“Варфоломіївська ніч” села Лахвичі

ПроСВІТ, Новини
22/12/2020, Leave a comment

… Цього дня 77 років тому від гарячої крові у Лахвичах танув сніг. Сьогодні для лахвичан 19 грудня — не лише престольне свято. Це ще й день скорботи за невинно убитими жителями села … .

Лахвичі — одне із сіл Любешівщини на березі тихоплинної Прип’яті. Доля звела мене з місцевими жителями у далекі 60-і роки минулого століття. Багато я спілкувався з міцевими селянами. Але жодного разу не чув від них про страшну трагедію, котра спіткала це тихе, мирне поселення у ніч на Святого Миколая — 19 грудня 1943 року. Мабуть, боялися свідки тих жахіть розповідати правду своїм нащадкам. Але все ж знайшлися ті, котрі наважилися розказати всьому світові, що насправді відбулося тої страшної ночі. Найпершим це зробив колишній житель, уродженець села Лахвичі, мешканець міста Нововолинськ Василь Гладич у 1999 році в газеті «Волинь» від 24 липня. Цей чоловік, будучи людиною вже поважного віку, ризикнув «сказати про все, щоб не забирати, що знаю, з собою». Добре закарбувалися йому події 19 грудня 1943 року. «Саме на зимового Миколу це сталося. Була 2-3 година ночі. У Лахвичі ввірвалися червоні партизани загону імені Ванди Василевської, що входив до з’єднання Олексія Федорова. До ранку село було майже знищене. Почали розправу з південного боку. Вбивали всіх, хто потрапляв на очі. Першими замучили Марчика Остапа та його сусідку Мотруну з десятирічною дочкою, Мельника Василя, Хвесика Василя. Сім’ю Хвесика Івана (дружину, сина, невістку і немовля) замордували і вкинули в палаючу хату. Загалом тої кривавої ночі загинуло 50 чоловік», – повідав світові страшну правду очевидець трагедії Василь Гладич.


Далі він розповів, що тоді ж загинули й батьки його майбутньої дружини – Никанор та Агафія Божки. Згадав і про залишених убитими батьками дітей-сиріт, про подальші поневіряння вцілілих лахвичан, про те, як «месники» не лише вбивали ні в чому не винних людей, а й палили їхні хати, забирали в селі все, що могли.

Пізніше, 31 травня 2005 року, тему трагедії у Лахвичах продовжив колишній вчитель Лахвичівської школи, киянин Олексій Слабецький у газеті «Надія і держава» Конгресу українських націоналістів. Крім підтвердження фактів, наведених вище, автор перелічив деяких жертв: «Тієї страшної ночі були вбиті Бартошик Пилип, Божки Василь та Федось, Божко Олександр із дружиною Агафією, Кравчик Данило, Лукашевич Мотря з двома дітками, Мельник Василь, Марчик Остап, Сінчук Мотря, Сінчук Меланія, Сінчук Марія, Смокович Євгенія і Соломія, Хвесик Афанасія, Василь, Демид, Хвесик Іван, його дружина, син, невістка з немовлям, Хвесик Мотря, Якимчик Данило». Тобто факти названо якнайяскравіше: із прізвищами, іменами…

Трагедією села Лахвичі переймався і колишній кореспондент «Нового життя», член ОКУ, нині покійний Валеріан Тинчук. Він зустрічався з жінкою, яка пережила ту пекельну ніч. Ось уривок з її розповіді: «Тих, які бігли до лісу, всіх розстріляли. Мене чоловік присипав картоплею. Його вбили, мене не знайшли». А ще вона повідомила, що з тих, хто «біг до річки», багато врятувалося.

Довелося і мені дещо почути від лахвичан. Зокрема, карателі розраховували, що більшість людей-жертв бігтиме рятуватися до лісу. А тому на цьому шляху «укріпили» свої «бойові» позиції. Але й тут дехто вижив. Дві автоматні черги випустив «месник» по десятилітньому хлопчині, якого батько змусив тікати в ліс. Одна черга збурила сніг позаду дитини, врізалась у землю. Другу убивця випустив на випередження. Але кмітливий хлопчик рвонув убік у той момент, ніби здогадавшись, як по ньому стрілятимуть. Він довго не наважувався покинути хащі, аж обморозив ноги. А коли вийшов, уцілілі жінки загорнули його в свої хустки і понесли відігрівати. Він вижив. Інший лахвичанин, батько двох маленьких доньок, не втікав. Він сів на лаву, посадив по обидва боки дівчаток. Сподівався, що вбивці змилостивляться над ним заради діток. Його вбили, а діток не зачепили.

Шляхи-дороги, вокзали звели нашого немолодого краянина з дещо старшим чоловіком. Підчас війни він побував на Любешівщині, був у партизанському з’єднанні Олексія Федорова і почав довірливо розповідати про «Варфоломіївську ніч» села Лахвичі. Ось що, за його словами, передувало їй, і як це було. З Москви надійшов наказ створити псевдозагін із осіб польської національності, які знали польську мову, наповнивши його «баластом з будь-чого». Він мав вирушити на Польщу, перетнути її кордон і звідти показувати світові, що поляки піднялися на боротьбу з фашистами. Командувати загоном доручили Шелесту. Незабаром ця «орда» вирушила в дорогу. Щоб запастися продовольством на Любешівщині, перетнувши Прип’ять, зупинилися у селі Шлапань. Тут і вирішилась доля села Лахвичі.

Розповідали, що в тому загоні був і чоловік із Лахвич. Віднайшлася й причина на розстріл, знищення села. «Бандьоровское», мовляв, село. Неупереджений чоловік казав, що напередодні в Лахвичах дійсно бачили двох вояків УПА. Не виключено, що то були перевдягнені червоні. Адже справжні упівці, переконаний, поклали б не одного бандита. На «вражескій» об’єкт ішли засніженим болотом. Село оточили, коли люди, напрацювавшись, мирно відпочивали перед святом Миколая. Ніч розітнула стрілянина. Палали, мов смолоскипи, хати, хліви, голосили жінки, діти, ревіла худоба і все лунали постріли. Забравши награбоване, вирушили в неблизьку дорогу. За словами очевидця, довелося зіткнутися із неабиякими проблемами. Зрештою все-таки вони дісталися до Польщі. Але виявилося, що німці в якийсь момент «сіли їм на хвіст». І однієї темної ночі, коли «месники», добряче повечерявши, вклалися спати, з усіх боків їх освітили потужні прожектори. Застрочили кулемети. «Варфоломіївська ніч», подібна до лахвичівської, тепер настала для них. Врятувалися одиниці. Одним із цих щасливців і був той чоловік, котрий повідав цю історію.

…Та все ж «Варфоломіївська ніч» у Лахвичах досі — тема закрита. Про неї мало кому відомо. І, як це не дивно, навіть серед самих лахвичан є такі, котрі до цього часу переконані, що розгромили село повстанці. Але ж факти свідчать про протилежне. Завдяки небайдужим людям кілька років тому у Лахвичах вперше відбулася панахида за невинно убієнними. У ній взяли участь духівництво Київського Патріархату, КУН, Волинське братство вояків УПА, ветеранський хор «Посвіт». Доки ще є свідки, доки живуть нащадки невинно убієнних, ми не маємо права забувати страхіття, яке довелося пережити лахвичанам. Для прикладу, кожен, хто проїжджає дорогою Луцьк-Любешів, обабіч бачить пам’ятний знак, де вже після війни комуністи стерли з лиця землі село Грива. Небайдужі селяни села, яких розвезли по «необьятной родине», спромоглися встановити пам’ятний знак жертвам репресій НКВС. Надіюсь, що і в Лахвичах теж постане пам’ятка безневинним жертвам.

Не байдужі до трагедії люди віднайшли в інтернеті документи, котрі свідчать, що Лахвичі розстрілювали, палили, грабували аж три загони “червоних месників”. Це загони імені Ванди Василевської, імені Костюшко, імені Орджонікідзе. Наприклад, у звіті №77 командування партизанського загону імені Костюшко пінської бригади про бій з українськими націоналістами йдеться: «… удар на националитеческий пост в селе Лахвичи… », і далі: «…Ночью на 19. 12. 1943 года совместно с группой автоматчиков призначеных с партизанского отряда … в уличном бою убито до 40 человек националистов и до 30 человек жертв мирного населення, взята одна трофейная винтовка» (тобто на 40 убитих націоналістів була одна гвинтівка — Авт.),і далі: «… командир отряда Клин, начальник отряда Караваев».

Радянська пропаганда протягом десятиліть приписувала лахвичівську трагедію бандерівцям, «бульбашам». Нині запеклі комуністи, коли викрита правда про страшне злодіяння, намагаються приписати її невідомому загону поляків.

За матеріалом Полісся

Залишити відповідь