Десятий «Рейд Полісся»

Віктор Місіюк, На здоров'я
30/07/2020, 2 коментарі

Підсмажені сонцем лікті, намоклі ноги, натруджені долоні, задубілі пальці, забиті в різних місцях м’язи, намуляна спина, закляклі од сидіння сідниці – набір ознак, якими кожен мало не кожен водник може описати результат напруження чи клопотів на сплаві. А за ним стоїть неповторна палітра вражень за які власно цінують активний одпочинок.

Андрій і Олена

Десятий «Рейд Полісся» проходив в складний час світової пандемії коронавірусу. Через те запросити на нього когось з-за межі не було можливості. Телефонні розмови обмежились Берестєм, Пинськом, Кобринем, Мінськом, Яновом, Дорогичинем. Заводатор, ведучій фестивалів «Співуча Берестейщина» і «Колиска», Андрій Антипенко разом із викладачкою Курсів української мови в Бересті Оленою Нінічук збирають команду.

«Рейд Полісся-2020» був присвячений пам’яті члена Українського науково-педагогічного союзу «Берегиня», Західнополіського науково-краєзнавчого товариства «Загороддя», представника регіону в Світовому конгресі української молоді, мотоляниці, кардіохірургу Дмитьора Кульбеди, день народження якого відзначався 16 липня. Яскравий життєрадісний хлопець, готовий завжди прийти на допомогу запам’ятався тих хто його знав не тільки своїм характером. Його силами було  підготовлено діалектологічне лексичне видання «Мотольський словник», засновано регіональний інформаційний сайт ПроСВІТ, туристичну акцію «Рейд Полісся». Дмитьор Кульбеда був не тільки серед тих, хто започаткував акцію, але й брав участь у наступних сплавах, лижних та велосипедних походах «Рейду». Його любов до рідного краю, Ясельди, надихнула вихідців з Побужжя організувати цикл сплавів на Західному Бугу і Лісній, а вихідців з Пинщини – по Бобрику. Організатори вирішили повторити водний маршрут десятирічної давнини, завітати до славетного Мотоля. На його емблемі зображено серед хвиль і байдарок портрет Дмитьора в прикрашеній традиційним узором мотольський сорочці, а також напис «Мотольський словник». Планувалося, що в рейді візьме участь десять осіб, які знали Дмитьора Кульбеду, були з ним у походах. Життя внесло свої корективи. Тому на старті таких було четверо, а закінчували сплав двоє.

Перед пам’ятним знаком 550-річчя першої згадки села Симоновичі

В 2020 році виповнилося 85-ть років з дня народження перекладача, поета, славіста, фольклориста, діалектолога Федора Климчука. Людина яка з більшого змогла зафіксувати мовний духовний скарб своєї родині, в якому видно багату спадщину дорогичинського села Симонович, Загороддя аж до масштабів Славії і усього людства. В перший день рейду один з його учасників, голова Західнополіського науково-краєзнавчого товариства «Загороддя» Віктор Кохнович побував в Дорогичині, де підтверджено статус місцевого районного відділення організації, обговорено плани вшанування пам’яті засновника організації. Голова дорогичинського відділення республіканського громадського об’єднання Леонід Горбейко, якого навчав майбутній діалектолог у школі, взявся супроводити групу до Ясельди. По дорозі автомобілі заїхали до Симонович, побували у пам’ятника землякам загиблим в роки Другої світової війни, пам’ятного знаку на честь 550-річчя першої згадки села. Варто підкреслити, що Федор Климчук і Дмитьор Кульбеда були особисто знайомі, разом співали на земляцьких зборах в Мінську, обговорювали спільні плани, бував молодий лікар у науковця вдома.

Піратські обличчя

Певні клопоти були з транспортом, оскільки вступні дружні домовленості на перевезення групи розбились об робочу зайнятість водіїв. Комерційних пропозицій не бракує і на однією з них врешті решт скористалися організатори «Рейду Полісся». Ні в Біосферному резерваті «Прибузьке Полісся», здовж якого проходить водний маршрут по Західному Бугу, ні в Яновському центрі туризму, причетному до організації «Мотольської регати», ні на Дорогичинщині, де починався сплав, орендувати човни не вдалося. Причини різні, а голова в тому, що ринок послуг водного туризму тільки починає розвиватись. В нашому випадку було ясно, що усі бажаючих «на борт» взяти неможливо. Нерегульований характер ріки, природна краса, невисокий рівень складності і привабливі місця є сильними сторонами Ясельди. При тому, розумна людська активність не тільки не зіпсує її, а зробить більш відомими, доступними. Для таких місць для Спорово, Мотоль, Поріччя, Кудричи, Кокориця водний туризм має бути необхідною складовою місцевої економіки. І розвиток інфраструктури тут грає головну роль. Варто запозичити досвід польської частини Августовського каналу, щоб на ріці з’явилися зручні пристані, туристична інформація, пункти прокату і, навіть, магазинчики. Попит на сплави по місцевих ріках в цьому сезоні великий. Не дивно, що на частину човнів в день закінчення «Рейду Полісся-2020» вже чекала наступна туристична група. 

На схилі валів замку Вишневецьких

Місцем першої стоянки і збору човнів стали вали замку Вишневецьких в Жабері. В Симоновичах пам’ятають, що сюди веде «Швецька дорога”, яка пам’ятає Карла ХІІ, але їхати по ній наш бус не ризикує. Нова дорога – скоріше гребля. З одного боку рів, з другого болото по якому скаче наполохана косуля. Виходимо поблизу волейбольної площадки і каменя на честь замку. Після того як підготовка була завершена, човні зібрані, в похідному відрі зашкварчала рисова каша, а завдяки допомозі бездіжця Євгена Маркевича, що традиційно одпочивав неподалік з земляками, у вогнища з’явився більш чим достатній запас дров,  прийшов час для пісень. Артем витяг гітару і зазвучала класика світового і російського року. На ту пору в таборі з гармонею і бубном з’явився відомий краєзнавець Федір Рацик. І рок у прямому сенсі став більш гармонійним. «Рамштайн» під гармоню став  початком довгого вечора в якому ставало все більше народних ритмів. Співи і танці при вогнищі затяглися до півночі.   

Споровське озеро

В перший день сплаву стати на воду вдалося не дуже рано, але при тому раніше, чим зазвичай буває у походах. Складнощів додав надувний човен нової для організаторів конструкції. Без кіля, глибшої посадки він був надмірно маневреним, тихохідним, до того ж попередньо зроблена латка у воді одпала і всередину підтікала вода. На першій зупинці, поблизу моста в Старомлинах, після пройдених п’яти кілометрів ситуацію спільними силами спробували виправити, але врешті решт довелося одмовитись од планів його використання і зняти з маршруту двох учасників. Далі шлях продовжила команда з восьми осіб. Прийняття неприємного, але необхідного рішення зайняло певний час. Тут на власні очі учасники «Рейду» побачили сліди весняної пожежі в заказнику «Споровський». Рештки будівлі, обпалені дерева і корчі, свіжу поросль очеретів. Слід кліматичної зміни, людської необачності тягнувся десятки кілометрів, то зникаючі, то наближаючись до берега. Пряний запах обпаленої смоли, зелені верхів’я обгорілих сосен місцями створювали просто фантастичні пейзажі. Виплутавшись з річкових меандрів після обіду човни наблизились до Споровського озера. В місцевих заплавах розмістилось пташине царство білих чапель, диких качок і іншого птаства. В уквітчаний ліліями зарослій частині озера було видно прохід по якому можна було один чи два рази підсів на дно дійти до регіональної столиці гумору, села Спорово. На березі бувалі учасники сплавів попадали і поснули. Далася в знаки нічна втома, напруження перших кілометрів, фізична адаптація до походного ритму і сонячна спекотна погода. Добре що в селі продовжував працювати один з двох магазинів і в ньому можна були поповнити запаси води, соку, напоїв і інших потрібних дрібних товарів.

На березі в Спорово

Після перерви група рушила по чистому дзеркалу озера на протилежний берег. Велич водної простори в тому місці вражає. У післяобідню пору вона була на диво спокійна. Русло Ясельди було приховане заростями очерету і хоча байдарки підпливли впритул до проток довелося переконатися, що прохід саме тут. Обідня спека почала спадати і грести стало легше, у задоволення. А з піснею метри пролітали просто непомітно. Добрих місць для стоянок тут небагато тому довелося зразу настроїтись на довшую дистанцію. Досить рідко трапляється сплавлятися після заходу сонця, в світлі вечірньої зорі і у блиску молодого місяця у воді. Але через втрату часу вранці іншого способу добратися в околиці Тишкович не було. В момент коли тіні почали зливатись на лівому березі показався навіс. Виявилось, що тут чудова обладнана туристична стоянка. Берег сухий.Трава низька, підкошена. Добре обладнане вогнище, залишки дров, у повітці стіл з лавами, лежанка застелена сіном, певний посуд, приправи … . Ліпшого варіанту шукати не доводилось. Поки решта групи підсвітлюючі шлях ліхтариком добиралася до стоянки на березі запалав вогонь, з’явилися бутерброди і почала грітись каша … . Тепло і ситна вечеря. Про що ще може мріяти підмоклий, добряче натомлений турист? Щоправда насолодитись сном на сіні без москітної сітки комари не дали. Тож решту наметів довелося ставити затемно. 

Повітка на березі Ясельди облюбована учасниками сплаву

Ранок обіцяв погодний день. Яскраве сонце хутко висушило сліди роси. В момент ожили старі вуглі і розігрілась каша. Ранкові збори були затяжними. Вчорашній подвиг збивав охоту скоріше взятися за весла. Але в Мотолі запланована зустріч, тому рушаємо. По дорозі бачимо ще кілька обладнаних місць одпочинку. Одне з них, з мотольського берега, також зі столом, навісом, а навіть «грибком». Берег тут для Ясельди рідкий, піщаний, неподалік росте сосновий бір. Ріка з часом змінюється, падає або зростає рівень води, заростає берег, змінюється його лінія. Того разу побачити хати Тишкович з води не вдалося. Про те, що село у кількох метрах нагадували лише стовпи з натягнутим через річку дротом і гуркот мотоциклів, машин. Врешті на горизонті проглянула вежа антени. Мотоль вже близько. За кілька поворотів вода почала розбігатись між островами очерету, які за кілька метрів розступилися і показався Мотоль. Води немало, але з більшого вона заросла. Чисті тільки місця де йде головна течія. Підходимо до Дому рибака. Тут десять років тому виходили на берег учасники першого «Рейду Полісся». Тепер ті місця затягло мулом, берег заріс лозою. Під ногами верства з мушель. Знайоме мотольське дно. Де ти мотольська пристань? Для місцевих потреб, певно, непотрібна. Але чомусь віриться, що вона з часом буде. Вже південь. І нас давно чекають. Дожидаємось решти і рушаємо у мотольський музей. Замурзані, частково босі і щасливі потрапляємо у царство незвичайної краси традиції. Барвисті рушники, різьблені скульптури, плетені начиння, прилади зроблені без одного цвяха і клею, горсети, баранячі шпаки, славетні кожухи і фотографії Мінюка, а на них серед інших мотолян … рідні бабусі Дмитьора Кульбеди. З нами його мати, батько, хрещена мати, двоюрідна сестра. І навіть тим, хто не був знайомий з Дмитьором, вперше в Мотолі стало по-родинному тепло, свійсько. Дякуємо за розповідь працівникам музею і передаємо на память значки з емблемою десятого рейду, згадуємо його засновника. А на завершення екскурсії, яку замовила родина Дмитьора, ароматний трав’яний чай, з мотольськими булочками і медом. Край тут медовий. В перший день навіть була спокуса зупинитись на нічліг на пасіці. А на березі Мотольського озера одного з хлопців пчілка вжалила в губу. В Мотольському музеї учасники «Рейд Полісся» поласували … медом в прикуску зі свіжими огірками. Дізнались що й автор «Мотольського словника», як увесь Мотоль, любив таке поєднання. Уходити з музею не хотілося, але дорога кликала вперед. Проходимо по центру, який вражає доглянутістю. За десять років в Мотоль став більш туристичним, спала казьонна суворість, з’явилося більше інформації, реклами, може малопомітних, але зручних елементів інфраструктури. Тому враження у всіх од побаченого найліпші. Перед тим як сісти у човни сідаємо на березі зменшити наші запаси. 

“Йо-хо-хо!”

Погода на сплаві була різна, але що надзвичай важливо добра. В перший день зранку покропило зо дві хвилинки. З Мотоля виплили в легкий дощ. Чепляємося один за одного і дрейфуємо по ріці. Дивимось на стихійну «набережну» і упорядкований двір «Мотольської Венеції». Не встигли добратися до кінця Мотоля, як дощ закінчився. Туристів прогнози метеорологів не лякають, коли ти готовий до негоди, то її реальні масштаби бувають значно меншими.

За два дня сплаву самими шумними сусідами на ріці були гуси, стаї яких почали з’являтися після Мотольського мосту. Скільки сміху під час гонок з пернатими конкурентами. На ріці сумно не буває. В воді поблизу берега постійно помічався якийсь рух, плюхали місцеві мешканці: риба, бобри, видри … . Берег з ластівчиними норами, а часом і бобриними тунелями. Свіжі сліди зубів на вербі. Попався на шляху вужик, який кудись плив проти течії.

Захід сонця і гітара

Усього планувалося подолати близько 75 кілометрів. Запланований маршрут деякі групи розтягують на чотири дні. Дистанція немала, але цілком можлива для подолання. Через те, що почали накладатись запізнення «Рейд Полісся» довелось закінчити його на десять кілометрів раніше. Міст в селі Буса, куди перенесено фініш, зустрів хмарою комарів, які з наближенням заходу сонця накинулися на мандрівників. Кожен з тих, хто вперше попробував байдарочного хліба при виході отримує походний значок. З тим кусочком металу тепер пов’язаний клубок вражень та переживань. Вечоріло, ідеально протерти та висушити байдарок не вийшло. Що ж буде зайняття на завтра. Пакуємо немалий скарб у транспорт. Задоволено втомлені під звуки гітари рушаємо в дорогу.

  • 4
    Поширили:

2 thoughts on “Десятий «Рейд Полісся»”

  1. Павлина сказав:

    Заздрю! Молодці!!!
    І світла память нашому милому Дмитьору.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *