Великий зрадник

Віктор Місіюк, Культура
24/12/2020, 1 Comment

Великий то був зрадник Річі Посполитої той Потій, бо хотів мати довіру і у короля, і у шляхти” – написав Еразм Отвиновський про Людвика Потія в мемуарах про часи панування Августа Міцного. Російський посол Рейнольд Густаф Льовенвольде кажучі про те, що нікому не можна довіряти в Річі Посполитій, наводив як приклад саме Потія. Один з саксонських міністрів охарактеризував його так: “Найбільш небеспечна людина яка має найгірші наміри у всій Річі Посполитій“.

Портрет Людвика Потія

Стараннями своїх прибічників Людвик Потій зірвав Сейм 1713 року. Особисто великий литовський гетьман побоювався, що король може оддати булаву польному гетьману, або знову повернути до бобруйського старости. Крім того, йому загрожувало покарання за нелегальне карбування грошей. Великий литовський гетьман мав немало прибічників з боку литовської шляхти, так званих республиканців, оскільки литовський польний гетьман Денгоф виступав за організацію посполитого рушення проти обох великих гетьманів, описав литовські “булави”, а ще домагався того, щоб за військовий гвалт на шляхтича можна було подати до суду. Одним з найбільш дратуючих шляхту королівських рішень було розміщення в Річі Посполитій саксонських військ. В квітні 1714 року на оршанській сесії великий литовський гетьман виступив з гаслами рокошу проти саксонців. Гетьман обіцяв першим, разом із шляхтою Віленського і Троцького воєводств взятись за зброю. Королю виставлено ультиматум – прибрати саксонські війська, або шляхта оголосить міжкоролів’я.

З метою захистити Річ Посполиту від абсолютизму Потій звернувся до … російського імператора Петра Першого. Прямо з оршанської сесії до Санкт-Петербургу виїхала група послів серед яких був Ян Карп. Петро Перший прийняв делегацію 30 березня. Серед учасніків перемовин з російським монархом згадують також  Антонія Новосільського і Теодора Заранка. Але головною фігурою у перемовах з царем став в складі троцький воєвода Тадеуш Огинський. Тут варто нагадати, що Потії і Огинські були не просто союзниками в боротьбі магнатських угрупувань, але близькими родичами. Мати великого гетьмана була з роду Огинських. Посли попросили притулку в зв’язку із скандалом про карбування нелегальних монет. В Росію прибули Огинський і Карп з твердженням, що Август встановлює абсолютистську владу і сепаратного миру З Швецією. Попередньо Потій звязався з давнім гетьманом ВКЛ Михайлом Вишневецьким, прихильником Станислава Лещинського, якому взамін за союз обіцяв булаву велику гетьманську. Політиків об’єднала королівська політика, яка не давала упевності в можливості утримати своїх посади. Обидва гетьмани запевняли царя, що якщо дійде до війни Річі Посполитої з Росією вони оголосять антикоролівське посполите рушення. Для реалізації свого плану змовники просили у царя 200 тисяч рубів. Також Росія мала забеспечити військову допомогу для боротьби з саксонцями. До Річі Посполитої представники ВКЛ пропонували скерювати дві російських армії:  одну під приводом захисту Курляндії, іншу для врегулювання претензій на Гданськ. З прибуттям царського війська мало вибухнути повстання і змістити Августа з трону. Нового кандидата мав визначити цар, який для скріплення союзу мав взяти шлюб з російською царівною, племіницею Петра Першого. Взамін шляхта готова були поступитися певними територіями, зректися претензій на Інфлянти.

Надмогильна парсуна Людвика Потія з гетьманською булавою

Росія виступила гарантом безпеки обох великих гетьманів. При великому коронному гетьмані Сенявському був перизначений резидентом Дашків, який озвучив вимогу республіканців щодо висилки саксонських військ з Річі Посполитої. В 1714 році цар призначив офіційно свого постійного представника при гетьмані Людвику Потії капітана Горохова, який мав допомагати підтримувати звязок гетьмана з царем і боротись з шведською фракцією. Невдовзі гетьман перейшов до практичної реалізації планів і 15  травня 1714 року створив в Вільно таємний антикоролівський союз. 29 травня травня 1714 року гетьман Сенявський вкотре повідомив фельдмаршала Шереметьєва, що король має антиросійські плани, хоче підпорядкувати собі військо саме для початку війни з Росією. Для того, щоб в любий момент поєднати сили обох коронного і литовського військ Людвик Потій зібрав свою дивізію в околиці Берестя. Гетьман навіть пробував прискорити царське рішення про введення російських військ, натякаючи, що якщо його залишать без допомоги, то він буде змушений звернутися до Кримського ханства і Османської імперії. Потій знову пообіцяв розірвати унію з Польським королівством, а також те, що Велике князівство литовське прийме російський протекторат на чолі з царевичем Олексієм, або князем Меншиковим.

Одним з перших про плани Людвика Потія Августа Міцного повідомив краківський воєвода Януш Вишневецький. В серпні 1714 року з’явилися реальні докази антикоролівської змови, були перехоплені по дорозі між Литвою у Ригою листи вислані Огинським. Адресатом був Людвик Потій. З перехоплених прихильниками короля документів виникало, що хоча цар не підтримав змовників, його симпатії були виразно на боці антикоролівської опозиції. Петро Перший обіцяв вислати 15 тисяч війська. Флегмінг звернувся до Дашкова з протестом, наголошував на тому, що винні в дердавній зраді повинні бути покарані. Влада Річі Посполитої звернулась з проханням видати Огинського і Карпа, на що отримала відповідь, що вони прибули з приватною метою, і не піднімали питання детронізації Августа ІІ. Королівський двір наполягав на видачі Яна Карпа, як фальшивомонетника, але й це прохання російський бік не задовільнив.

У відповідь король вислав повні критики листи до лідерів коронної антикоролівської опозиції: великого коронного гетьмана Сенявського і кардинала Шембека. Монарх звинувачував Сенявського у поширенні ворожнечі і загрожував опублікувати компромітуючі його листи, в яких він же колись просив ввести саксонські війська. Вільно, де засідва литовський трибунал разом із великим литоським гетьманом оточили саксонські війська.

Портрет Людвика Потія з орденом і гетьманською булавою

В грудні 1714 з’їхалися до Потія посли воєводств, які створили конфедерацію прийняли податок на військо, рішення скликати посполите рушення. Рушення зібралося в Дорсуниках. Король вислав  до Людвика Потія куявського біскупа Шанявського який пригрозив скиненням з уряду, а також пообіцяв велику суму грошей за те, що гетьман зрікся конфедерації. Шляхті пообціяли, що саксонці вийдуть. Сам гетьман вислав ексорт корпусу Вейссенфельда, дозволив йому без втрат залишити територію князівства, а Флемінгу зібрати свійсько в кулак. Потій заявив що нічого спільного з Огинським не має, але не випирався того, що цар запрошував його до себе.

Коли в 1703 році Людик Потій і Михайло Вишневецький заключали угоду про фактичний розрив унії ВКЛ і Польського королівства, введення на територію князівства російських військ вони діяли в дусі прокоролівської партії. Про детронізацію мова не велась. Пропозиції щодо звернення до Петра Петршого як посередника, гаранта збереження статус кво в Річі Посполитій виникали раніше. Потій не був в цьому першим. 8 липня 1707 року сандомирська конфедерація до якої приєднався, тоді ще литовський підскарбій, Людвик Потій  оголосила в Люблині інтеррегнум і чекали кого з королів їх накаже вибрати Петро Перший. Позиція учасників конфедерації була підкріплена російськими рублями.  В даному випадку Потій був одиним з низки конфедератів. В 1713 році ситуація була інша, великий литовський гетьман став лідером антикоролівської опозиції, головним її представником, почував себе досить упевнено, щоб кинути виклик монарху. Це був його перший прямий конфлікт з королем. Вийшов він з нього так, що серед збунтованої шляхти з’явилася велика кількість обурених ворогів гетьмана, які шукали нагоди поквитатись з ним за те, що скористався їх довірою. Інші бачили в ньому людину, яка кілька разів пробувала зруйнувати Річ Посполиту, розірвав цей політичний союз. В решті решт Людвик Потій зумів зберігти свою посаду, маєтки і лишитися впливовою особою при королівському дворі.

Досить вдало закінчився політичний і фінансовий скандал для  Яна Карпа. В 1718 році був спочатку призначений гетьманом Потієм головним генерал-крігс-комісаром литовського війська, тобто отримав контроль за виплатами і постачанням, а в 1721 році король видав йому патент на цю посаду і на додаток ківільске староство.

В свою чергу Петро Перший видав грамоту в який не тільки категорично пригрозив тим, хто планує усунути законного монарха, а за разом нагадав, що як не допустить існування прошведської партії, що бере Річ Посполиту під свою опіку, буде посередником між ворогуючими угрупуваннями. Бувають інтижки і інтриги, бувають малі і велики зрадники. Але хто з тогочасних інтриганів був найбільшим зрадником нехай розсудить суд історії.

1 thought on “Великий зрадник”

Залишити відповідь