів, навколо них, в межах міста. Тому не дивно, що будувати в прямому сенсі доводилось на кістках.  До того ж великою мірою велось воно рукам абсолютно немотивованих арештантів. Не дивно, що на такому будівництві панувала напружена атмосфера:

Сама Берестейська фортеця стоїть на руїнах колишнього міста, де підписано Берестейську унію. Все з національного та церковного минулого тут зруйновано. Залишилися лише назви орденів та монастирів, які перетворилися на казарми чи каземати, василіянські казарми та інші; які на пам’ять я не пригадаю. У василіянщині були розміщені так звані арестантські роти, тобто місця злочинців, засуджених до фортифікаційних робіт. Колегіум отців єзуїтів перетворено на шпиталь; в описі міста Берестя у географічних словниках читач знайде детальне описання. Уніатська церква стала схизматицькою, а в мої часи на площі посеред фортеці крім того будували величезний собор на згадку про скасування унії. Але мало кого це цікавило, бо дивились на це як на суто формальний державний проект. Оскільки цілий час різні перешкоди заважали завершенню будівництва, з’явились плітки, що воно ніколи не буде завершено. У тій частині фортеці, яку було мені доручено, було мав бути побудований пороховий погріб. Для копання фундаментів вислано відділ, який складається зі злочинців з арестантських рот. Дивлячись на повне занедбання їх духовним станом, уряд не піклувався про їхні духовні потреби, шкода було дивитись на них. Одночасно приходили до думки, що вони перед Богом менше винні, ніж ми, оскільки не використовуємо можливості, яку нам Біг давав, не тільки для власного блага, але й для блага інших. При копанні землі, почали з’являтися ознаки того, що це місце раніше було кладовищем. Викопано велику кількість кісток. Я повідомив владу, що їх можна перевезти на парафіяльний кладовище, що й було зроблено. Мені стало надзвичайно боляче, коли я одного разу помітив, як один із злочинців підбив ногою людські останки загиблих зі словами повними ненависті; “панські кости”. Я вилаяв його, наказуючи шанувати померлих, але в душі нещасного ненависті вгамувати мені не вдалося”.

Берестейська фортеця, пороховий погреб

В 1860-х роках на території фортеці будувались порохові погреба на 5 тисяч пудів кожен. В одному з них в ХХІ столітті розмістилась експозиція меморіального комплексу «Берестейська фортеця-герой» – армійський клуб. До початку будівництва фортеці тут знаходились «жидівські скописька», могили іудейської громади міста. Хоча минуло кілька десятків років і місцеві жителі, і знавці топографії Берестя знали про те. Але проектувальники не замислювались над гідним вшануванням померлих. Для них давній Бересть був абстрактною територією.

Калиновський брав на себе сміливість стверджувати що не лише колоніальна мілітаристська політика Російської імперії була прининою поневолення основної маси населення символом чого було те, що Бересть опинився в тіні велетенської фортеці: “Дивлячись на сучасний Бересть і те, що в ньому на руїнах минулого збудовано, стає очевидним, що принесла зміна правління давньої Річі Посполитої на російсько-схизматичне правління; хто раніше населяв це місто і хто нині зробив його своїм мімцем проживання. Вину за зміну яка сталася в значній мірі нам самим приписати треба. Ми не повинні постійно гоноритися гідними досягненнями нації, але маємо гірко оплакувати помилки предків до яких ми додаємо ще й немало власних“.

1 thought on “Будівництво на кістках”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *