За крок до створення біосферного резервату

ПроСВІТ, На здоров'я
18/11/2020, Leave a comment

ГО «Українське товариство охорони птахів» на основі рішення засідання «Комісії з координації питань охорони та сталого використання транскордонних природоохоронних територій» другого форуму регіонів України та Білорусі, який проходив в Україні 3-4-го жовтня 2019 року, та в рамках впроваджуваного природоохоронного українсько-білоруського проєкту «Полісся –  дика природа без кордонів» виступило з ініціативою створення біосферного резервату території Олевського, Овруцького районів Житомирської області та Дубровицького, Зарічненського, Рокитнівського і Сарненського районів Рівненської області. Всього номінується до 600 тис. га площі. Ядром біосферного резервату розглядаються Поліський природний заповідник і Рівненський природний заповідник (3 заповідні масиви – «Сомине», «Сира Погоня», «Переброди»).

Проведені у 2019-2020рр. експертами Українського товариства охорони птахів дослідження пропонованої території біосферного резервату в Поліссі басейну річки Прип’ять показали, що вона має достатньо цінностей, щоб бути визнаною ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) біосферним резерватом. Це перш за все збережена природність ландшафтів і рослинного покриву на великій суцільній площі – більше ніж 0,5 млн. га, завдяки обмеженому веденню сільського господарства через низьку родючість ґрунтів та незначній густоті населення (в 7 разів менша ніж по всій Україні та в 10 разів менша ніж в країнах Євросоюзу).  Величезні суцільні масиви боліт, які сягають більше 300 тис. га. Найбільші у Європі осередки рідкісної рослини – рододендрону жовтого. Надзвичайно багата раритетна Поліська  флора і фауна. Тут виявлено 100 видів рідкісних судинних рослин, 41 вид оселищ Бернської конвенції, 62 види рідкісних тварин, серед яких такі харизматичні птахи, як пугач, сова бородата, глушець, тетерук, журавель сірий, лелека чорний; ссавці –  рись.

Важливою також є збережена культурна спадщина, наявність археологічних пам’яток давнини національного та місцевого значення (стоянки, поселення, городища, замчища, окремі кургани та кам’яні хрести); архаїчне житло; народні звичаї, пов’язані з віруваннями, що переплітаються з язичницькими святами та обрядами; традиційні поліські ремесла і промисли (бортництво), етнічна група (поліщуки).

 Ольга Яремченко, кандидат біологічних наук, керівник міжнародного проєкту «Полісся – дика природа без кордонів» каже: «За своїм призначенням біосферний резерват – це інструмент сталих природоохоронних, соціально-економічних та дослідницько-просвітницьких можливостей, які працюватимуть як для природи, так і для  людей. Завдяки такій формі управління, на території пропонованого створення біосферного резервату місцеві громади отримають захищене від знищення природне середовище з усіма його екологічними послугами; екологічно сталий соціально-економічний розвиток у вигляді впровадження зеленого туризму, еко-маркетингу (нові фермерські господарства) та інших соціальних проєктів; підтримку екологічної освіти та навчання, а також досліджень пов’язаних з питаннями збереження та сталого розвитку навколишнього природного середовища і соціуму. Далі – вибір за громадами. Адже лише за умови погодження із місцевими громадами біосферний резерват може бути створений».

Біосферні резервати можуть створюватися лише у тих місцях, де зберіглася дика природа, натуральні ландшафти займають великі площі та є заповідні території. Тут має працювати принцип екологічно сталого природокористування, який був притаманний людям цієї місцевості з давен та дозволяє розвиватися громаді без значної шкоди навколишньому середовищу. Тут мають поєднуються збережені природна та історико-культурна спадщина, що є сприятливим чинником для об’єднання людей та становлення унікальності громади зі своїми традиціями, обрядовістю. Території біосферних резерватів «розділені» на три зони взаємодії людини і природи. Перша зона – заповідна («ядро біосферного резервату»). Вона сформована із вже існуючих природних заповідників. В ньому заборонена будь-яка господарська діяльність, крім наукових досліджень, що не шкодять природі, як в любому заповіднику. Ця зона займає лише близько 10% території резервату.  Друга зона – буферна. Вона оточує «ядро резервату» і виконує  функцію захисту його від негативного впливу господарської діяльності. Ця зона формується із уже існуючих охоронних зон навколо природних заповідників та з інших природно-заповідних об’єктів (заказників тощо). В її межах дозволена безпечна для природного середовища діяльність і певні види робіт, яка не несуть негативного впливу на ядро резервату: сінокосіння; збори ягід, грибів, лікарських рослин; пасічництво; обмежений випас худоби; можливість створення туристичних стежок. Ця зона займає близько 16% території резервату. Третя зона – транзитна або зона співробітництва. Вона складає близько 74% території резервату. Це території, де  знаходяться населені пункти з інфраструктурою, сільськогосподарські та лісогосподарські землі. Тут передбачене звичайне життя людей, яке було до створення резервату, але з обмеженням щодо шкідливих видів діяльності, глобально небезпечних для навколишнього природного середовища та людей (меліорація, розробка кар’єрів тощо). При цьому пріоритетними видами діяльності є екологічні напрямки – розвиток зеленого туризму, еко-маркетинг, екологічне ведення господарства, культурні та просвітницькі заходи.  Особливістю цієї зони є лише регулювання використання природних ресурсів, а, значить, підтримка життєздатності природи й повноцінного здорового існування людей.

За матеріалом DKS

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *