Білозерський скит

Одне з найбільш улюблених місць відпочинку жителів Берестя находиться на півдні Берестейського району, на території резервату “Прибузьке Полісся”, в малому берестейському Поозер’ї. Серед шісти чотирьох озер, які розмістились впритул одне до одного найбільш популярнє Біле. Тут з радянських часів знаходяться бази відпочинку різних організацій. В найбільших з них легко можуть розміститись понад півтисячи туристів. Деякі, такі як база Білоруської залізниці, десятиліттями тримають високій рівень комфорту. Інші, як “Chalet Greenwood”, яке належить власнику “Санта-Бремор” і “Савушкин продукт”, з’явились порівняно недавно. Але першими на озеро звернули увагу затворники. Ось тільки зараз, про це, порівняно, недавнє минуле мало хто пам’ятає. Хоча територія Берестейського повіту належала до Гродненської єпархії, тут правобережжі Бугу часто бували Холмські єпископи, на листівках Біле озеро супроводжував підпис Холмська Русь. Причина в тому, що ці землі належали відомому монастиру в Яблочині. 

Думка про його стоворення білозерського скита виникла у настоятеля Яблочинського монастира і який одночасно був люблинським єпископом Германа (Яків Іванов, 1863—1903) . В одній з поїздок сюди шарабан перекінувся і єпископ разом із гостем отримали поважні травми. А гостем був ніхто інший, як майбутній патріарх Сергій. Невдовзі владика помер. 

Камень закладено в 1907 році за настоятеля архімандрита Йосипа (Іван Петрових, 1872—1937). В одному з листів настоятель, недавній професор Московскої духовної академії, згадував перші служби, які правились на Білому озері за участю місцевого населення: “На Спліннє служили в скиту! Було мніго народу, але все простого. Скільки треба його вчити і виховувати! До причастя підходять, питаєш ім’я, одповідають: “Настя”, а то “Машка” або ще “Прузя” (Єфросинія) або “Францишка”. Ось тут і розберися!” Однією з причин того, що цей знавець біблійної історії опинився в віддаленому від столиці монастирі було те, що в роки революції 1905 він перестав поминати імператорську родину! Розбудовувався скит в основному за настоятеля Серафіма (Михайло Остроумов 1880—1937) в 1907-1914 роках. В ці роки тут мали місцев свої знакові події. 30 січня 1909 року там на сосні дивним чином з’явились три образи. А вже 20 листопада 1909 році тут висвячено церкву на честь Сергія та Германа Валаамських. Профінансувати будівництво скита допоміг московський протоієрій о.Ніколай Копьєв. Сам добродій прибув на висвячення скиту. Завдяки йому ж в скиті на Білому з’явився другий олтар на честь рівноапостольному князю Володимиру. 

На Білому озері оселились десять монахів на чолі з ієромонахом Феодоритом. Крім власне церков в скиту було ще одне шановане місце – могили монахів. 

Місце справляло на відвідувачів міцне враження. В травні 1915 року скит разом із настоятелем Сергієм (Корольовим) відвідав племінник холмського єпископа, майбутній мученик о.Васілій Надєждін. “Ми з ним не розлучалися, ходили пішки в їх Белозерський скит, і я був у захваті, коли побачив Біле озеро … перепливли його на човні … Назад їхали на конях. Це було в суботу.” – писав він.В Першу світову війну настоятель монастира і браття евакуювались разом із російськими військами. Але не усі. Один з насельників білозерського скиту ієросхімонах Феофан (Нестерук) на певний час, з 1919 до 1921 року, навіть став настоятелем берестейської Братської церкви. Пізніше він поверувся в скит. Саме в цей час польська влада забрала у монастира ліс та озеро. Церкву з зачиненого скиту викупили місцеві селяни і перевезли в 1925 році на Каменеччину у Омелянць. Вона збергілася до сьогоднішнього часу і є одною з найцікавих пам’яток модерну. 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *