Життєпис Яна Кароля Копотя

Віктор Місіюк, Культура
29/04/2020, Leave a comment

В 1667 році сеймовая конституція підтерджувала фундацію, королівський привілей на заснування чорнцями з Монте-Касіно монастиря на землях королівщини Городищі. До того, як збудувати монастир на березі Городищенського озера бенедиктинці вже кілька років жили на Пинщині. Запросив їх сюди Ян Кароль Копоть. В житті Яна Кароля це була не єдина нитка, яка зв’язувала його з Італією.

Монастир бенедиктинців в Городищі. Літографія Наполеона Орди

Батько Василь Копоть був новогрудським каштеляном. Мати Яна, Бабрбара, була донькою віленського каштеляна Єроніма Ходкевича. Навчався в колегіумі Новодворського. В 1636 році вступив до Краківської академії. Далій вирішив продовжити навчання в Падуанському університеті, куди потрапив в 1641 році.

В 1648 році представляв Берестейське воєводство на елекційному сеймі. В 1650 році отримав посаду кімнатного дворянина. Обирався послом на сейми в 1650 і 1653 роках. На обох визначався Сенатом комісаром до справ виплат війську Великого князівства литовського. В 1652 році став берестейським старостою. Обдарований почесними придворними посадами. В 1655 році відзначився в битвах під Берестем і Верховичами. З 1656 року став великолитовським чашником. В 1658 році став великолитовським підстолієм. В тому ж році став полоцьким воєводою. Після того, як став сенатором був багаторазовим директором Берестейського сеймика. Вперше був обраний на посаду директора 6 серпня 1661 року. В 1661 році став делегатом Сенту в Скарбовому трибуналі Великого князівства литовського. В тому ж році став старостою юрборським, нововольським, верболовським, адміністратором гроденської економії, державцем більським і городищенським. В 1664-65 роках підтримував магнатську партію Паців. Підтримував плани королеви Марії Гонзаги в проведені виборів наступника трону за життя короля. В 1666 році отримав ковенську державу, поступився берестейським староством Сопізі. На сеймі 1667 року Сенат знову визначив Копотя комісаром до виплати війську Великого князівства литовського. В тому ж році став дриським старостою. В 1670 році став троцьким каштеляном. В 1672 році став маршалоком Головного трибуналу Великого князівства литовського. Дептуат Сенату від військової ради короля в 1673 році. В 1674 році брав участь в конвокаційному сеймі, в 1676 депутат коронаційного сейму.

Герб родини Копотів на тлі Миколаївської церкви (давній костела) села Верховичі Каменецького району

У полоцького воєводи був чималий маєток. Відомо, що в 1650 році Копоть був власником Кривчиць і Лисятич Пинського повіту. Коли Копоть займав посаду троцького каштеляна була прийнята лібертація, звільнення від податкового утиску, в згадується його власність – камениця з пляцем і огородом в Бересті, фольварк неподалік Кобринської дороги з корчмою на Заугринці, двір в Мельнику з садом і вапняними пляцами, двори, пляци і польові сади в Пинську на яких монастир бенедиктинців збудований, доми і вапняні пляци в Логішині. В берестейському повіті отримав в спадщину Верховичі, Копили, в пинському повіті Могильно, Купятичі і містечко Янів. Інші села та фольварки часто трапляються по одному в окремих судових документах. Ян Кароль не тільки був добродієм костелу, але й торгував з ним. В 1673 році продав ректору Пинського єзуїтського колегіуму Яну Одаховському за 18 тисяч злотих село Кривичі. Серед усіх маєтків містечку Верховичі Ян Кароль приділяв чи на найбільше уваги. Відомо, що на посаді полоцького воєводи він титулувався Яном Королем на Верховичах Копотем (в латинських документах як Joannes Carolus de Wierzchowice Kopec, і як Carolo Wierzchowice Kopec). Писар Копоть Васильович отримав Верховичі від короля Олександра ще в 1506 році . Але в 1567 році Василь Копоть стверджував, що маєток належить його роду “не тільки за тих королів їх милостей Олександра і Сигізмунда, але ще за князя великого Вітовта”. Марія Лукреція полюбляла жити в радивилівських Чорнавчичах. А Ян Кароль постійно жив в Верховичах, де він і помер в 1681 році. Тут же його й поховали. Ховали двічі. Один раз буденно, другий урочисто. Діти поділили батьківську власність після смерті матері в жовтні 1694 року. Варто зазначити, що після поділу маєтку містечки Верховичі і Янів потрапили до Шуйських.

В 1659 році оженився на вдові полоцького воєводи маркграфіні Марії Лукреції де Строцци, яка була придворною дамою королеви Цецилії Ренати Габсбург. Відомо, що усі листи написані власноруч маркграфіня писала італійською мовою. Про те, що представниця відомого роду була пов’язана з регіонами, де були маєтки її чоловіка свідчить те, що в 1668 році вона стала фундаторкою пинського монастиря домініканців, передала ордену “місце і пляці”, звільняючі від обов’язків перед містом. Марія Лукреція хотіла, щоб при монастирі був лектор для навчання Святому Письму шкільної молоді. Щотижня тут мали правити три служби за фундаторку і її дітей.

Ян Кароль і Марія Лукреція мали троє дітей. Павло помер малим. Франтишка вийшла заміж за каштеляна троцького Владислава Сопігу. Ганна оженилась спочатку з подольським воєводою Станиславом Лузецьким, а після з писарем великолитовським Костянтином Яном Шуйським.

Центральна частина Верхович напередодні Другої світової війни

Запрошення бенедиктинців було одною з найбільших релігійних справ Яна Кароля Копотя, але далеко не єдиною. 23 жовтня 1665 року він, як полоцький воєвода, від ім’я світських і духовних осіб звертався в справі потреби канонізації Йозафата Кунцевича. В 1678 році записав яновському костелу суму в 20 тисяч злотих. Вони мали призначатись на постійну місію єзуїтів при ньому. Тобто один місіонер постійно тут находився. В 1680 році був комісаром короля Яна ІІІ Соб’єського в справі передачі власності православної церкви, визначеній ще постановою сейму 1633 року, на “вічні часи” уніатський церкві. Про нього писали, що виконуючи це завдання, як палкий католик, прихильник унії, зробив більше за інших комісарів.

Певно в 1681 році італійці з Городища приїжджали провести в останній шлях свого фундатора. Напевно відомо, що на похороні побували пинські домініканці на чолі з пріором Яном Томашем Вітовським. До Пинська вони привезли, очевидно, од родини і близьких померлого, 40 злотих пожертвувань. Навіть після смерті Яна Кароля його прижиттєві вчиники продовжували підтримувати пинські монастирі.

Залишити відповідь