Засідка під Дроботами. Ч.1. “Поляки” і “чапаєвці”

Віктор Місіюк, Культура
13/03/2020, 10 коментарів

Влітку 1943 року в лісі в районі хутора Бородецкого неподалік села Дроботи сучасного Дорогичинського району зустрілися два збройні загони – радянських партизан і упівців. Інформацію про те, як до цього дійшло і що в результаті трапилося зберіглася у спогадах очевидців, про яких буде сказано пізніше, а поки для зручності цитати з її мемуарів позначимо літерами М, А, фрази зі спогади двох інших сучасників позначимо літерами П і Ш.

Спиртзавод в Песках Березовського району

Перші контакти українців-поліцейських, які відповідно до заклику командування Української повстанської армії покинули службу і перейшли на нелегальне становище, з партизанською розвідкою сталася ввечорі 21-ого липня 1943 року. Добре розуміючи що знаходиться в зоні дій радняських партизан командування повстанського загону, як видно зі спогадів, вирішило приховати справжню мету рейду: “вдаючи, що ми рівно ж большевицькі партизани, при чому добре говоримо по-русскому та “на ходу” частуємо їх спіртом” (М). Вранці наступного через “Ясьолду” “перевозили нас на човнах більшовицькі партизани” (М). Скоріше за все переправлитись допомогла та сама група розвідників. Кінна розвідка радянського 120-го партизанського загону з розмови зробила свої висновки: “Українські націоналісти в гарнизоні Старі Пески перебили всіх гітлерівців. Хочуть перейти до партизан” (А). Допомогу на переправі була викликана, судячи з усього, не тільки тим, що загін був озброєний, а й тим, що розвідники представляли підрозділ який базувався на південному березі Ясельди. З мемуарів начальника штабу партизанського з’єднання наголошується думка про те, що командиру повідомили намір українців-дезертирів об’єднатися з радянськими партизанами: “Йому донесли, що в песківському гарнізоні Березовського району українські буржуазні націоналісти, мовляв, перебивши німців, вийшли з села, хочуть зустрітися з партизанами, щоб перейти до них” (П). Після чого командир 120-го партизанського загону рушив на зустріч в напрямку Вільки, Дубровки і Кремно.

Центральна частина Хомська. Фото 1929 року

Загін з Песок в свою чергу рушив на південь: “проїхали ми пустими вулицями зовсім спаленого міста Хомськ” (М). Містечко Хомськ було спалене 5 липня 1943 року. Маршрут був складений так, щоб максимально зберігти конспірацію: переважно через ліс, подалій від великих населених пунктів. Їхали без перепинку,  “старалися чимскоріше добитися до лісів званих Пусловськими” (М). Пусловскими називали ліси на межі сучасного Дорогичинського і Яновського районів. Опівдні загорілись на возах осі: “Ми були примушені затриматись, щоб намастити осі, накормити коні та дещо відпочити” (М).Зустріч з основними силами радянських партизан сталася під час цієї перерви в околиці села Дроботи: “Несподівано в кількох метрах перед нами появилось трьох верхівців та, не питаючи нічого, відкрили по нас вогонь з кулеметів. Ми відповіли коротким вогнем та повернулись до місця відпочинку” (М). До упівців вислано місцевого жителя який передав записку: “Ви окружени отрядом ім. Чапаєва. Будєм биться, ілі мириться? – Дайтє отвєт! К-р отряда ім. Чапаєва” (А). На справді загін ім’я Чапаєва під командуванням Івана Пустовалова діяв західніше, на Кобринщині. З чого б виникало, що радянські партизани як і упівці не збирались видавати ким вони насправді є.

Партизани загону ім.Чапаєва. 1943 рік

Вступати в бій під час рейду без підготовлених позицій було досить ризиковно. Приховати поліцейську форму також було нелегко: “рішились піти на переговори з тим, що будемо вдавати поляків з-за Буга, дезертирів німецької армії, яких німці примусово змобілізували. Большевики радо принимали до своїх рядів поляків і поляки мали свої окремі, чисто польські частини” (М). На знак згоди на перемови “викинули білий прапор” (А). Радянські партизани першим ділом хочуть знати з ким мають справу: “А кто ви? А откуда йдьотє, куда йдьотє? Сколько вас, кто командуєть в бою“. Судячи з усього упівське командування було проінформовано, що між радянським і польським урядами ведуться перемови про співпрацю, в районі Пусловських лісів діють союзні радянському уряду польські загони до яких також вступили недавні поліцейські: “відповідаємо по рускому, та підчеркуємо, що ми поляки” (М). На питання про командування відповідають: “командира нам не треба, зараз ми в бою і без командира “берйом харашо””. Першими очевидно в розмову вступила група розвідників, яка вела розмови вдаючи з себе командира загону, поки не прибув він сам: “Через кілька хвилин до нашого гурту під’їхало 2 повозки, на яких сиділо ще чотирьох большевиків і одному з них зголосив к-р отряда про стан, який заіснував. Перед цими новими к-р отряда лише добре “тягнувся”. Отже, було видно, що чвірка, яка приїхала, це високо поставлені особи. Один з тих чотирьох підійшов до нас і забурмотів: “Ви с Пісок, да, а почему не побілі нємцов, нє вимінєровалі завод?” (М) Справжні цілі обох сторін лишались невідомі, але маски було знято.

Далі буде

  • 2
    Поширили:

10 thoughts on “Засідка під Дроботами. Ч.1. “Поляки” і “чапаєвці””

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *