Будівничий Пинського мосту

Віктор Місіюк, Культура
02/06/2020, 1 Comment

В 2020 році в Пинську відкрито рух по новому мосту через Пину. До початку його будівництва в цьому місці стояли опори давнього мосту через річку, які в ХХІ столітті були прикрашені графіті Євгена Сосюри з видами міста. Перший міст було урочисто відкрито в 1933 році. Подія була знаменна, тож їй присвячено окремий випуск листівок.

Пинський міст об’єкт знаковий, який без перебільшення десятиліттями створював образ міста. З мосту досі відкривається чудова панорама на місто. Він роками давав можливість фотографам перебратись на правий берег Пинська для того, щоб зробити вражаючі контрастні фото міста на тлі лотаті, лілей, очеретів. Сам по собі міст і дорога були художнім об’єктом, який чудово підкреслював підкреслював велич весняних вод, якими заливало Заріччя. Поблизу знаходився славетний традиційний річковий ринок. Як для зйомок, так і для контрасту поєднання традиції і модерного життя фотографи знову ж таки використовували міст. Конструкція мосту була бажаним тлом для фотографій з зображенням річних суден, сплаву лісу. Вона не була монотонною, що також додавало йому художньої цінності.

Демонтаж решток мосту викликав дискусію в інтелектуальних колах міста. Озвучувались пропозиції надання їм охоронного статусу, а також збереження історичної пам’ятки. Пинський краєзнавець Олексій Лобацевич виклав в соцмережі серію фотографій першого мосту (використані в статті) і підняв питання про майстрів, які збудували Міст. Історія часто безжальна до праці будівельників, їх імена дуже часто невідомі, але не у випадку з Пинським мостом.

В 2017 році луцький дослідник, завідувач науково-експозиційного відділу новітньої історії Волині Волинського краєзнавчого музею, кандидат історичних наук Богдан Зек опублікував матеріал з яким він виступив на конференції «Волинь в Український революції в 1917-21 роках». Він присвячений видатній історичній постаті першому помічнику комісара шляхів Української Народної Республіки, начальнику Корпусу залізничної охорони Івану Кобилко. На щастя дослідник не оминув тих сторінок життя уродженця Черкащини, які пов’язані з Пинщиною. В пинському регіоні активний учасник боротьби за українську державність опинився тоді коли український уряд, українське військо перейшли на територію підконтрольну союзній польський державі. У 1921 році інженер-механік за освітою засновує на історичній Пинщині, в Янові, будівельну фірму. Янів, який у роки Першої світової війни став залізничним вузлом приваблював емігрантів можливостями заробітку в лісовому господарстві, доставці сировини. Тому серед будівельників було немало уенерівців, або як ще їх звали, петлюрівців. Фірма Івана Кобилко брала участь у будівельних роботах на Дніпро-Бузькому каналі, відновлення якого було одним з важливих завдань державної політики відбудови зруйнованих у роки війни транспортних артерій.

Саме фірмі Івана Кобилка було довірено будівництво першого мосту через Пину в Пинську. Місце будівництва було особливим. Земля в історичному центрі міста насичена артефактами. Інженер добре розумів їх значення для збереження історичної пам’яті. Як згадував син керівника фірми, уродженець Янова Аскольд Кобилко, батько вважав, що вони значною пов’язані з Пинською катострофою в часи Хмельниччини. Він особисто пильнував, щоб кожна знахідка не згинула, не була привласнена робітниками, а допомогла науці пізнати історичну правду. Як йому це вдалося, враховуючи масштабність земельних робіт? Уявити складно. Кожного вечора знайдені речі вантажили на вози і перевозили у пинський музей.

Будівельні роботи в Поліському воєводстві можуть чимало розповісти. Серед іншого необхідний матеріал, базальт фірмі Кобилка постачав майбутній засновник Поліської січі, Української повстанської армії, Української національно-революційної армії Тарас Бульба-Боровець на честь якого українських партизан почали звати бульбашами. Базальт з кар’єрів Боровця досі можна побачити в Пинську.

Після завершення пинського контракту родина Кобилків переїхала з Янова до Берестя. Іван Кобилко мав активну національну позицію, з перших років свого переїзду на Берестейщину брав активну участь в діяльності національних організацій. Діти підприємця брали участь в літніх таборах “Пласту”. Його ім’я згадане Василем Дмитріюком серед тих, кому треба завдячувати появу в Бересті української приватної школи імені Олекси Стороженко. Будівничий був головою ревізійної ради Українбанку Берестя. Відомо, що інженер допомагав церкві, в’язням Берези-Картузької, серед яких був й згаданий вже Тарас Боровець.

На превеликий жаль берестейський період життя Івана Кобилко досліджений недостатньо. Але у дослідників з’явилася ниточка, яка допоможе дізнатися більше, вийти на слід необхідних документів. Частина особистого архіву Кобилків зберігається в Луцьку, інша у Франції. Немало документів знайдеться й у архіві в Бересті.

  • 66
    Поширили:

1 thought on “Будівничий Пинського мосту”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *