Засідка під Дроботами. Ч.4. Розв’язка

Віктор Місіюк, Культура
25/03/2020, Leave a comment

Частина 1, Частина 2, Частина 3

Партія яку розігрували під Дроботами радянський і упівський загони підходила до кінця. Описати її останні ходи неможливо без згадки про головні фігури.

Ліса під Дроботами були територією на який діяв загін №120 радянських партизан під командуванням Євгена Макаревича. Командир загону особисто брав участь у перемовинах з упівцями. Крім нього в операції були задіяні його ад’ютант Василь Кузенко, командир одної з рот загону Пилип Лаврисюк псевдо “Воронов”, командир відділення  Павло Мінюк псевдо “Жуков”. На той час зі штабу Берестейського партизанського з’єднання прибула група розвідників в складі Василя Калінушки, Михайла Нікітіна і командира групи, автора спогадів, цитати з яких ми позначили літерою А – Сумбата Арзуманяна. Розвідники їхали із завданням в зону Сваринських лісів. Як представники вищого командування вони також брали участь у перемовинах. 

Сумбат Арзуманян (в центрі) з партизанськими командирами.

Командиром упівського загону був Павло Климук псевдо “Назар”. До командного складу належав також Василь Сементух псевдо “Черник”, який виступив в ролі “найбільш спритного балакуна”. Третім командиром був автор спогадів, цитати з яких ми позначили літерою М – хорунжий “Мрія”. 

На місце перемовин прибули дві повозки на яких сиділи представники партизанського командування. Після того як упівські командири погодилися вирушити до штабу до повозок посадили обох командирів: “в першій двох большевиків, де напівпримусово впросили сісти к-ра Назара-Кригу, на другій також двох, а між ними Черник.” Як видно із подальших подій з Павлом Климуком сів Василь Кузенько, а разом із балакучим Василем Сементухом сіли Євген Макаревич і Сумбат Арзуманян. “Тачанка, на який ми їхали, опинилася в голові колони націоналістів“. Обидві тачанки опинились на чолі упівської колони. Один з розвідників, Михайло Нікітінї , їхав верхи перед другою повозкою, другий, Василь Калінушка, перед першою. Попереду рухались радянські партизани. Здавалося, що якщо упівські командири находяться під наглядом їх підлеглі будуть безпорадні. У радянських партизан і упівців різними були не тільки стратегічні цілі, але й тактика. Упівці готові були діяти за власною ініціативою. Командири готові були ризикувати життям, а їх підлеглі були готові до втрати командного складу. Ні “Назар”, ні “Черник” не віддавали конкретніх наказів щодо  “як це мало відбутися, вони оба не знали, тільки по наших очах вичитували“. В голову колони вирушили кулеметники “Гуцул” і “Білий”, які раніше займали місця на тачанці вкінці колони. Вони “взяли два чеські кулемети і, в часі маршу, підійшли під повозки“.

Коли рота радянських партизан почала віддалятись небезпечно далеко. Арзуманян крикнув Нікітіну: “Міша, ти хвастаєшся своїм конем. Дай-но проїдусь. Я ж старий кавалерист“. Після чого вони помінялись місцями.  Сумбат Арзуманян догнав розвідника Василя Калинушку і наказав йому повернути роту. А сам поскакав назад: “А я зразу ж повернув коня назад“.  Наблизившись до повозок в двадцяти метрах від повозки Арзуманян помітив дуло кулемету. Знаком-командою став поворот одного з упівських командирів до своїх бійців: “Черник, що їхав на другій підводі, ще раз пронизливо поглянув на всіх, хто їхав ззаду“. Арзуманян крикнув Макаревичу: “Падай на землю!” (А)

***

В той момент заговорив наш кулемет” (М). Першими його жервами стали Макаревич і Нікітін. “Черник в той час стрілив по передній повозці і скочив на землю” (М). Арзуманян також встиг зіскочити з коня на землю і відкрити вогонь: “Не в собі від образи і злоби, я натиснув на гачок ППШ” (А). Черга була довга, але на більше набоїв не вистачало: “З большевицьких командирів тільки один, к-р отряда, пустив по нас довгу чергу стрілів з автомата і на тому закінчив” (М). Сумбат Арзуманян згадував, що йому вдалося поцілити двох упівців: “Побачив, як два бандита плюхнулись на пильну дорогу” (А). 

Перша повозка була далеко, а постріли в її бік були неприцільні. І Павло Климук, і Василь Кузенько вижили в перестрілці. Судячі з усього, вони обмінялись кількома пострілами: “Почав відстрілюватись і ад’ютант Макаревича” (А). В тому бою Кузенко був поранений.

 “Крім клекоту кулеметів нічого не було чути” (М). Далій запрацювали міномети: “Ми на всі сторони відкрили сильний вогонь, не жаліючи цінних для нас стрілен з міномета” (М). Цього було достатньо, щоб виграти час і забезпечити собі відступ. Обстріляні коні терпляче чекали коли колона рушить у протилежний бік, загородив дорогу частиною обозу. Щоб противник не зміг використати залишену зброю замки від них викинуто: “забравши підводи з боєприпасами, кулеметну тачанку, порозкидавши від запасних крісів та кулеметів замки … почали відступати в сторону міста Дорогичин” (М). В лісі звечоріло і визначити напрям руху загону було складно: “Бандити ж, кинули свої вози, поспішили сховатись в лісі. Шукати їх було безсенсовно, бо наступили густі сутінки” (А). В одних з мемуарів згадується що на місці бою залишено “15 підвід з майном і продуктами” (Ш). Коли прозвучали перші постріли стало ясно, що основна група радянських партизан задалеко. “Вони чули часту стрілянину, коли були від місця пригоди в якихось п’ятиста метрах“. Між обома загонами було десь від 200 до 500 метрів. “Зі сторони отряда, який ішов яких 200 м перед нами, не було ні одного стрілу” (М). В цей час розвідник Василь Калинушка вже передав розпорядження Арзуманяна начальнику штабу Берестейського партизанського з’єдання Івану Мариняці, який зі спеціальним дорученням находився в цьому ж районі і став випадковим свідком події. Мариняка наказав роті негайно повернутись. Вступити в бій через затримку вона вже не змогла. “На дорозі наші бійці побачили лише самотній віз, а на ньому бездиханні, закривавлені тіла” (П). В решті решт радянські розвідники змогли встановити напрямок руху колони, але переслідувати її не стали: “щойно по кількасот пройдених за лісом метрах, на край ліса виїхало кількох большевицьких кіннотчиків та вистріливши дві ракети, вернулись в ліс” (М).  

Далі буде

 

 

 

 

 

  • 2
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *