До ювілею В’ячеслава Панковця

1 січня виповнюється 80 років з дня народження уродженця села Юхновичі Яновського району,  патріарха української громади Пинська, відомого громадського діяча, поета В’ячеслава Панковця. Чимало було зроблено цим невтомним освітянином для національного пробудження земляків. Пан В’ячеслав відомий правдолюб, небайдужий до людських бід, поліглот, чудовий знавець мови та літератури, дуже обдарована людина. Щиро вітаємо ювіляра та усіх, хто знайомий з його світлою особою з цією датою!

 

СОН

Де ви, коні мого дитинства?
Відтепер я вас бачу вві сні.
Сняться поле, старий дідинець,
На дідинці — я на коні.

Я тебе там напасвав, косю,
Де під вечір скриплять драчі,
Де в високих, струнких березах
Загубився туман уночі.

Пил дідинця туманом прибито,
Що у хащах лози розстає.
М’ягко в порох ступають копита,
Понад лісом сонце встає.

І гойдає мене дорога,
Мружить очі сон-чародій,
Що намріяв коня гнідого
На дідинці моїх надій.

1988 р.

 

ПИШУ  ЛИСТА  ДО  БАТЬКА

                                                     Згідно з народним повір’ям,

         слід од падаючої зірки –

         то слід душі  людини, яка відлетіла.
Над мостиною світу

Зорепаду немає кінця.
І здається — до річенця
Догортались книжки Заповіту.

Я спізнивсь тобі написати,
Як в житті спізнявся не раз.
У кого мені запитати?
Листоноша хто буде наш?

По всьому пора наспіла
У самого спитати себе.
Голова моя посивіла,
Батьку, начебто у тебе.

Поки нас роз’єднала залога,
Що мовчанням стрічає лиш,
Вже й моя завиднілась дорога
В край, де, батьку, міцно ти спиш.

Є незмінним, на жаль, напрямок,
У якому наш човен пливе.
Не встигає прокинутись ранок —
Огортає серпанком тебе.

А мо’ й там ти спочину не маєш?
Мо’ виною тому я один?
І здається, що ти питаєш:
— Не писав чом до мене, сину?

Мо’ твої пов’язані руки,
А в душі оселився страх?
Може й сам ти забув без спонуки
На батьківську на ниву шлях?

Ні ж бо, душу мою не вкрали,
Як не вкрали й душу твою.
У серпанках вона блукала,
Не знаходячи ниву свою.

Хтось нетруджений ниву нівечить,
Мо’ й знівечив її вже наниць.
Засіває чужим чужаниця
Ті шляхи, що вели до криниць.

Доля домою* нас наділила,
Де рясний над усе зорепад,
Де криваві сліди куропат
Нас приводять на батькову ниву.

 

* дома – батьківщина.

1988 р.

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *