Берестейські Фермопіли

В різні часи Бересть був в епіцентрі бойових дій. Полководці неодноразово порівнювали бої за місто з відомими історичними битвами. Особливо це було поширено в часи Освітництва і Наполеонівських війн, коли уся стилістика була зорієнтована на античну класику, героїку греко-римського часу. До прикладу, Олександр Суворов прирівняв бій з Зигмунтом Сераковським на околиці Берестя до Канн. А ось генерал Юзеф Сульковський назвав битву за місто 1792 року Фермопілами. Берестейська битва була одною з основних баталій військової компанії 1792 року. Досі вона лишається маловідомою сторінкою військової історії і історії Берестя. Основними джерелами інформації про неї є спогади генерала Юзефа Сульковського і рапорт командувача російської групи військ генерал-поручика Івана Ферзена, надрукований в Читаннях в Імператорському товаристві історії. 

Війну з Російською імперією Річ Посполита починала в дуже складних умовах. Через позицію командувача литовською частиною військ  Людвига Вюртенберга складно було необхідним чином організувати оборону, втрачено дорогоцінний час і велику частину території. Російські війська поступово просувались на захід, з’явилася реальна загроза втрати Варшави. На шляху до столиці командування планувало зібрати в Бересті усі литовські війська. Згодом було прийнято рішення розділити їх на дві групи. Одну з них очолив генерал-лейтенант ВКЛ Шимон Забело (1750-1824). Він прийняв командування над військами 16 липня в таборі під Більськом. 19 липня литовська дивізія прибули до Берестя. Солдати були налаштовані “битися до останього”. Мало хто з них знав, що доведеться протистояти чисельнишим та краще озброєним військам, тим більше, що частину з них чекає доля “спартанців”. Забело розумів, що з такими силами йому складно буде протистояти переважаючим силам противника. Перш за все він зайнявся активною підготовкою міських укріплень. Генерал наказав приготувати для оборони закинутий “швецький редут” перед Домініканським мостом на правому березі Старого Мухавця, забарикадувати місто та зміцнити старий берестейський замок. На Бузі збудовано додатковий міст. Усі ці роботи покладено на славетного військового інженера, полковника Якуба Ясинського, який незадовно до того, в 1791 році, керював інженерними роботами на Королівському каналі. Крім того, Забело дуже розраховував на підкріплення. В знав, що в бік Берестя рухався п’ятитисячний резервний корпус короних військ генерала Арнольда Бишевського. 21 липня коронні війська дійшли до підляських Лосиць, а вже наступного дня прибули до Янова. Від Берестя їх одділяла відстань одноденного переходу. Забело просив скоріше направити цей корпус до нього, але король, побоючись за Варшаву, цього прохання не підтримав.  Того ж дня Ферзен, який нарешті дізнався, що у противник поступається в силі, вирушив з Шерешова до Берестя.

В різних джерелах трапляються різні оцінки чисельності військ противників та їх головної ударної сили, артилерії. Натурально, що генерал Ферзен на той момент не мав об’єктивної інформації про противника. Початково він  вважав, що в Бересті знаходиться 6000 військ під командуванням генерал-майора Воджіцького, які невдовзі поповняться ще однією дивізією. За одними даними Шимон Забело отримав 4 піших батальони, полк Біляка і ковенську бригаду з артилерією. За іншими даними під його началом було 5 тисяч вояків: 5 піших батальонів, кілька ескадронів кавалерії і 20 трьохфунтових гармат. Реальна цифра боєздатного війська була менша. В Бересті на той момент зібрано 1800 новобранців без зброї та мундирів. Розуміючі, що для їх підготовки необхідний час і зброя, командувач вирішив вислати 1000 рекрутів до Варшави. Після цього при ньому лишилось близько 4000 вояків, включно із силами місцевого гарнизонц і новобранцями. Дуже скромно виглядала й артилерія. Згідно з рапортом Ферзена, написаним вже після битви, у Забело було 9 гармат і 1 півпудова гаубиця. Сам Забело у рапорті оцінив свої сили в 3 тисячі і 18 гармат проти 8 тисяч російського війська. 

Корпус під командуванням генерал-поручика барона Івана Ферзена на початку компанії 1792 року нараховував 8300 вояків: 6200 піхотинців, 2100 кавалеристів і 13 гармат. За іншими даними під його командуванням на початку Берестейської битви було 5500 вояків: 5 піших батальонів, 6 ескадронів кавалерії, 13 гармат великого калібру, батальоні гармати. 

23 липня опівночі, о 3-й годині, російські війська наблизились до Берестя. В авангарді йшла кіннота і батальон єгерів під командуванням генерал-лейтенанта Миколая Ланського. Першим їх зустріли пікети і кавалерія уродженця Берестейського воєводства генерал-майора Юзефа Біляка. Кіннота змусила козаків і карабінерів відступити, але й сама була зупинена російською піхотою. Згодом переважаючі сили змусили кінноту відступити під саме місто, де росіян зустрів вогонь артилерійської батареї. Перша атака на місто захлинулася. Після цього піхота генерал-майора Кноринга і кавалерія генерал-лейтенанта Ланського вишикувались в бойовий порядок і пішла на штурм. Атака тривала півгодини і була відбита вогнем артилерії і контратакою піхоти Забело. В цей момент Ферсен ввів до бою дві артилерійських батареї під командуванням капітана Богданова, кожна з яких складалася з шісти 12-фунтових гармат. Одночасно полковник Азовського піхотного полку Сирохнєв наказав обстріляти з двох одинорогів одну батарей противника на лівому фланзі оборони. Від артилерії оборонців Берестя рятували неприцільний вогонь і сприятливі погодні умови. Скориставшись туманом, війська Забело зняли гармати та почали відходити. В цей момент російська артилерія отримала наказ припинити вогонь. До міста рушили дві колони кавалерії Ланського і шість колон піхоти Кноринга. В резерві лишились дві гренадерські роти і єгерський батальон. 

Ланський вислав половину Українського легкокінного полку під командуванням підполковника Козенса до правого боку міста, а сам з другою під командуваннм полковника Анрепа добрався до бродів на Мухавці і Бугу і наказав напасти на ар’єргард противника. Під час наступу російська кавалерія двічі потрапляла під перехресний вогонь картечі артилерії полковників Северина Жевуського і Кароля Моравського, які користалися перевагами вузьких вулиць міста. “Наступу тут дано міцну відсіч гарматним вогнем на вулицях і пострілами рушниць з домів”. На той час основна частина військ Шимона Забело успішно переправилась за Буг. Обидва мости через річку були знищені. Російська кавалерія переправилась через Буг вбрід, втративши при переправі майора і чимало шерегових. Литовська дивізія в цей момент відступала по трьохкілометровій греблі, яка вела з Берестя до Тересполя. Кіннота Ланського змогла об’єднатись, але її наступ був стриманий вогнем чотирьох гармат. Захист ар’єргарду організував капітан Флоріан Трасковський. На тереспольській греблі під возом з амуніцією зламався міст. Дві гармати з одинацяттю артилеристами були відрізані від решти. Артилеристи відбивались скільки могли. Підполковник Козенс з ескадроном кинувся на батарею і за допомогою ротмістра Демідова відбив дві гармати. Демідов особисто зарубив чотирьох артилеристів і взяв в полон одного офіцера. Пізніше генерал Забело відзвітував про те, що втратив на мості під Тересполем одну 6-фунтову і одну 3-фунтову гармату. Двоє артилеристів, які переправились вплав, оціліли. Бомбардир Копацький бився на греблі до останнього і дочекався підкріплення у вигляді кавалерії генерала Біляка. Бої на тереспольському напрямку закінчились кавалерійськими сутичками.

Коли битва вже закінчувалась бої за Бересть все ще тривали. Їх вели артилеристи і піхотинці які прийняли на себе перший удар. На передньому краї опинився 8 піший регімент дому князів Радивилів. Є інформація, що під час війни 1792 року чисельність цієї піхотна частини доходила до 1295 вояків. Зрештою станом на 23 червеня, коли генерал Михайло Забело прийняв на себе командування литовськими військами, в регіменті було усього 635 вояків. Командував цим підрозділом полковник Северин Жевуський. Регімент прикривав згальний відступ дивізії. В ар’єргарді, на редуті берестейського передмістя, лишилися 80 вояків 8-го регіменту і 20-и артилеристів (2 підофіцери, 14 канонерів, 3 візничих). Командував цим підрозділом капітан Антон Камінський і чотири офіцери. В певному моменті здавалося, що захисники редуту разом із іншими залишили свої позиції. Але коли російська кавалерія наблизилась на відстань в 50 кроків, вояки, які ховались за бруствером, зустріли її щильним вогнем картечі та карабинів. Атака була відбита. Згодом артилеристи змушені були залишити противнику дві гармати. Одна була відбита полковником Дєєвим, друга ад’ютантом Азовського полку Новосільцевим. Основна частина піхотинців відступила через домініканський міст на правий берег Бугу. З’ясувалося, що через передвчасний наказ генерала Матвія Франковського, який віддав його  не дочекавшись відступу усіх підрозділів, мости через річку були вже знищені.

Капітан Камінський приймає рішення боронитись до останніх сил. Він вишиковує відділ у два шереги і займає вигідну позицію. Кавалерія, яка мало надавалась до вуличних боїх, відступила і в  наступ пішла російська піхота. За певною інформацією командував наступом безпосередньо генерал-майор Богдан Кнорринг (не виключно, що мова йде про командира Озовського піхотного полку полковника Горчакова). Чотири атаки були відбиті. Виграні штикові атаки. Під час другої атаки Камінський, навіть, контратакував. Остання атака проведена силами резервного батальону, який в ній втратив двох офіцерів. Один з офіцерів, капітан Палкін, був поранений шаблею в голову, але незважаючи на поранення повів солдат у штикову атаку і був з ними до її закінчення. В цей момент у піхотинців закінчились набої. В ході п’ятої атаки захисників вдалося розбити на кілька груп. 

Бійці капітана Камінського, за словами особистого ад’ютанта Наполеона Бонапарта генерала Юзефа Сульковського, “билися як спартанці під Фермопілами”. Вони не тільки дали можливість основній частині військ відійти, але й змусили російські війська відмовитись від подальшого наступу. В запеклому бої загинуло близько 50-и підофіцерів і рядових. В тому числі капітан Антоній Камінський, поручник Юзеф Плінцер, підпоручник Ян Бересневич, ад’ютант Тадей Соболевський. Трицять поранених взято у полон. За іншими даними в полон потрапили два офіцери і 24 солдати. Серед полонених – хорунжий Юзеф Грабинський. 

szy068

В майбутньому Грабинський стане одним з найвидатніших полководців свого часу. Учаснику Берестейської битви судилася дивовижна військова кар’єра на службі польської, французької і італійської республік. Він братиме участь в війні 1794 року, єгипетському поході Наполеона, війні 1805 року, отримає звання генерала і в 1831 році стане керівником болонського повстання карбонаріїв. В Італії його вшановують як одного з перших борців за незалежність Італійської республіки. На могилі генерала встановлено пам’ятник у вигляді античного героя. В місцевому музеї зберігається мундир Грабинського і його позолочені погони. 

За оборону Берестя 21-річний Юзеф Грабинський був відзначений найвищею державною військовою нагородою Річі Посполитої Хрестом Віртуті Мілітарі. Він дуже пишався цією нагородою, носив її на шиї. Хрест добре видно на скульптурному портреті генерала. 

Хоча Річ Посполита програла війну 1792 року король не забуде відданість її захісників, а для їх нагородження введе відзнаку, яка досі є найвищою польською військовою нагородою. Хрест Віртуті Мілітарі за участь в Берестейській битві отримали колишній посол від київського воєводства полковник Северин Жевуськи, генерал майор Матвій Франковський, підпоручник  2-го регіменту Антоній Дурафур, капітан артилерії Ян Ау. Шимон Забело схвально оцінив участь в битві інженера Ясинського, Біляка, Франковського, підполковника Грабовського, шефа Неселовського, бригадира Сюлістровського, посла Вавжецького. Усі вони також були відзначені найвищою нагородою. Наведений тут список нагороджених вояків литовської дивізії неповний, значно легше було відшукати імена нагороджених російських вояків.За мужність проявлену під час компанії 1792 року Ферсен отримав графський титул. Сам командувавч рекомендував відзначити підполковника Українського легкокінного полку князя Одоєвського, прем’єр-майора Естлянського єгерського корпусу 3-го батальону Іванова і обох ад’ютантів штабу – старішого Гельфректа і молодшого Отто, а також ординарця підпоручника Тамбовського піхотного полка Ісаєвича. Зі свогу боку генерал Кноринг представив до нагороди полковника Тамбовського піхотного полка Дєєва, полковників Азовського піхотного полка князя Горчакова і Сирохнева, капітана артилерії Богданова. Нагороди отримали офіцери Тамбовського полка капітани Галактіонов, Ільницький, Лопухін, поручик Іван Семішин, квартирмейстр Меженин і ад’ютант Кашинський. а також офіцери Азовського полка капітани Харламов, Паскаль, Звягінцов, Палкін, ад’ютант Новосельцев. З артилеристів до нагородження представлені підпоручники Дмитро Первой, Друковцев, Осип Непейцин, Олекій Дурилов, штик-юнкери Іполит і Федір Пирогови. Окремо відзначені секунд-майор Мацонков, який прийняв на себе командування 2-м батальоном Тамбовського піхотного полка, прем’єр-майор Доріс, який перевів гренадерів через небезпечні мости і переслідував ар’єргард, ротмістр Маркович – обер-квартирмейстр Ізюмського леккокінного полку, ад’ютант штаба генерала Кноринга Славинський. Ланський представив до нагород полковника Українського полку Анрепа, підполковника Козенса і ротмістра Демідова, а також підполковника Петра Фрідріца, прем’єр-майора графа Мантейфеля, ротмістрів Корнилія Яворського, барона Ронгаузена, Давида Повало-Швийковського, Івана Бахмєтєва, Любима Станкевича, Федора Кноринга, поручиків Карла Фітінго-Шеля, Петра Сентянина, полкового ад’ютанта Петра Височина, корнета Олександра Лисаневича, берейтора Дмитра Височина, корнета Титова, вахмістрів Греченкова і Попова. Нагороди отримали квалеристи Війська Донського полковник Саринов, осавула Федор Прянішніков, поручик Олексій Смаркучев, сотник Фірс Рублевський, сотники Тимофій Фетісов і Омельян Попов, хорунжий Єфім Балабін, пятидесятник Семен Сафронов, козаки Іван Маслов і Степан Кудрявцева З єгерського батальону відзначено підполковника фон Есена, прем’єр-майора Штрика, поручників Властова і сержанта Сабліна. Нагороди отримали також штабні офіцери ротмістр Ізюмського леккокінного полка Черкесов і ад’ютант Платонов. Окремо відзначалось, що секунд-майор фон Шель замінив в бою загиблого князя Козловського, а секунд-майор Гладкий Українського полку взяв в полон офіцера-артилериста. Ланський був відзначений шпагою з бриліантом. Три штаб-офіцера отримали золоту зброю без бриліантів: полковники Анреп, Горчаков і капітан Богданов.

Інформація про втрати понесені сторонами в ході Берестейської битви міцно  відрізняється. Власні втрати Забело початково оцінив у близько 300 вояків, а згодом привів цифру 241. Ферсен вважав, що противник втратив 356 вбитих, 252 полонених і 4-х захоплених мідних гармати. В полон потрапили 9 обер-офіцерів, 1 намісник, 16 товаришів, 17 унтер-офіцерів та капралів, 1 підлікар. В полоні опинилось 208 шерегових. Від поранень померло 35 осіб. За іншими російськими даними було вбито 356, полонено 66. За російськими даними загинуло 12 осіб (прем’єр-майор Українського легкокінного полку князь Козловський і 11 нижніх чинів), поранено 43 (капітан Азовського полку Палкін, ад’ютант Українського легкокінного полку Петро Височин і 40 нижніх чинів). Юзеф Сульковський вважав, що росіяни втратили близько 1000 вояків. Зменшення власних втрат і збільшення втрат противника є звичайною практикою військової статистики. Але навіть взявши це до уваги очевидно, що російське командування в десятки разів зменшило власні втрати. Оскільки російські війська наступали на незнайомі захищені позиції їх втрати згідно з логікою військового мистецтва мали бути в кілька разів більше за втрати військ Річі Посполитої.

Берестейська битва тривала п’ять годин. Головним її результатом стало завоювання російськими військами стратегічно важливого міста над Бугом і збереження боєздатності литовської дивізії. Використати отриманий в результаті битви перепочинок як тактичну здобич король Станислав Август Понятовський не зумів. Того ж дня, 23 липня 1792 року на нараді уряду, Стражи Прав, монарх поставив на голосування питання про приєднання до Торговицької конфедерації, яка виступала проти Конституції 3 травня, прийняття якої призвело до війни Російською імперією. Сімома голосами проти п’яти пропозиція була підтримана. Фактично уряд капітулював. Наступного дня король повідомив про прийняте рішення російського посла. Таким чином Берестейська битва стала одним з фінальних акордів війни 1792 року. 

 

 

 

 

 

 

  • 4
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *