Журналісти поцікавилися чи зберігають свою мову земляки Федора Климчука

Журналісти «Комсомолки» побували в селі Симоновичі на Дорогичинщигі і дізналися чи зберігають місцеві «говірку», яку все життя вивчав вчений, який перевів на неї Гомера, Гоголя та Новий завіт.

– Його вважали трохи дивним. Не був одружений, все їздив по селах, вивчав нашу мову, порівнював, де як кажуть. Напевно, у всіх геніїв така доля: тільки після смерті починають по-справжньому цінувати те, що вони зробили, – кажуть на батьківщині мовознавця Федора Климчука, куди журналісти заглянули напередодні Міжнародного дня рідної мови, який відзначають 21 лютого.

Федір Климчук жив в Мінську, там же відзначив 80-річчя. Фото: з архіву Сергія Литвинка.Федір Климчук жив в Мінську, там же відзначив 80-річчя. Фото: з архіву Сергія Литвинка.

Симоновичі – село в 12 кілометрах від Дорогичиня. В центрі стоїть камінь з табличкою, що Симоновичі згадуються в історичних документах вже в 1452 році.

– Ми з Федором Даниловичем вибирали цей камінь. Текст таблички теж він погоджував, брав участь в її оформленні, – розповідає краєзнавець з Симонович Сергій Литвинко, учень Климчука.

Ще в 70-і тут жило близько 1300 жителів, зараз навряд чи набереться 200. Село велике, але тут нема церкви, школи, магазину. Вулиці Радянська та Пролетарська ідеально припорсипані свіжим снігом: як у пісні, «ні машин , ні людей». Навіть не знаєш, в яку хату постукати. Там вікна забиті, тут начебто житловий будинок, а руху у дворі не чути і дим з пічної труби не йде. Місцеві кажуть, що половина будинків – дачі. Люди переїхали в місто, тут працювати нема де. Життя зосереджується в сусідній Вільці – там магазини, пошта, бібліотека.

Від Симонович до Дрогичина всього 12 км. Фото: Оксана БРОВАЧ

Від Симонович до Дрогичина всього 12 км.Фото: Оксани Бровач

– Про Климчука у нас, звичайно ж, всі знають. Про нове видання Нового Завіту, яке нещодавно в Мінську вийшло, останнім часом часто запитують. Але у нас поки немає жодного примірника, і в Дорогичинський бібліотеці теж. Сподіваюся, найближчим часом вирішимо це питання. Прикро, що на батьківщині вченого нема його книги! – каже Олена Буйнич з Вільківской сільської бібліотеки.

– Хочеться подивитися на книгу, потримати хоч в руках. Читати ж важко – незвично бачити розмовну мову написаною, – міркують читачі.

«МОЛОДЬ ВЧИЛИ РОЗМОВЛЯТИ ПО-МІСЬКОМУ»

Федір Климчук дуже переживав з приводу того, що діалекти можуть зникнути разом з селом. Західнополіський діалект він мріяв зробити чимось на зразок бренду – якщо не усієї країни, то хоча б Берестейсько-Пинського Полісся. Аргументував тим, що в європейських країнах діалекти в пошані. Регіональними мовами видаються газети, ставляться спектаклі. У Польщі є кашуби, в Німеччині – шваби, в Бельгії – фламандці, ну а в Білорусі є поліщукі і поліські діалекти. Ними варто пишатися, і їх важливо зберегти. На це Климчук поклав все життя.

– Коли молодь відправляли в місто, завжди вчили, що треба розмовляти так, щоб тебе розуміли. Значить, хороше, по-міському. Вважалося, що по-білоруськи говорити соромно. По-своєму можна вдома, з батьками, – згадує найстарша жителька Симонович, 94-річна Пелагея Степанюк, троюрідна сестра Федора Климчука.

Те, чим займався симоновицький вчений-лінгвіст, не вкладалося в це правило. Климчук не просто не соромився своєї сільської мови, а й привіз її до Мінська. І намагався прославити на весь білий світ.

Рідний хутір Федора Климчука поруч з Симонович. Фото з архіву Сергія Литвинка.Рідний хутір Федора Климчука поруч з Симонович. Фото з архіву Сергія Литвинка.

– Коли мені було 80, я почала писати вірші, і Феді по телефону їх диктувала. Він їх записував, брошурки робив. Навіть взяв адресу моєї племінниці з Воронежа , щоб їй відправити! А ще у Феді був один товариш в Ізраїлі , він звідси під час війни виїхав, Яша. Йому теж він вірші мої посилав, – хвалиться пенсіонерка.

Дивна мода говорити по-міському зберігається у полешуков і зараз.

– Мамо, я гонде тилько подїхала до станції! Потим поговоремо, що не дури мені голови , – відвернувшись до вікна в дизелі, цідить крізь зуби в телефон юна поліщучка, з вигляду – студентка. Ледве спустившись на перон в Дорогичині, моментально переключається на російську.

Так само поводяться і дорослі. Не тільки в Дорогичині, але і в інших райцентрах – в Пинську , в Янові . Між собою спілкуються «по- свойому ». У місті, «в людях» – по-міському, по-російськи. Навіть сільські жителі з чужими не лінуються переходити на російську. Виглядає це так, ніби вони вправляються в іноземній мові – часто збиваються на говірку, видають себе інтонаціями, вимовою.

– Я соромлюся говорити по-сільськи в місті. З рідними та близькими друзями можу, а так боюся, що будуть сміятися, ніби я селючка, колгоспниця, – зізнається студентка Поліського університету з Пинська.

«Ні машин, ні людзей». Фото: Оксана БРОВАЧ

«Ні машин, ні людей».Фото:  Оксани Бровач

ДІАЛЕКТ – ЦЕ НЕ ПОКАЛІЧЕНА МОВА

Обивателю складно оцінити, яку величезну роботу виконав Федір Климчук. Він не просто обходив на своїх двох навколишні села, помічав особливості вимови, записував народні пісні. Мовознавець систематизував свої знання і спостереження. І в черговий раз довів, що діалект – це не спотворена літературна мова, як думають деякі, і не трасянка. Це струнка система, повноцінний самобутній мікроязик, який може багато розповісти про його носіїв.

– Федір Климчук порівнював, як кажуть в різних регіонах, і по мові відразу міг зрозуміти, звідки людина родом. Наприклад, як у вас кажуть: «Везти сіно на возі»?

– Ве’зти на возо‘ві, – згадую, як говорила бабуся.

– Ось! А у нас – везти’, а в сусідньому селі взагалі говорять не «віз», а «вуз», – наводить приклад Леонід Горбейко з Симонович, краєзнавець і учень Климчука.

«Отче наш» на поліському діалекті. Фото: Оксана БРОВАЧ«Отче наш» на симоновицькій говірці.Фото:  Оксани Бровач

Правда, всі ці тонкощі – темний ліс для тих, хто вперше почув, як на Берестейщині розмовляють місцеві.

– Мій чоловік з Дорогичиня, я – родом з Могилевської області. Коли ми приїжджаємо до свекрухи, я іноді не розумію половину з того, що вона говорить. Чоловік сміється: я з таким зосередженим обличчям завжди до його мамі прислухаюся! Як не приїдемо в гості, я нові слова для себе відкриваю, – підтверджує мінчанка Христина.

Пам’ятаю, як сама приїхала в дитинстві до бабусі в Берестський район. Похвалилася, що ми в садку вчимося говорити по-білоруськи: «Добрай раніци», «Дзякуй» … Нас наставляли, що рідна мова – це та, на якій говорять батьки, бабусі і дідусі.

– Баба Маня! А чому ти так не говориш?

– Бо в нас так не кажуть, – відрізала вона. – Сядай-но їсти.

Завдяки цій фразі – «В нас так не кажуть» – я зрозуміла, яка вона у мене, ця «материнська мова». А Федір Климчук перевів на рідній західнополіський діалект Новий Завіт.

«Новий Завіт» видали накладом в 500 примірників на народні гроші. Федір Климчук помер за 3 місяці до того, як книга побачила світ. Фото: Оксана БРОВАЧ

«Новий Завіт» видали накладом в 500 примірників на народні гроші. Федір Климчук помер за 3 місяці до того, як книга побачила світ.Фото:  Оксани Бровач

– Федір Данилович, коли не знав, що за слово підібрати, питав свою маму. Вона, можна сказати, співавтор його перекладів, дуже розумна жінка була, – каже Леонід Горбейко.

– Поки були живі батьки, читав їм свої переклади і записані в нашій місцевості пісні. Інший раз вони говорили: «Би-то і по-нашому , але з надто дальоке село». Тоді я продовжував роботу, поки вони не стверджували: «А от гето уже наше!» – розповідав Федір Климчук в одному з інтерв’ю.

Федір Климчук з батьком і братами. Фото: з архіву Сергія Литвинка.

Федір Климчук з батьком і братами. Фото: з архіву Сергія Литвинка.

Вчений залишив після себе більше 200 наукових робіт і безліч матеріалу для тих, хто захоче продовжити вивчати Берестейщину. Звичайному поліщуку до монографій справи немає, але все ж місцеві пишаються тим, що земляк вважав їх мову гідним такої уваги.

Пелагея Степанюк з Симонович читає вірш на діалекті. Відео:  Оксани Бровач

За матеріалом КП

  • 63
    Поширили:

4 thoughts on “Журналісти поцікавилися чи зберігають свою мову земляки Федора Климчука”

  1. з-над Бугу сказав:

    Хороша стаття.
    Федору Даниловичу – світла память.

    1. Василь сказав:

      Добра людина він був.

      1. Віктор Місіюк сказав:

        Світла. І людям світло ніс

  2. Вічна памьять свтлуй душі світлого чоловіка Хвэдора Клімчука.
    Е шча лыста од ёго отрімав, в нёму він росказав ек траба словныка
    Лілікувськайі мовэ зложэтэ…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 thoughts on “Журналісти поцікавилися чи зберігають свою мову земляки Федора Климчука”

  1. з-над Бугу сказав:

    Хороша стаття.
    Федору Даниловичу – світла память.

    1. Василь сказав:

      Добра людина він був.

      1. Віктор Місіюк сказав:

        Світла. І людям світло ніс

  2. Вічна памьять свтлуй душі світлого чоловіка Хвэдора Клімчука.
    Е шча лыста од ёго отрімав, в нёму він росказав ек траба словныка
    Лілікувськайі мовэ зложэтэ…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *