Зарічнянці поїхали до Вільна доторкнутися до Нобельської реліквії

В зарічнянському селі Морочне і сусідній Мутвиці живуть невгамовні краєзнавці й дослідники свого краю – священик Свято-Параскевської церкви о. Павло Дубинець і вчителька Мутвицької школи Валентина Тумаш. Їх добре знають у місцевих музеях і архівах, а й сусідньої Білорусі, де вони по крихтах збирають історичні факти, з яких складають раніше невідомі сторінки давньої історії.

Священик і вчителька – затяті поліські етнографи, які вивчають і збирають народний етнографічний спадок і консультують інших науковців та дослідників, які приїздять на Полісся з експедиціями. 

Нещодавно Валентині Тумаш вдалося дізнатися про унікальну рукописну українську книгу Нобельське Євангеліє, датоване 1520 роком. Вивезена з Полісся святиня зберігається в бібліотеці Академії наук імені Врублевських у столиці Литви – Вільнюсі.

І ось через два роки після цього відкриття о. Павло разом з таким же ентузіастом-краєзнавцем земляком із Зарічненщини, а тепер рівнянином Сергієм Чекуном вирушилу у Литву, щоб зустрітися з книгою-святинею.

null

Отець Павло з Сергієм Чекуном та Нобельським Євангелієм. 

О. Павло розповів про поїздку журналістам RvNews

-Отче Павле, чому Ви покликали з собою в дорогу Сергія Чекуна?

-Ми з Сергієм познайомились через соціальну мережу Фейсбук. Він мій земляк із Зарічненщини. Багато спілкуємось на різні теми, в тому числі й краєзнавчі. В нього теж було велике бажання побачити нашу Євангелію. Та й Сергій більше подорожує по світу, мову англійську знає, а в мене з цим проблема. Тож нам вдвох було і цікаво, і легше розумітися там з литовцями.

null

null

Нобельське Євангеліє. 

– Що Ви попередньо знали про Нобельське Євангеліє?

– Нобельське Євангеліє було написане в 1520 році старослов’янською мовою дияконом Савастіаном Авраамовичем в с. Нобель з невідомого джерела (Євангеліє). Опис Нобельського рукописного Євангелія є в творі російського православного літератора Петра Андрійовича Гільтебрандта «Рукописное отделение виленской публичной библиотеки. Вып. I. Церковнославянские рукописи. Вып. II. Русские пергаменты».

Як Нобельське Четвероєвангеліє 1520 року потрапило до Вільнюса, є лише здогадки. Відомо, що у 1856 році граф Тишкевич заснував тут Музей давнини, а при ньому утворив Археологічну комісію, куди приймались рукописи. У 1860-х роках збирачі таких рукописів побували і в наших краях. Очевидно, що в той час кимось була передана до Вільно і ця реліквія. Слава Богу, що пані Валентині вдалося натрапити на це інформаційне джерело. Тепер Євангеліє зберігається у фондах бібліотеки Академії наук Литви.

null

У Вільнюській бібліотеці, де зберігається Нобельське Євангеліє. 

 Як Вас зустріли в литовській бібліотеці? Яким Ви побачили оригінал Нобельського Євангелія?

– Прийняли нас в бібліотеці привітно, з розумінням. За працю в бібліотеці грошей ми не платили. Спілкувалися з працівниками російською мовою і дещо навіть українською. Завідуюча відділом давньої рукописної книги Еріка Кулішене майже наша землячка, її мама із Київської області. Це саме та людина, котра відповідає за збереження Нобельського Євангелія. Саме вона років три тому надала мені початкову інформацію про цю книгу. Фотографувати книгу, щоправда, не дозволили, хіба що за винятком кількох сторінок. Проте Євангеліє від Матвія ми сфотографували повністю. І це для того, щоб я зміг звірити його із цьогорічним факсимільним виданням Пересопницького Євангелія. Розмір цієї книги: 20 х 15 см обкладинка і 7 см – товщина книжки. Писано чорними чорнилами, заглавні слова – червоною кіновар’ю. На сторінці 16 рядків, у кінці місяцеслов, без святих російської церкви і передніх уривків євангельських на кожен день читання.

А ще є тут дуже вагома річ: міститься відомість про час написання, при якому єпископу і за чиїм повелінням та із закаяттям не брати Євангелія із Микільської церкви містечка Нобеля Пинського повіту. Написане Євангеліє у день пам’яті Іустина Філософа 1520 року. За новим стилем це 14 червня. Тож у нас до ювілею залишається 2,5 роки.

Минулого року литовці впродовж чотирьох місяців реставрували книгу, доволі якісно все зробили, книжка як нова, тільки проглядають сліди від затертостей і свічних плям.

null

Тут зберігається українська святиня – Нобельське Євангеліє. 

 Чого Ви очікували від зустрічі з Литвою і литовцями, чи не булорозчарування?

-Були ми у Вільнюсі три дні. В обідню пору прилетіли, трішки відпочили, і вечір посвятили знайомству зі старим містом. На другий день пройшлися пішки від готелю і до бібліотеки, а це майже 3 км, і це знов було знайомство вже з денним Вільнюсом. Пройшовши повз президентський палац, ми не побачили жодної охорони, і взагалі за три дні я так і не зауважив їхньої охорони.

Вразила українська алея і пам’ятник молодому Тарасу Шевченку у старому місті. Навіть коли приїхали, то перша зупинка була Шевченкова і хоча оголосили литовською мовою, ми одразу відчули, що це наш Тарас тут. До речі, усі вивіски в них всюди лише литовською мовою.

Окрім зустрічі з Нобельською святинею я ще й ознайомився із записами білоруського етнографа Язепа Дроздовича. У 1926 році він працював в експедиції у наших селах Морочне і Серники, записував слова на місцевому діалекті, усього уклав 1500 слів для «Словника Поліщука». Було все це проглядати не менш цікаво, як Євангеліє. На жаль, дня було мало, а ввечері на нас чекав один священик, котрий нам показав місто і духовні православні святині Вільно.

null

Нобельське Євангеліє. Фрагмент сторінки. 

-Які плани щодо унікальної знахідки?

-Через два роки буде 500-літній ювілей нашого Євангелія. Звичайно, ніхто нам цю рукописну книгу не поверне, але добре було б мати репринтне видання. Зробити якісне сканування – це на сьогодні близько 1000 євро. Є щоправда надія, що директор, від якого це залежить, може зменшити ціну такої роботи, але для цього треба офіційне звернення. А далі замовити якісний друк. Це наша велика мрія.

null

Пам’ятник Тарасу Шевченку у Вільнюсі. 
 

Переспоницьке Євангеліє на якому присягають Президенти України і є одною з давніших письмових пам’яток в якій представлені фонетичні, морфологічні та синтаксичні риси української мови написане на 30 років пізніше за Нобельське. Але досі письмова пам’ятка часів пинського князя Федора Ярославича, яку називають найдавнішою писемною пам’яткою Українського Полісся, слабо вивчена мовознавцями, не кажучи про те, що вона практично невідома обивателям. Поширення електронних копій та репринтного видання справді змогло б виправити ситуацію. 

За матеріалом RvNews

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *