Велика та серйозна радість: тепер я маю посвідчення закордонного українця

 Велика та серйозна радість: тепер я маю посвідчення закордонного українця; тепер я українка не тільки за душевним відчуванням, але й офіційно.
Застаюся грамадзянкай Беларусі, не збіраюся нікуды з’язджаць. Толькі натхнення з’явіцца больш. І для беларускамоўнай творчасці, і для таго, каб разам з сябрамі-беларусамі і сябрамі-украінцамі захоўваць і развіваць украінскую спадчыну Берасцейшчыны.

Томас Венцлова писав: «Національність стає не справою походження, а питанням вільного вибору». Але це не так для мене та моїх земляків – корінних мешканців Берестейщини. Сила-силенна була і є як проти того, щоб ми пам’ятали про своє походження, так і проти того, щоб ми мали о тій вільний вибір.
Подумалося, що пошуки своєї національної ідентичності стали головним узором та найцікавішою інтригою мого життя. Пошуки по тую сторону, пошуки по той бік… Часом приголомшливі. Сон, чи слово, чи книга, чи доповідь друга на науковій конференції, чи зустріч в заказанському лісі з незнайомим грибником, чи – морозним дньом – розмова з колишньою зв’язковою УПА, чи фото, що на сороковинах по бабі достали з рамки – а на обороті – раптом — надпис українською…

«Україна – це не стільки країна, бідна молода держава – формулює це Володимир Рафєєнко, український письменник з Донецьку, — Україна – це загалом не територія… Україна, в сутності, вітчизна наша небесна. Майже те саме, що життя після смерті!»

Це близько.
Це можна порівняти. Як би немовля втратило мати – і, ставши дорослим, стало її шукати. Де хто скаже: а чи треба? Живи, як живеться; час невмолимий; що було, те минулося. Та й яка вона, твоя мати? Може, ти їй геть не треба. Знаходяться й жінки, які кажуть: «То я знайшла тебе у бур’яні – значить, то я твоя мати», — «Ти виросла у моєму домі – значить, то я твоя мати». Але мати – то та, від тіла якої тобі відрізали пуповину. І ти або не шукаєш, або шукаєш. І коли знаходиш, і бачиш її вперше – вона підходить до тебе здаля – і впізнаєш у її обличчі свої риси… Це неоцінимо.

Процес отримання статусу закордонного українця непростий і довгий. Комісія, яка його дає, ставиться до кожного кандидата прискіпливо. Треба надати переконливі докази свого українського походження. Це непросто було в моєму випадку: у нас в родині – як і багатьох родинах Берестейщини – ніяких документів, де б була позначена національна приналежність моїх предків – не залишилося. В такому випадку особливе значення набувають рекомендації-клопотання від громадян України, закордонних українців, керівників організацій закордонних українців, які можуть підтвердити, що ти маєш українське коріння, ідентифікуєш себе українцем. Красно дякую за них Віктору Місіюку, Арсену Тетеруку, Миколі Прилепі, Юрію Громику, Роману Кабачію. І, як людина, яка пройшла цей шлях отримання статусу закордонного українця, готова, своєю чергою, допомогти тим землякам, для яких також важливо його отримати.

Що дає статус закордонного українця? Серце гріє міцно, В практичному ж сенсі – несеш такі ж обов’язки, маєш такі ж права, як громадянин України (за певним винятком, звісно). Маєш право працювати в Україні. Маєш право вчитися у вишах Україні на бюджетній основі в рамках встановлених квот.
Страшно шкодую, що свого часу не вдалося здобути систематичну українську освіту. Але що ж. А ось один мій знайомий майбутній Мендєлєєв, коли й надалі буде відчувати себе українцем, як і його мама, і отримає відповідний документ до закінчення школи, зможе вивчати свою улюблену хімію в університеті імені Шевченка. Кажуть, факультет хімічний там міцний. А може він, молодий українець та громадянин Білорусі, захоче вчитися в БДУ або в Кембріджі. То вже його буде рішення і його життя.

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *