Війну почав в Бересті

Віктор Місіюк, Новини
23/11/2020, Leave a comment

21 листопада на 99-у році життя в Луцьку помер легендарний учасник Другої світової війни. Свій бойовий шлях молодший лейтенант Ілля Сизонець розпочав 22 червня 1941 року в Бересті. Дев’ятнадцятирічний випускник Мінського військового училища прибув до міста 20 червня 1941 року.  У військовій частині, куди його призначили, нікого не було. Всі виїхали з фортеці на польові навчання. В комендатурі запропонували: послужіть у нас, а там буде видно. На наступний день, в суботу, Іллю Сізонца призначили старшим групи патрулів. Пвипало патрулювати випало в Берестейській фортеці. Там зустрівся з начальником застави, лейтенантом Кіжеватовим. Той поцікавився, чи знає хто-небудь німецьку мову. З того берега Бугу переплив німецький солдат і хоче повідомити щось дуже важливе. За словами перебіжчика Сізонец, який знав німецьку ще з дитячих років розмовляючі з німецькими колоністами на Херсонщині, зрозумів, що завтра о четвертій годині ранку розпочнеться війна. А ще німець просив негайно повернути його, інакше загинуть сім’я, знайомі. Звичайно, до слів солдата ніхто не прислухався. Як тільки разом зі своїми людьми після патрулювання Сазонець повернувся в комендатуру, черговий наказав: «Бери пару своїх солдатів і їдь на залізничний вокзал, там прибув на службу взвод приписніков, їх ніхто не зустрів». І молодший лейтенант Ілля Сізонец став командиром взводу. Це були сержанти-сапери, які прибули сюди для фортифікаційних робіт. Вони були майже вдвічі старша за свого командира і мали за плечима досвід війни в Фінляндією, брали участь в поході 1939 року.

Перші вибухи фашистських бомбвзвод Сизонца пересидів в підвалі під рестораном. Група робила вилазки, вбивала німців. Коли ті зрозуміли, що хтось ховається в підвалах під вокзалом, стали кидати туди димові шашки. Але великі приміщення дозволяли уникнути задухи. Тоді підігнали паровоз і шлангом почали подавати пар. Більше половина взводу була поранена. Один із солдатів родом із Смолярів Старовижівського району переконав йти в ліси на його батьківщину. Взвод з військового став партизанським, першим партизанським загоном на території Волинської області і усієї республіки. Вже в липні бійці загону почали знищували машини, псувати колії. Поранених лікували на хуторах Заболотівського і Шацького районів. В 1941—42 роках довелось партизанити у Барановицькій області, потім у складі партизанського загону імені М. Щорса у Пинській області, з квітня 1943-ого по березень 1944-ого командував розвідувально-диверсійним взводом у партизанському загоні імені
Г. Котовського Берестейського партизанського з’єднання. За війну взвод підірвав на території сучасних Волинської та Берестейської областей 25 військових ешелонів, в тому особисто командир загону – 13.

У Бересті, на притоці Західного Бугу, Муховці, неподалік від фортеці, був залізничний міст. І ніяк місцеві партизани не могли його підірвати. І вдалося це тільки нам. І знаєте, як? Дістатися до моста було важко – його посилено охороняли. А по Муховці і Бугу ходили німецькі мотобаржі. І вирішили: спробуємо добиратися вплав за баржами. А це восени було, перед жовтневими святами. Баржа гвинтом працює, шумить. Як тільки підходили до мосту, вона йшла в Буг, а партизан до бика (опори) прив’язував вибухівку. Навезли її за тиждень чимало. Під водою тол не розкисає. Встановили електричні підривники. Тепер треба від всіх підривників дроти зв’язати в один і накинути на німецьку електромережу, щоб вони самі себе підірвали. Так і вийшло. Готові міни німці не виявили. Ми вже й провод протягнули. Залишилося комусь із наших накинути днем ​​наш провід на їх. Днем німці електрику по загородженню не пускали. А тут – луки, люди корів недалеко від моста пасли. І один партизан накинув цей провід. А виявилося, що німці пускають електричний струм, тільки якщо щось запідозрять. Це було увечері 6 листопада 1943 року. Вирішили група моя і той, хто нами командував, цим вибухом зустріти свято Жовтневої революції. Як зустріти? У найближчому селі підняли стрілянину. Ні по кому, а так, щоб зрозуміли німці, що неподалік є партизани. І відразу, через кілька секунд, прогримів вибух – і залізничний міст якраз посередині обвалився.

Із березня 1944-го по червень 1945-го Ілля Сизонець командир взводу, а згодом – батареї протитанкових гармат 70 армії 2-го Білоруського фронту. У березні 1944 року перед взводом було поставлено завдання підірвати міст через річку Прип’ять на території колишнього Заболоттівського району. Місцевий 9-річний хлопчина доповів нам про бронепоїзд, що курсував між Берестєм і Ковелем і обстрілював місцевість пообіч залізниці. Тоді взвод Сизонця всього трьома снарядами вивев із ладу бронепоїзд. Його батарея знищила біля двадцяти фашистських «тигрів», «пантер» та безліч іншої техніки. Ілля Сизонець був учасник Параду Перемоги в травні 1945 року в Берліні. Він залишив свій підпис на стіні Рейхстагу.

Тричі у 1941, 1943, 1945 роках  був важко поранений, двічі його рідним приходили похоронки. Лише у 1985 році на одній з братських могил під Барановичами зрубали викарбувані на плиті його прізвище та ініціали. Після звільнення по інвалідності з 14 серпня 1950 року став директором семирічної школи в селі Гута Ратнівського району, яку очолював до 1965 року. З 1965 року до виходу на пенсію у 1979 році працював вчителем у тієї ж школі. В Гуті ветеран прожив більшу частину свого життя, на старі роки перебравшись до доньки в Луцьк. Почесний громадянин Ратнівського району.

Подвиг Іллі Сизонця відзначені двома орденами Червоної Зірки, орденом «Слави», медаллю «За взяття Берліну». В повоєнні роки ветеран отримав два ордени Богдана Хмельницького, «За мужність», понад 15 медалей. Президент України Петро Порошенко призначив Іллі Сизонцю довічну державну стипендію.

За матеріалом Волинські новини

Залишити відповідь