Володимир Гнатович Леонюк

16 серпня йому могло виповнитися 86.

Ось вже точно: людина незламного духу.
Земляк, з села Критишин Іванівського району Брестської області. А дорослим жив у Львові.
Коли вчився в 10 класі, його забрали просто з уроків – за те, що писав та розповсюджував антирадянські листівки, посадили в тюрму в Бресті, а після дали дитині 25 років таборів. Окреме звинувачення – писав українською мовою. Родину вислали в Казахстан.
З цих 25 загалом він відсидів майже половину. В таборі вже школу скінчив. Там не зламався, навпаки: став активним учасником підпільної організації, яка діяла в таборі! То ж подумати: не боятися з ув’язнення вести пропагандистську роботу!

А для мене він найперше автор унікального «Словника Берестейщини» — енциклопедії, яка всебічно показує зв’язки Берестейщини з Україною. І написану в той час, коли «професійні» історики не хотіли /не могли /боялися /не вважали доцільним братися за таку роботу. Тут деякі фейсбучні спеціалісти зі всіх питань галасували, що Леонюк самоук, не відає та перекручує історію. Ні! Все він пише точно та об’єктивно, на відміну від тих, хто скінчив університет та «по призыву партии» (комуністична вона чи націоналістична) створює міфи та спотворює факти. Мало чим в своєму житті горджуся так, як тим, що свого часу допомогла Володимирові Гнатовичу видати 2-й том «Словника», а тепер текст книги доступний на нашому сайті druzi.by Цей текст залишиться в історії, то точно, хай навіть його спробували викинути з бібліотек Білорусі. Справжня наукова праця.
Під час зустрічі, яка опинилася останньою, Володимир Гнатович з гіркотою казав: «Не вийшов мій експеримент. Не можна працювати на будівлі, і бути письменником.» Він хотів писати і літературу, і вмів це робити. Його «Захмарені досвітки» це підтверджують. Збірка оповідань з табірного життя 50–60 років. В білоруській літературі аналогів не пригадую – мусить, не сиділи після війни білоруські письменники за політику. «Сповідь» Лариси Геніюш? Це мемуари, а «Досвітки…» — художня література, і то високого класу. Можливо, можна її порівняти з таборною прозою Варлама Шаламова, + дорога до табору починається у героїв оповідань з поліського села… (До слова, купити «Захмарені досвітки» можна і в Мінську, в книгарні «Академкнига»). 

По смерті В. Г. вийшла повість «Останні на бойовищі» — про останні місяці УПА.
Колись він розповідав мені про оповість, присвячену часам та постаті Северина Налівайки, дія якої відбувається в Пінську та Бресті. Тепер рукопис зберігається у його внуки Богдани Dana Pogozha. Дуже хотілося б також опублікувати її, хоча б, для початку, уривки. Сподіваюся на це.
Пані Ірина Фаріон Володимир Леонюк – постать не аж така відома, він не професійний науковець, не професійний письменник, але за значністю тем його розвідок, за доробком, за силою духа, за тим, що шов своєю дорогою, не зважаючи ні на що – він, думаю, вартий стати героєм Вашою передачі «Велич особистості».
Ось, Володимире Гнатовичу, така Вам моя пам’ять в день Вашого народження.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *