Великодний дзвін антопольського монастира

Дивовижне лежить під ногами. На Берестейщині цю істину вам підтвердять в різних містах. З малого відомий спортсмен, краєзнавець, діяч Українського громадсько-культурного об’єднання Берестейської області Григорій Мусевич чув про місце, де в Каменці провалилась під землю церква. Він же в роки Перебудови повернув пам’ять про каменецький Воскресенський монастир настоятелем якого був святий Макарій Пинський. Подібна історія трапилася з поетом-байкописцем Василем Нестеруком. Од рідної бабулі він чув про місце, де провалився монастир. І сам ходив туди на Великдень слухати як дзвонять дзвони. Прикладав до землі вухо і чув глухий набат давньої святині. Не дарма хлопця тягло сюди як магнітом. Тут, саме тут живою мовою був написані твори “Ах, щастє бідне злоє” і “Ах, ти світе лесний”. А писати тут було кому. З 1765 року до 1800 року при місцевому монастирі діяла школа риторики для василіан литовської провінції. Богаті матеріали про її діяльність зберігаються в Інофрмація про нього міститься в Архіві давніх актів в варшавському Архіві давніх актів (Akta Kolegium Duchownego Rz.-Kat. No. 2109) і Центральному державному історичному архіві України у Львові (фонд 201 опис 4). Монастир в Антополі був зачинений після повстання 1831 року, в час коли католицькі, греко-католицькі монастирі зачиняли масово. Історія одного з найбільших, за чисельністю ченців, і найбогатших василіанських монастирів Берестейщини закінчилася в 1834 році. Через п’ять років місцева церква, як і абсолютна більшість уніатських церков, стала православним приходом.

Про значення антопільського монастиря свідчать цифри. В 1774 році в ньому були 7 священиків, 11 кліриків, в тому 4 сповідника і 1 казнодій. Тут жили кільканадцять чернців. В 1748 році громада складалася з десяти ченців і при тому мала дохід у 280 злотих. Своєю заможністю монастир був зобов’язаний фундаторам, власникам містечка. Монастир братів-василіян  при антопольський церкві святої Трійці пережив своє нове народження в 1718 році, коли отримав значні доходи для того, щоб «навчати народ християнських обов’язків в неділі і свята, як латинського, так і руського обрядів».  

Фундаторкою була городоцька старостина Юзефа Антоніна Замойська (- 1747). Дата народження доньки волинського каштеляна Степана Загоровського і мельницької підкоморянки Ядвіги Сачко невідома. В 1693 році була ще незаміжньою. На честь цієї, відомої у свій час красуні, її чоловік Маркиян Воллович, майбутній маршалок ВКЛ (1704-1712), заснував містечко Антополь. Як би не хотілося підпасти під очарування версії про доісторичне коріння цього міста, зв’язок з хоробрими антами, доведеться визнати, що назване воно не на їх честь, а на честь жінки. Історія цього містечка схожа з історією надбужанського Тересполя, заснованого в 1697 році на честь Терези Флемінг. Перша згадка про Антопіль відноситься до 1703 року. Землі Тересполя раніше були територією села Болотків, а Антополь з’явився на землі села Пришихвости. Цікаво, що судячи з 1589 року як в Болоткові, так і в Пришихвостах не було пустирів. Це були добре освоєні і щильно заселені місця, які згодом закономірно трансформувалися в містечка. В обох випадках назву дано під впливом моди на давньогрецьку класичну давнину. Такі назви утворюються шляхом поєднання ім’я і слова поліс – гр. місто. Місцеве населення порівняно хутко адаптувало назву містечка і почало називати його Антопіллє. Так (Бориспіль, Павлопіль) називають села утворені від назви полів. А похідні від поліс мають писатись зі збереженням етимологічного о* (Никополь, Севастополь). До новозаснованих резиденцій власники ставились з більшою увагою. Так в маєтку Адама Чорторийського під Володавою з 1792-го року з’явився Адамполь, який невдовзі перетворився на одну з улюблених резиденцій Замойських. Антоніна Замойська любила свій антопольський маєток. З 1728 року містечко стало її постійною резиденцією. Як вона виглядала не відомо. Антопольський маєток відомий лише з ХІХ-вічного малюнку Наполеона Орди. Скоріше за все, він лише віддалено нагадує будинки першої власниці містечка. На фронтоні видно герб власника.

Думається, що родовий герб Загоровських, Корчак, цілком міг би стати елементом сучасної символіки другого за чисельністю населеного пункта Дорогичинського району. А статуя красуні варта того, щоб прикрасити центр містечка.Антоніну називали “пані великого розуму”. Але ось родинного щастя повною мірою, щастя материнства їй не довелось зазнати. Перший чоловік помер. В певному моменті вдовиця мала роман з Стефаном Потоцьким. В 1718 році вийшла заміж за вдовця ордината Томаша Юзефа Замойського. Зберігся її лист написаний того ж року в Антополі. Цікаво що у володіннях Замойських поблизу Володави є ще один Антопіль. Не виключно, що це також пам’ятка особливого ставлення чоловіків до своєї другої половини. Через сім років подружнього життя помирає другий чоловік Антоніни … . Більше заміж вона не виходила. 

Частину свого серця Антоніна Замойська віддала племінниці першого чоловіка, Бальбині Воллович, яка після смерті матері Анастасії Куженецької виховувалась при її дворі. Вона записала сироті отримане в спадок від чоловіка хведанське старство. Батько Бальбини був проти і хотів передати його своєму сину. Але Замойська була категорично проти. В 1747 році, після смерті Антоніни, Бальбіна отримала ще в спадок ще й зьоловське староство. Власниця Антополя відома й тим, що в 1744 році вирішила заснувати капітулу світських дам Каноничок Непорочного зачаття. Дівчата які походили з відомих родів, але не мали посагу могли за підтримкою капітули брати участь у світському житті і вийти заміж. З цією метою вона викупила у біскупа Анджея Залуського Варшаві торгівельно-готельний комплекс Марвіл і віддала його капітулі. Її рішення на довгі роки забеспечило достаток капітули. 

А великодний дзвін усе дзвенить. “Пам-ятай! Пам-ятай!” – чується в кожному ударі.

  • 14
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *