Волелюбний нарід

Віктор Місіюк, Культура
21/08/2021, 1 Comment

Історик Михайло Драгоманів був одним з піонерів не тільки новаторських на той час соціологічних, але й етнопсихологічних досліджень, надзвичай важливих для розуміння динаміки національно-визвольного руху, до яких він рішуче вводить кількісні характеристики. Він написав книгу про те, яку у суспільній думці відображається за допомогою пісні ставлення до соціально-економічних та політичних процесів. Автор користувався різними збірниками, в тому числі “Пам’ятки народної творчості Північно-Західного краю”. Серед іншого він згадує фольклорний твір “В чужім селі вітер віє” “з Полісьсьа  Гродненської губернії” (стр.29 – номерації сторінок подано за виданням Михайло Драгоманов, Нові українські пісні про громадські справи 1764-1880 – Женева: печатня “Робітника” і “Громади”, 1881. – 132 с.) в якому показано нелюдські умови життя закріпачених селян. Таке написання назви регіону пояснюється тим, що Михайло Драгоманів був прихильником фонетичного прапопису в якому кожен звук мав позначатися окремою літерою, на письмі мали також докладно передаватись м’яккість приголосних. Згадана праця Драгоманова збогатила не тільки фольклористику, дослідження усної історії, але й гуманітаристику як таку.  Одним з центральних явих, на які звернув увагу дослідник були виступи проти монархічних порядків, які свідчили про бунтівничий характер українців, показовий як з точки зору марксистської теорії класової боротьби, так і з точки зору процесів формування української політичної культури, описаних  Борисом Ольхівським в книзі “Вільний нарід”.

Доволі говорить про силу духу українського мужицтва й те, що воно не мирилось з неволею й повстало проти неї  дужче, ніж другi мужики в Росії. Це видно буде, коли полічити по губерніях ті бунти , котрі списані в книзі “Материали для истории крепостного права в России“. По тим “Матеріалам” виходить , що з 1836 до 1848 р . в країнах переважно українських було 68 крепацьких бунтів, а в московських тількo 101 , коли москвинів в два з половиною рази більше, ніж українців, так що в них би мусило бути 160 бунтів. Та й з тих 101 московських бунтівпевноприйдеться кілько прилічити до українських , бо сіл українських єсть багато в губерніях ВоронізькійКурській і Саратовській. Також до українських бунтів прийдеться прилічити чималу долю бунтів Гродненської й Мінської губерній, так що число українських бунтів вийде, певно, не менше, як 80 проти 95 московських. Цікаво замітити , що по тим же „ Матеріалам “ з 1836 до 1844 р . в українців було 31 бунт і 20 убивств панів і вправителів і замірів до вбивства їх; в білоруських губерніях 9 бунтів і 12 убивств, в московських: 55 бунтів і 67 убивств, — тобто значить, що українці більше бунтувались проти панів явно, ніж вбивали панів таємно, а москвини і білоруси більше вбивали, ніж бунтувались” (стр.41).

Михайло Драгоманів з увагою ставився до географічного, соціально-економічного, етнокультурного районування і саме на ньому спирався опрацьовуючи свій проект децентралізації центральних губерній Російської імперії. Тому навіть пишучі про активізацію повстанського руху викликану реформою 1861 року автор удокладняє, що згадана ним імперська провінція складається з кількох регіонів, в тому числі територію компактного проживання українців:

Царському начальству не можна було зоставатись позаду польських повстанців  і  встоювати  на положенню 19 февраля 1861 р.; – і 1 марта була скасована панщина і понижено викуп за землю в Віленському генерал-губернаторстві (в Литві і Білорусії , з українським Поліссям Мінської і Гродненської губерній), – де повстання польське почалось раніше і було дужче, ніж у Київщині й на Волині” (стр.73).

Повстання 1863 року не причинилося до активізації народної творчості, що на думку дослідника свідчило про слабу підтримку кріпаками його гасел, тим більше, що таке ставлення підогрівалось антишляхетським гаслами імперської пропаганди. При тому бажання добитися соціального, економічного, національного і політичного звільнення у українців не зникло.

 

1 thought on “Волелюбний нарід”

Залишити відповідь