Думок нэ затрыматы

ПроСВІТ, Новини
11/10/2020, Leave a comment
Новий вірш Олексія Диковицького написаний в характерній для автора манері – згусток емоцій, зліпок образів. Тим більш, що тема життєво актуальна. В інформаційному світі на людину, як на камінь в океані, котяться цифрові хвилі. Все більше людей професійно працює з величезними потоками.  Темп новин захлестує, невірний вібір і в них можна захлинутися. В такі моменти заглиблюватись в інформаційний зміст стає небезпечно. Тільки майстерний серфінг дозволяє утриматись на поверхні. Вітрила історії не повернути. Варто згадати, як предки одштовхнувшись од берега бачили в течії не тільки небезпеку, але й захоплюючу можливість досягти мети: “Коли виставиш вітрові груди і летиш, і летиш на човні”. Решту, поза ясним баченням мети, тому, хто сів в душогубку, варто викинути з голови.
Шчэ одын звонок, мэйл, нотатка вылазыть в чаті,
Б’е, як обухом,
Кров з вуха,
Здаетса зарэ лэтітэмэ…
Хватыть, спынытэса!
Рэшаты, думаты, крычаты, хвалыты чы просто встаты
Сылы ныма.
Вся голова
Оплэтэна нэрвув
Оболонкою. Дрэмлэ,
Чы можэ хотіла б от так, в пустоті, тупо дрэматы,
Бэз “молній”
Жаху повных,
Бэз “бытовухы”,
Ідэй протухлых.
Язык одмовляетса ворушытыса, коб нішчо казаты.
Оно вочы
Навэт по ночах
Шчэ лупають,
Глупыйі.
Глупыйі, бо в тэмноті і бэз йіх думок нэ затрыматы.
Воны лізуть, мучать,
Хоть бы люг трупом.
Ныма оболонкы
Для мозгу тонкэйі.
Коб його одключыты, хоть на дэнь нідэ сховаты…
Хыба шчо здуріты,
Коб нэ згоріты.
Хоть на дэнь,
Ходыты, бы тэнь,
Прывідом статы,
нычого нэ шукаты,
шаблона зломаты.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *