Дмитрович, якийсь Московський Царевич

Віктор Місіюк, Культура
26/11/2020, Leave a comment

Про причетність до справи лжецаревича Афанасій Берестейський згадував неодноразово. Оцінки автора “Діаріуша” дипломатичного скандалу до якого він був причетний дуже є дуже важливі як свідчення безпосереднього учасника. Не менш важливо й те в якому контексті він згадує про особу яка опинилася в центрі уваги. Для аналізу з “Діаріуша” були вибрані фрагменти в яких безпосередньо стосуються самозваного царевича і проаналізовано у зворотному щодо їх розміщення в тексті порядку. 

З більшості наведених цитат видно, що великою мірою вони є або прямим письмовим  зверненням до короля, або пов’язують те, що сталося з правителем Речі Посполитої. Серед іншого берестейський ігумен високо оцінює видачу самозванного спадкоємця царського трону московському уряду, що пов’язує з повагою не тільки до Московського царства, як сусідньої держави, але й до внутрішніх справ православних християн. 

Добре и то, же Лубу якогось, на признане чимъ естъ до царя Московского послано, а надто добре, же згоду святую миловать рачишъ, и людій всходнихъ, и Москву.” 

Іконографічне зображення Афанасія Филиповича

Характерно, що прізвище Луба в “Діаріуші” згадується лише один раз. Автор дистанціюється від нього за допомогою невизначеного займенникового прикметника якийсь. Ігумен готовий пояснити свою позицію. Автор сподівається, що монарх справедливо розсудить і вирішить чому віддати перевагу – мінливим корисним інтересам чи вічним Божественним заповідям. Він знову підкреслює зв’язок між нормалізацією життя православної церкви і міжнародною дипломатією. Втручання у внутрішні справи Московської держави на думку настоятеля має диявольський характер. Поки навколо цієї справи багато незрозумілого, таємного, що з часом стане явне і оцінити зроблене буде легше.

Не на доброе онъ тутъ въ титули царскомъ почалъ ся ховати, бо много злого презъ него, якъ презъ инструментъ якій, своволною купою а хитростями барзо мудрихъ людей шатанъ проклятый, за допущенемъ Бозскимъ, могъ бы броити. Звлаща, гды бы ся повело шатанови въ цесарской сторонѣ, иншіе речи потомъ вѣдомы будутъ, бо “нѣсть тайно, еже не откриется”. Обѣдвѣ тыи справы, такъ о Дмитровича, якъ и о успокоене грунтовное вѣры православнои Грецкой, – кладу на шали уважного розсудку вашой кролевской милости, пана мнѣ милостивого“. 

Варто підкреслити, що отець Афанасій використовував окреслення найбільш зрозумілі для сучасників, земляків, зацікавлених осіб. Як вже було сказано прізвище Луба згадано в “Діаріуші” лише один раз. Кілька разів самозванця названо Московським царевичем. Частіше за все Филипович називає претендента на московський престол Дмитровичем. Складно сказати коли він почав його так називати, чи в пізніші роки, коли скандал навколо особи його вихованця став публічним, чи ще до того. Якщо вірити самому “царевичу”, то його так називали з дитинства. 

Стороны Дмитровича добре ся стало, за ласкою Божіею; же оного ваша кролевская милость, панъ мой милостивый, якъ правдивый въ пріазни до кождого, на признанье чимъ естъ – до царя Московского послати рачилъ“. 

Конкурсна робота з зображенням отця Афанасія перед хрестом Куп’ятицької Матері Божої

Важке для монарха рішення про видачу самозваного царевича отець Афанасій називає проявом праведного миролюбного характеру правителя, а сам вчинок Божим промислом. З тієї причини берестейський ігумен не вважав, що у прийнятому рішенні може бути хтось винний і тим більше, що він міг бути причиною міжнародного скандалу. Як довод того, що від нього справа не залежала наводить факт про те, що про Дмитровича знала велика кількість людей, і московські посли дізнались деталі від гродського намісника. Всупереч тому, що в “Діаріуші” є фрагмент де говориться про використання безпідставне царського титулу Афанасій Филипович на допиті каже, що Дмитрович не підписується царевичем і не знає ким він є. Ніякого злого умислу, чи свідомої маніпуляції з чийогось боку в тому, що ігумен надав московським послам лист Дмитровича не було. 

А гдымъ былъ пытанъ о Дмитровичу, о которомъ, подъ небытность мою въ Берестю, южъ ся и довѣдали одъ пана Галенского, намѣстника гродского, въ якомъ онъ тутъ титули и выхованю, а я реклемъ: “Дмитровичъ и самъ о себѣ не вѣдаетъ, хто есть, поготову жаденъ, аже не подписуется царевичомъ”. Я, якъ невѣдомый жаднои хитрости и не маючи полеценя ни отъ кого въ таемницахъ о немъ, далемъ картку его, до мене зъ господы писаную, зъ подписомъ руки въ тые слова: “Янъ Фавстинъ Дмитровичъ”.” 

Афанасій Филипович зізнається, що добре знає про кого йдеться оскільки сім роки був вчителем того, кого з якоїсь причини називають московським царевичем і що опікунами його були небіжчик-гетьман і попередній король. Самозваного спадкоємця царського трону його учитель знав не тільки як Дмитровича, але й Яна Фаустина і навіть як Яна Фаустина Дмитровича.

у небожчика пана Сапеги, гетмана, 7 лѣтъ служилемъ за инспектора Дмитровичу, якомусь Царевичови Московскому, который, за вѣдомостю кроля Жигмонта Третего, въ опецѣ его былъ.”

Ікона Афанасія Берестейського

Настоятель Свято-Семеонівського монастиря вважає, що винуватити його в знайомості з Дмитровичем, виправдовувати цим його арешт не можна. Для автора “Діаріуша” основною причиною було недопущення на сеймі утвердження прав православної православної церкві.

передъ сеймомъ за килканадцать недѣль, якъ бы о причинѣ иншой, о Дмитровича, царевича Московского (а то власне прикладомъ слѣпорожденнаго воженя одъ суду до суду для лѣпшого обясненья такъ великои, страшнои, поважнои и святобливои справы свѣтлости, мовлю, всѣмъ пожаданое вѣры православное), взято мене до вязеня и въ оковы.” 

Як аргументи проти видачі самозваного царевича, демонстрації його миролюбного характера і неможливості займати світські посади сенатори Річі Посполитої, його командир Самуїл Осинський заявляли бажання Яна Фаустина бути монахом. Афанасій Филипович вдається до того ж аргумента для того, щоб показати брак особистої зацікавленості, зацікавленністю тільки справами церкви. Але якщо у випадку з Дмитровичем декларувався лише намір, то отець Афанасій давно вже був ченцем, настоятелем шановного монастиря, для якого захист інтересів церкви був справою усього життя. 

Въ тотъ часъ взято мя до вязеня одъ короля пана (якъ бы о Дмитровича, царевича Московского) до Варшавы, и былемъ въ оковахъ презъ рокъ и болшъ. Тамъ же я, зъ везеня указавши невинность мою взглядомъ царевича Московского, объясняю о собѣ нендзномъ, же естемъ слугою Бозскимъ и въ якой справѣ одъ давного часу волею Бозскою услугую, и власне подъ часъ сейму року 1645, гды кроль панъ зъ другою южъ малжонкою женитися мѣлъ, выписалъ “Новины” православнымъ.”

Афанасій Филипович добре розумів, що може боронитись тільки словом. Саме в “Новинах” були описані аргументи, з якими він звертався з поясненням своїх дій до короля Владислава ІV, наводив докази незаангажованість у політичній боротьбі і, звичайно, доводи на користь непорушності прав православної церкви.

Залишити відповідь