Вістицька Богородиця

Віктор Місіюк, Культура
27/08/2020, Leave a comment

Навіть у часи релігійного Ренесансу кінця минулого століття пам’ять про регіональні святині повернулася лише частково. Понесені в середині ХХ століття втрати не вдалося поновити за десятки років. Навіть там, де знаходились дуже шановані в околиці реліквії, про них мало що нагадує.

Шанована ікона Богородиці в Вістичах знаходилась з середини XVI століття, тобто з моменту коли вони через шлюби перейшли од Ільїничів до Тишкевичів. Ікона знаходилась у вівтарі богородичного храму. Нова святиня була освячена луцьким біскупом Мартином Шишковським на честь святої Софії. В 1662 році  “дуже чудотворний“образ згадував відомий релігійний письменник, працівник Кравівської академії Петро Гіацинт Прущ. Для “більшого богослужіння при чудотворному образі Пресвятої Діви в тому ж костелі особливо виставленому“, тобто постійного вшанування Вістицької Богородиці, берестейський підкоморій, житомирський староста Остап Тишкевич в 1675 році запросив до Вістич цистеріанців, фундував тут монастир. Під впливом богородичного культу в ті далекі часи в Вістичах з’явилося “ружанцове братство”. “Особливе богослужіння до Найсвятішої Вістицької Чудотворної Діви” допомогло монахам назбирати кошти серед місцевої шляхти для будівництва з цегли в 1700 поблизу дерев’яного храму кам’яного костелу.

Олтар костелу Святої Софії у Вістичах

Прославив Вістицьку ікону відомий письменик Доби Освітництва Юліан Урсин Німцевич. Для письменика вона мала особливе особисте значення: “В усіх сумних випадках життя зверталися зі щирою вірою до Вістицької Матері Божої. Раз малим я дуже небеспечно захворів; принесено мене в дар чудотворному образу, а коли я одужав мій Батько звелів зробити дар, тобто зображення мене маленького вилите з чистого срібла. Пішли мої батьки, дівка, парубок, дужий охоронець і я до Вістич на ніч, щоб взавтра при Вотиві повісити пожертвований дар. Наступного дня пішли ми до костелу, а коли мала вийти Вотива і мав вийти ксьондз-абат, послали перед моїми батьками два великих дивани і один малий для мене. Ми лягли хрестом і витяглися і усе спіання Вотиви покірно лежали; після чого срібне зображено повішено поблизу позолоченого рукава Матері Божої“. Не дивно що вдячна родина постійно відвідувала вістицький монастир: “На всі свята ми їздили до Вістич і лишались не тільки на обід, але часто й на ніч“. А найбільш шанованим гостем в домі Марцелія Німцевича був “абат, апостольський протонотар, місця де був славетний чудесами образ Матері Божої“. Відомий письменник побував в монастирі цистеріанців в 1819 році. Про свій приїзд він згадував так: “Сорок років пізніше, коли я побував у Вістичах, я ще бачив те ссяюче моє зображеня“.

В 1817 році костел став парафіальним. У 1836 році в храмі влаштований вівтар в пам’ять святих мучениць Софії, Віри, Надії і Любові. В 1834 храм став уніатською, а з 1840-го року православною церквою. Шанований образ стояв у кіоті оправлений у ризу: “в дерев’яній різьблений посеребряним ризи і з такими ж коронами над ликами, прикрашеними вставленими в них різнокольоровими каменями. Ця риза покривала ікону тільки в нижній її частині, верхня була покрита малиновим оксамитом, прикрашеним дев’ятьма металевими зірочками. Ікона поміщається в кіоті, прикрашеному різьбленням“.

Півтисячі років незважаючі на усі негаразди Вістичи лишались домом для іконописаної пам’ятки. Весь міжвоєнний період костел не міг бути використовуваний по причині судового конфлікту з православною церквою. Місцеві католики сподівались, що його вдасться відновити і тим самим зберігти шановану ікону. В решті решт костел не став парафіальним.

В 1938 році абат цистеріанців Бенедикт Бірос перевіз перевезли чудотворний образ до орденського монастиря в Щириці. Нині він демонструється в монастирському музеї. Одним з найближчих до Вістицької Богородиці образів є ікона Єрусалимської Богородиці з Варваринської церкви в Пинську, перенесена туди з колишнього Лещинського монастиря. Розмір ікони 188х139 см. В свою чергу найближчим до пинського образу є ікона з Церкви Різво-Богородицької в Камені-Коширському. На підставі чого частина дослідників односить пинську ікону до “волинської школи”. Інший образ такого ж типу находиться в Більську, це Богородиця з більської Різдво-Богородицької церкви. Розмір більської ікони 124х101 см. Вістицьку Богородицю в монастирському музеї також описуються як Єрусалимську Богородицю. Але на думку Мартина Зглинського усі згадані ікони є варіантами Грузинської Богородиці.

Появу Більської Богородиці пов’язують з дружиною короля Олександра московською князівною Оленою, яка мала подарувати її між 1497-1507 роками. В цей час Вістичами володів трокський воєвода Іван Заберезинський, який саме їздив сватати Олену. Він, або наступний господар Юрій Ільїнич, на думку Мартина Зглинського могли привезти її у Вістичі.

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *