Гиляра – слово рідної мови

Відомий громадський діяч Людмила Романович опублікувала на сторінці телеканалу “Белсат” коментар про рідну мову: “З сусідамі тількі на своій мові.. Та шчэ маму пэрэвэзла у Малорыту. Ну так з мэю мамою нільга говорыты на рускій.. Вона таку лекцыю прочытае .. Сварыла нэ так даўно шчо з сябрамі по партіі на білорускій говору (по телефону).. – У іх своя мова, а у тэбэ своя. Заідэш у Мінск там можэш на іх мові говорыты.. А тут нэ трэба.. :))”.

Відомо, що у країні існує соціальна реклама, яка має стимулювати використання рідної мови. Для неї обирають яскраві слова. Таким для пані Людмили є слово широковживане в селі Ласицьк Пинського району: “Гыляра.. То на мові мойго сэла (рідна моя мова) човен.. Дэсь у кожному дворі буў кінь а у полешука була гыляра.. ” Людмила Спірина додає: “У Ласыцку казалы “Гыляра”, а у Вістровы “Чайка”“.

Гилярами називали великі човни в басейні Прип’яті та на Десні. Це слов з великим сентиментом наводить у одній зі своїх статей уродженець села Авдіївка Куликівського району Чернігівської області журналіст Петро Антоненко. В басейні Дніпра та Дністра воно переважно відомо у формі “галяра”. Зустрічається це слово у словнику “живої народної, писемної і актової мови російських южан” Фортуната Піскунова (1882), словнику Євгена Тимченко (1897), словнику Бориса Гринченка (1907). Різні його варіанти слова в  словниках Є.Желехівського, С.Недільського, у Д.І.Яворницького. В поемі “Ганнуся” Олександра Савича, відомого під псевдонімом Іван Тарасенко, яку він подібно до того, яка пані Людмила писала білоруською графікою написана тогочасною російською графікою, читаємо: ” Зоставаться нема бильше сылы. Терпить дали я не можу, бо й то вырвавсь зъ дому, и не вырвавсь, утикъ прямо, не казавъ никому. утикаймо, ось галяра“.

Усюди під гилярою-галярою розуміють порівняно великий човен з плоским дном зроблений з дощок без щогли та вітрила. Вантажність його в середньому складалє 100-125 центнерів. Гиляри часто використовували для перевезення вантажів, особливо під час сезонного сплаву лісу, хліба. До прикладу в верхів’ях Дністра, в Жванці, їх галяри продавали по 150-200 рублів, а в уст’ї ріки, в Маяках, де човни йшли на дрова або інші мети по 30-50 рублів. Варто підкреслити, що місцеве населення Турівщині і інших регіонів виразно розділяло суден за матеріалом з якого вони робилися і технологією виготовлення: човен робили з цільного дуба, чайку – липи, вербівку – верби, а гиляру з дощок. Тобто гиляри робили з використанням сучасних технологій, за своєю конструкцією вона була подібна до більших суден, здатних перетинати моря. 

В актових документах галяра була синонімом корабля, галери. Походження слова пов’язане з італійським галера, яке у західноєвропейських пам’ятках згадується з часів Хрестових походів, ХІІ століття і пов’язане з назвою візантійського військового корабля γαλαία. Першими з західних європейців такий тип судна запозичили венеціанці. У Венеції цей тип судна, багато оздоблені “золоті човни” бучінторо,  використовували в урочистому обряді заручин міста з морем. 

Слово “гиляра” потрапило у пинські говірки  історично пізно і пов’язане з розвитком суднобудування. Слова мігрують і це натурально. В процесі своєї історичної та територіальної мандрівки вони змінюють значення. До прикладу слово каторга також початково означало весельний візантійський корабель. Нині воно стало синонімом в’язниці та важкої невдячної праці. В той же час споріднене з ним грецьке слово стало для володарів річкових просторів Чорноморського басейну символом добробуту і свободи. Образ досить поетичний, тим більше, що він перекликається з вигуком, яким, наслідуючи гелготіння гонорливих господарів місцевих річок, на Пинщині традиційно виганяють гусей.

  • 51
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *