Запах туй калыны запомныв я на вік

Віктор Місіюк, Культура
03/08/2020, 1 Comment
Один з останніх віршів Олексія Диковицького чистюська народна пісня. До того ще й у національно активних земляків образ калини визиває бурю почуттів. Не легко буде примірити особисті уральські мотиви, але час покаже, як вона звучатиме.
Згынае до зэмэлькы,
Вжэ до пэсочку тягнэ,
Став някый я малэнькый…
Так выпрамытыс прагну!
Росправлю но я спыну,
Хоть туй остатній раз,
Понюхаю калыну
І юй натішу глаз.
Чы вона і ТАМ будэ,
Пушыстый, білый квіт?
Як не, то і ОДТУДА
Юй слатэму прывіт.
Калыну посадыла,
І кажэ: хай ростэ!
Та, шчо прыворожыла
Сэрцэ на вік мое.
Тягнула куст малэнькый
З уральской аж зэмлі…
Боявса – сэрцэ пэнькнэ,
Як вюз йійі сюды.
Шчо робыш, чоловіку,
Пыталыс, ты здурів?
Коб жунку так здалэка…
А я ж йійі любыв.
Човны Уралом плылы,
А час, вун ныбы знык…
І запах туй калыны
Запомныв я на вік.

1 thought on “Запах туй калыны запомныв я на вік”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *