Данута Венґловська про Камінь

Директорка районного музею Наталія Пась опублікувала спогади уродженки Каменя про місто часів її дитинства.

 Данута Венґловська має двох синів: старший Костянтин живе у Великій Британії, менший Андрій – у Польщі. Раніше сім`я мешкала в Донецьку, але відколи місто стало окупованим, жінка проживає почергово то в Польщі, то в Англії і ще – хоч не часто, але регулярно – навідується у Камінь: тут пройшло її дитинство і юність, звідси стелилася їй дорога в світ, зрештою – тут, на міському цвинтарі, похоронені її батьки й чоловік. Кожен спогад, кожна розказана нею маленька історія, немов пазли, заповнюють віртуальний простір і створюють загальну картину колишнього міста та відтворюють його настрій.

У цьому домі жили ВенгловськіУ цьому домі жили Венгловські

… Родина Венґловських жила в Новоград-Волинському повіті на (сучасній) Житомирщині. Мали багато землі, млина, вміли добре господарювати. Однак, коли в 20- рр. ХХ ст. була встановлена більшовицька влада і розпочалась примусова колективізація та, відповідно, репресії щодо селян, котрих клеймували «куркулями» та відправляли на Сибір, старший Венґловський з сином Іваном вирішили рятуватися: вони взяли з собою лишень маленькі клуночки з харчами в дорогу і подалися на захід. Так біженці опинилися в містечку Камінь-Коширський, яке на той час було під владою міжвоєнної Польщі.

Вулиця 11 листопада у Камені - Коширському. На передньому плані - підвода з бочкою води і чоловік, котрий несе відро води у будинок. Можливо, то і є дід Данути Венгловської. Фото 30 - х років ХХ ст.

Вулиця 11 листопада у Камені – Коширському. На передньому плані – підвода з бочкою води і чоловік, котрий несе відро води у будинок. Можливо, то і є дід Данути Венгловської. Фото 30 – х років ХХ ст.

Дід Данути був підприємливий, тямущий, охочий до роботи, тому й на чужині відразу взявся до діла: купив коня, воза і почав розвозити по домах багатих поляків воду з водокачки, що стояла (і нині є) в центрі міста. Так він заприятелював із братами Жменьковськими; їх будинки стояли поруч у центрі міста (тепер тут знаходиться адмінбудинок). Вони мали млина недалеко від дому, тому Лукаш займався пекарнею, а Левон відкрив м`ясний цех з виготовлення ковбасних виробів. Дід перейшов працювати до Жменьковських, їздив по селах і доставляв всяку живність для м`ясарні.

На вулицях міста. Міжвоєнний Камінь-Коширський.Фото надала Галина Мечиславівна Коник.

На вулицях міста. Міжвоєнний Камінь-Коширський.Фото надала Галина Мечиславівна Коник.

Згодом Іван Венґловський оженився на олексіївській дівчині Тетяні з Курчуків. Восени 1936 року в них народилася донька, назвали її Данутою; хресним батьком вибрали Лукаша Жменьковського, а хресною стала дружина Левона. Так вони подружились сім`ями, часто гостювали один в одного, разом проводили свята й будні.

На вулицях міста. Міжвоєнний Камінь-Коширський.Фото надала Галина Мечиславівна Коник.

На вулицях міста. Міжвоєнний Камінь-Коширський.Фото надала Галина Мечиславівна Коник.

Венґловські купили ділянку землі на Застав`ї, побудували цегляний будинок: одна половина була житлова, а в другій облаштували крамницю солодощів – цукерню. Так, в оточенні домашнього затишку, любові та опіки підростала маленька Данка. Була допитлива і уважна. Вона й дотепер, попри авторитетний вік, – дуже добре відтворює в пам`яті атмосферу міжвоєнного та воєнного Каменя і має виразні спогади про його жителів.

Вхід у костел. Камінь-Коширський, міжвоєнна Польща

Вхід у костел. Камінь-Коширський, міжвоєнна Польща

… То було не просто чисте, а ідеально чисте місто! Кожен господар пильнував порядок біля свого дому. Всі намагалися облаштувати хоч маленький, але обов`язковий квітник. Так само були впорядковані вулиці міста. Тротуари від дороги відділялись газонами і невеличкими дерев`яними парканчиками, пофарбованими в колір трави. За порядком у місті також слідкував поліцейський (страж порядку). Якщо задимлений комин чи розкидане сміття біля дому – чекайте квитанцію на оплату штрафу.

Костел у Камені-Коширському. 30-і рр. ХХ ст.

Костел у Камені-Коширському. 30-і рр. ХХ ст.

… Маленька Данута мала неабияку втіху, коли вони з мамою ходили на Богослужіння в костел. Дорога до храму була гарно забрукована, а сам костел захоплював великими розмірами і простором. Лавки були високими, а для маленької дівчинки – такими високими, що дівча аж губилося поміж ними. Неймовірні відчуття переживала дитина, коли акорди органу злітали до склепінь, наповнюючи будівлю насиченим, густим звуком. Подобалося дітям розглядати і прочитувати написи на надгробках, що знаходились у стінах костелу. Було трішки боязко, але цікаво.

Інтерєр костелу в Камінь-Коширському. Вдалині видніється орган і хори. Фото 1929 р.

Інтерєр костелу в Камінь-Коширському. Вдалині видніється орган і хори. Фото 1929 р.

… Літньої пори в будні і в свята тягнулись містяни цілими сім`ями до міського басейну. То було найлюбиміше місце відпочинку: тут купались, засмагали, грались, брали участь у змаганнях з плавання, котрі регулярно організовувалися літніми днями. Басейн був розділений для дорослих і дітей. Поруч стояли лавочки, а роздягальні були двохповерхові. Узимку басейн для купання змінювався на ковзанку. Зважаючи, що лівий берег Циру був заболочений, то все навколо перетворювалося на суцільний льодовий пляц. Смільчаки каталися річкою на ковзанах аж до ворокомлівських окраїн і, наковзавшись досхочу, повертались додому тим самим шляхом.

Басейн у Камені-Каширському. Фото 60-70-х років. Фото надала Ольга Календа.

Басейн у Камені-Каширському. Фото 60-70-х років. Фото надала Ольга Календа.

…Староство мало в користуванні транспорт – фаетон, у котрий впрягали пару коней. Ще один такий пасажирський візок був у сусіда Венґловських Костека, котрого той використовував як таксі. У ранню пору він курсував до вокзалу, щоб забрати пасажирів із поїзда, і так само ввечері відвозив на вечірній потяг, що прямував до Ковеля, а далі – до Варшави. Костековий фаетон був затребуваний і в свята та недільні дні: тоді було найбільше охочих покататися вулицями міста. Бувало, в таку прогулянку відправлялася з кимось і Данка… Такі моціони видавались для дівчинки якимись загадковими, так само, як і мелодичні цокання підков коней по вибрукуваній трилінкою дорозі.

Музична школа в Камені-Каширському. 70- і роки. У міжвоєнному Камені то був один з будинків староства. Нині на цьому місці міська школа-гімназія №2. Фото з архіву школи мистецтв.

Музична школа в Камені-Каширському. 70- і роки. У міжвоєнному Камені то був один з будинків староства. Нині на цьому місці міська школа-гімназія №2. Фото з архіву школи мистецтв.

Через дорогу від будинку Венґловських жили старички Качмареки з невісткою і внучкою Галинкою. Їхній двохповерховий дім зберігся донині; його архітектура є зразком типової житлової забудови міжвоєнного періоду. Біля дому цвіли різні квіти і кущі бузку. Син Качмареків був військовим і відбував службу, а невістка працювала медсестрою в лікарні. Старші Качмареки добре знались на городництві, вирощували в теплицях овочі і були справжніми фанатиками порядку і чистоти. За будинком стояли теплиці, вибудовані ніби під лінійку, все росло рівнесенькими рядочками, акуратно підгорнуте й підв`язане.

Двір колишнього військкомату, де колись знаходились теплиці.

Двір колишнього військкомату, де колись знаходились теплиці.
 
Вдалося ідентифікувати місце теплиці, що на фото: нині це двір колишнього військкомату. Вдалині видніється хата, збережена донині. В одній половині хати до війни жив священик Гунчик Георгій. Теплиці Качмареків, про які йде мова в тексті, знаходилися буквально метрів за 100-150 від цих оранжерей і були, очевидно, такої ж конструкції.Вдалося ідентифікувати місце теплиці, що на фото: нині це двір колишнього військкомату. Вдалині видніється хата, збережена донині. В одній половині хати до війни жив священик Гунчик Георгій. Теплиці Качмареків, про які йде мова в тексті, знаходилися буквально метрів за 100-150 від цих оранжерей і були, очевидно, такої ж конструкції.
Данута й Галинка гарно дружили і постійно проводили час вдома то в одної, то в іншої. У будинку Качмареків дівчаткам найбільше подобалось гратися на балконі, що виходив на центральну вулицю: вони бачили всіх перехожих, а їх – ніхто. І це дуже тішило дітей! Якось літнього дня Данка з своїми ляльками побігла гратись до Галинки, звісно ж – на балкон. Вони так захопились своїми дитячими справами, що й не помітили, як хтось, певна річ – ненавмисне, закрив зсередини балконні двері. То-то було галасу! Тоді дівчаток почули й побачили всі перехожі, а вони не помічали нікого, аж допоки їх не «визволили» з «балконного полону».Житловий будинок у Камені-Каширському. Колись тут жили Качмареки

Житловий будинок у Камені-Каширському. Колись тут жили Качмареки
 
Вже пізнше, з початком війни, батько Галинки зник безвісти: ширились чутки, що він потрапив у полон до радянських спецслужб і був розстріляний у Катині. Відомо, що восени 1939 року радянські війська вступили на територію Польщі і за наказом Сталіна розпочали арешти польських військовослужбовців і цивільних – чиновників вищого рангу. Їх відправляли в табори для утримання польських військовополонених у Старобельську, Козельську, Осташкові та інших місцях (загалом, їх було 8), а згодом – розстріляли.Житловий будинок у Камені-Каширському з двору. Колись тут жили Качмареки.

Житловий будинок у Камені-Каширському з двору. Колись тут жили Качмареки.

… У двохповерховому будинку (на місці теперішньої Свято-Миколаївської церкви) жили Макаревичі – хороші друзі Венґловських. Далі по дорозі до лікарні мешкали Кашуби й подружжя медиків Карановичів, у котрих підростали дві донечки; дівчатка були настільки милі та ніжні, що всі називали їх тільки пестливими іменами Нюня й Радуня.

Дружина Карановича понад усе любила квіти і прививала такі почуття своїм донькам. А щоб закріпити це на практиці – облаштовувала маленький квітничок винятково для дівчаток, аби вони самостійно вчились доглядали за квітами.

Персонал лікарні в Камені-Коширському. 30-і роки ХХ ст.

Персонал лікарні в Камені-Коширському. 30-і роки ХХ ст.

Навесні 1942 року батько Данути захворів – застудив легені холодним березовим соком. Каранович намагався врятувати його, але хвороба виявилася невиліковною.

Як з`ясувалося, це той самий Євген Каранович, котрий з осені 1943 року лікував хворих і поранених повстанців, що перебували в боївках біля сіл Хотешів і Річиця. Передбачаючи невідворотну загибель своєї сім`ї, якогось разу він повернувся в місто і відправив дружину з доньками за кордон, очевидно в Польщу, а сам повернувся до повстанців. Узимку 1944 року лікар Каранович, медсестра Марія і четверо упівців потрапили в засідку біля с. Мельники-Річицькі і всі загинули. Похоронені на церковному подвірї в с. Хотешів.

Лікарня в Камені-Каширському. Побудована в роки міжвоєнної Польщі. Кований балкон зберігся донині.Фото 70-х років ХХ ст.

Лікарня в Камені-Каширському. Побудована в роки міжвоєнної Польщі. Кований балкон зберігся донині.Фото 70-х років ХХ ст.

… У будинку поблизу лікарні мешкав лікар Гутаревич з дружиною й донькою Регіною. Сам він працював у лікарні, а дружина викладала закон Божий у школі. Донька Регіна була розумницею і надзвичайно вродливою. У період німецької окупаціі на території колишнього польського староства був облаштований гебітскомісаріат (нині це будинок дитячої творчості та музей). Німецькому офіцерові, службовцю комісаріату, припала до душі струнка, миловидна, з розкішним русявим волоссям юнка. Регіна теж відповідала чужинцю взаємними почуттями. Їхні романтичні відносини були предметом зацікавленості і обговорення (не без заздрості!) для всього Каменя.

У роки війни в цьому будинку розміщувався гебітскомісаріат. Фото післявоєнного часу - педучилище. М. Камінь-Каширський.

У роки війни в цьому будинку розміщувався гебітскомісаріат. Фото післявоєнного часу – педучилище. М. Камінь-Каширський.

Коли молода пара прогулювалася вулицями міста, дітвора «зграйками» прокрадалась за ними, час від часу ховаючись у підворіття, аби не потрапити на очі військовому в строгому мундирі. Так само боязко, але з чіпкою цікавістю, підглядали діти, коли молода пара відпочивала в садку біля будинку офіцера за круглим столиком, покритим розкішною білою в`язаною скатертиною. Дануті запам`ятався жовтий лікер у пляшці з написом «Advokat», котрий розпивали закохані…

Такі ж наївні дитячі спогади виринають в пам`яті Данути й про те, як ранньою весною німецький службовець з молодою полячкою ходили за місто рвати вербові котики і повертались додому з великими букетами цих перших провісників весни…

Німецький генерал біля автомобіля на вулицях міста.Фото із сайту volyntimes.com.ua

Німецький генерал біля автомобіля на вулицях міста.Фото із сайту volyntimes.com.ua

…Данута дружила з єврейською дівчинкою на ім`я Циля. Коли в травні 1942 року нацисти зорганізували в місті ґетто, то сім`я Цилі теж опинилася за колючим дротом. Якось восени, коли копали картоплю, Данка з мамою поверталися з поля і побачили, як нацисти ведуть євреїв прибирати територію біля будинку, що належав окупантам. Жінка швиденько відсипала з відра картоплі і передала Циліній мамі. «Ідіть! Ідіть!», – благала та, аби не наразити їх на небезпеку, бо покарання могло бути фатальним….

… Зимою 1944 року німці залишали місто тихо, без єдиного вистрілу. Відійшли вночі. А пізніше розпочались безжальні грабунки населення…Пошта в Камені - Коширському. Знаходилася на місці колишнього 20 - го магазину по вулиці Шевченка.Пошта в Камені – Коширському. Знаходилася на місці колишнього 20 – го магазину по вулиці Шевченка.

Після війни, з 1951 по 1955 рр. Данута Венґловська навчалася в педагогічному училищі. Закінчивши навчання, деякий час працювала в Качині, потім в Нуйнівській школі. Пізніше разом з подружкою Настею Степовик виїхала в Донецьк.

У 2014 році у меншого сина Андрія в Польщі народився хлопчик. Данута поїхала на хрестини внука, але назад в Донецьк так і не повернулася: місто було окуповане… . Там, за словами пані Данути лишилась найбільша цінність – фотознімки її родини.

За матеріалом Камінь.район

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *