Диктат Німого сейму

Віктор Місіюк, Культура
11/01/2021, Leave a comment

Серед дослідників історії Східної Європи XVIII століття не найдеться тих, хто би не знав про Німий сейм, але мало хто підкреслює, що цей антипарламентарний акт був ініціований шляхтичем Берестейського повіту. Після того, як Август Міцний отримав чергове запевнення у лояльності великого литовського гетьмана Людвика Потія і виїхав з Річі Посполитої у Саксонію в країні виникла тарногродська конфедерація. Великий литовськи гетьман запевняв, що не підтримує конфедератів, що ті, хто приєднується до них роблять це без його дозволу при тому, що гасла конфедерації великою мірою повторювали його власні з попередніх років. Конфедерати виступали за детронізацію короля серед іншого за допомогою російського імператора.  На посередництво нунція, Кшиштофа Шембека, який головував в сенаті конфедерати не погодилися. Його брат канцлер Ян Шембек, нагадаємо, за свої послуги неодноразово отримував гроші з Росії. Людвик Потій запропонував на роль посередника Петра Першого. Він же вислав з тією пропозицією до Петербурга посланця Франтишка Лойку. Другим ініціатором того ж рішення називають біскупа  Костянтина Феліціяна Шанявського. Формально голова конфедератів звернувся до російського правителя 13 лютого 1716 року. Під впливом Потія литовська частина конфедератів прийняла рішення, що в якості посередника прийме виключно російського монарха. 29 лютого 1716 року на посередництво Петра Першого погодився Август Міцний. Представники конфедерати зустрілись з королем в присутності російського імператора в Гданську навесні 1716 року. Тут же племінниця царя вийшла заміж за князя меклембурзького, поставив крапку в планах противників Августа одружити її з Соб’єським.  Конфедерати стали більш зговорливими  після того, як зазнали поразкі од королівських військ, які також не могли опанувати ситуацію. Постійна присутність російських військ стримували як одних, так і других.

Німий сейм тривав 1 день – 1 лютого 1717 року. Засідання почалося в Сенаторському залі Варшавського королівського замку о 9 годині вранці і закінчилося о 16-й годині. Але підгтовка його рішення, яке отримало назву Варшавського договору, тривало з 12 червня 1716 року.  Сейм  прославився тим, що на ньому ніхто нічого не обговоруював, не проводилось дискусій по жодному питанні. Виступило усього кілька осіб, які зачитували готові тексти постанов. Під час сейму місце його проведення було оточене російськими військами, як гаранта мирного і бездискусійного його проведення. Петро Перший не надав прямої підтримки не одному, ні другому боку. В результаті обмежено права короля, унія між Саксонією і Річчю Посполитою могла мати лише персональний характер, позбавлено саксонських міністрів права втручатись в справи Річі Посполитої, з саксонських військ на території держави могла лишатись лише королівська гвардія, одночасно обмежено права великих гетьманів, права сенату, заборонено організації конфедерацій. Кількість війська обмежено до 24 тисяч, одну четверту якої мали представляти війська Великого князівства литовського. Варто нагадати, що в той же час у сусідів Російської імперії, Пруського королівства чисельність армій сягала понад 170 тисяч вояків.

Сенаторський зал королівського замку в Варшаві в 1720 році

Німий сейм мав свій культурний вимір. За даними С.Заленського на нього безрезультатно виносили пропозицію ліквідації церковної унії. Вступ російських військ привів до того, що одним з рішень сейму стала заборона публічних богослужінь для релігійних дисидентів, в тому числі православних. Цікаво, що на ньому підтверджено появу у Володаві конвенту паулінів, фундатором яких був Людвик Потій. Друга і четверта стаття договору, затвердженого сеймом стосувалися релігійних дисидентів. З Німого сейму почалося різке обмеження так званих дисидентів (православних, протестантів) щодо можливості займати публічні посади. Вже в наступному році послу-дисиденту заборонили виступати на сеймі. В тому ж 1717 році Божостовський пастерським листом наказав усунути усіх дисидентів з трибуналу. Нові храми будувати заборонено, а збудовані після 1674 року мали бути знесені. За перехід з католицької церкви карали баніцією. Дисидентам заборонено публічне проведення обрядів. Там, де храмів не було обряди молитись можна було тільки вдома, без співу і проповідей. Порушників вперше мали штрафувати, вдруге саджати до в’язниці, втретє виганяти з країни. Під час барської конфедерації архієпископ львівський Вацлав Сераковський нагадував що гарантом обмежень прав дисидентів виступив Петро Перший і, в його особі його нащадки.

Спроби короля Августа Міцного переглянути прийняті рішення Німого сейму на двох наступних сеймах були зірвані.

Залишити відповідь