Дорогичинське повстання

Під час Другої світової війни одна найбільших поліцейських частин, створених в Берестейський окрузі, відмовилась виконувати накази нацистського командування. Історик Іван Дерейко назвав виступ поліцейських це повстанням.

Батальон охоронної поліції (Schutzmannschaft Bataillon 104 (ukrainische)) створено в липні 1942 року. Розміщався він в Кобрині. Великої довіри у цивільної нацистської адміністрації до місцевого населення не було, тому воно могло виконувати лише допоміжні функції. На озброєнні у поліцейські були німецькі рушниці старого зразка, трофейна радянська зброя, в тому числі міномети. Одна рота несла караульну службу на шлюзах Дніпро-Бузького каналу. Друга брала участь в акціях проти партизан. Третя навчалася користатись протитанковою зброєю.

Навесні 1943 року батальон переведено у Дорогичинь. Інформацію про передислокацію шуцманів підтвердив колишній поліцейський з Березовщини Петро Шилинчук. Саме тут більша частина поліцейських повстала і перейшла на бік Української повстанської армії.

Переходи поліцейських до партизан, хоча нині мало відомі широкому колу читачів, траплялися неодноразово. Під час операції проти партизан під Висоцьком частина 4-ї роти 104-го батальону на чолі з командиром фельдфебелем Миколаєм Куницьким перейшла на бік радянського партизанського загону ім.В.Чапаєва. 3 серпня 1943 року Куницький став командиром загону з’єднаних польських партизанів ім’я Т.Костюшко. А ось вище згаданий Петро Шилинчук з села Мар’яново і його земляк Степан Омельчук з Ревятич приєднались до радянських партизан Берестейського з’єднання.

В варшавському Архіві нових актів збергіається зведення польського еміграційного уряду за період з 15 липня до 15 вересня 1943 року. Він підтверджує факт переходу поліцейських до повстанців: “Німецькі допомогові загони, створені для боротьби з диверсією, втікають до банд: так було з українською стаціонарною поліцією в Дорогичині, кавказькими горцями і козаками. Вийняток складають польські поліцейські батальони, набрані з місцевих під командуванням польських офіцерів“. Є й інші свідчення, але вони переважно зводяться до загальних фраз: “Українська поліція в Дорогичині також втекла до лісу“. Ні історія батальону на службі у нацистів, ні доля поліцейських після переходу “в ліс” детально не досліджені. Мало відомі й про те, як виглядало дорогичинське повстання. Історик Олександр Гогун стверджує, що поліцейські 1-й і 2-й рот, перебивши офіцерів-поляків, які видавали себе за фольксдойче, перейшли до УПА. За інформацією історика Івана Дерейко, що сталося це під час проведення “операції” скерованої проти УПА. Після цих подій 3-я рота батальону у складі 80 осіб була роззброєна і вислана на роботи до Німеччини. Дослідник поліцейських частин Олексій Литвин знайшов інформацію про перевід влітку 1943 року залишків батальону до інших частин.

Місцева поліція часто викликала підозри щодо ненадійності. Через що окупаційна адміністрація розформувала 101-й, 103-й, 110-й, 120-й, 121-й батальони. Однією з причин був вплив на поліцію українського націоналістичного підпілля. Ще 17 листопада 1941 року нацистське командування видало наказ яким заборонялося приймати до поліції прихильників революційної ОУН. Фахівці вважають, що загалом повстанську армію поповнило не менше 5 тисяч поліцейських. Більша частина поліцейських не тільки 104-го, але й 105-го, 109-го, 114-го батальонів перейшли до Української повстанської армії. Дійсною причною переходу поліції “в ліс” був наказ Української повстанської армії за яким усі українці, які залишаться на службі у нацистів, вважатимуться зрадниками і підлягатимуть суду. Командування Української повстанської армії визначило час протягом якого українці, які лишались на службі у нацистів мали прийняти рішення: з 15 березня до 10 квітня. Опубліковано також спеціальну листівку в якій, між іншим повідомлялося:  “До Вас, мельниківці, УВВ-івці, СД-івці, шуцмани – озивається востаннє український народ і закликає: не будьте вислужниками німецького імперіалістичного фашизму, цих варварів ХХ-го століття. До суду народного над московським і німецьким імперіалізмом уже недалеко. Недалекий час суду і над їхніми прислужниками. Подумайте над тим, щоб ви не були осудженими як зрадники українського народу. Вам є час перейти зі зброєю в руках до УПА“. 

В 104-го батальоні, за інформацією Олексія Литвина, крім місцевих мали служити “галичани”, які значно впливали на настрої поліцейських. Відомо, що підпільниця галичанка Віра Гісяк псевдо “Віра Дякович”, яка підготовляла перехід батальону під командування повстанської армії, була арештована і замучена гестапо. А ось у пам’яті мешканців Дорогичиня повстання запам’яталося як “порятунок” місцевими просвітянами “української дивізії”, за що один з дорогичинців отримав пізніше нагороду – “золотий тризуб”. На думку місцевих, “дивізії” загрожувало роззброєння нацистами, які пізнались про контакти його “вояків” з підпіллям. Завдяки добрій розвідці дорогичинці вчасно дізнались про загрозу, передали необхідну інформацію, після чого “командування дивізії” вирішило діяти на випередження. Як видно, дорогичинська міська легенда спирається на реальні історичні події, факти збройного опору окупаційній імперіалістський політиці Третього рейху. 

 

 

  • 4
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *