Знув в собі шпыраеш

Віктор Місіюк, Культура
02/04/2021, Leave a comment

Дух людський, як так свиння, що знається на жолудах, має нюх ні не до правди, а до самої Істини.  В йому сховано кантівське безкомпромісне неприйняття невігластва, безладу, небуття. Знання великих і малих законів всесвіту займає все людське буття. Мусульмани кажуть, що природа творця невимовна, а будисти переконують що дихотомічна структура людської свідомості не здатна передати глибинну природу світу. Так між простотою та геніальністю пливе човник людського життя, який помітив серед хвиль у новому вірші Олексій Диковицький.

В голові шпыраеш,
Быльмачы вырачыв,
З думкамы поркавса,
Бо настрончылы,
Шчо нідэ е “правда”,
Яку нэ зафарбыты
Пудманом вічным,
Яка – очоловічыть
І вэрнэ душу,
Нутру потухшому.
Тобі, слабэйі рохлі,
Коб нэ заглохло
Тэ, шчо лыкочэ,
Пробытыса хочэ,
Вырватыса з тіла,
Та, нэзрозуміла, сыла…
І от – ныбы блызко!
В голові блыснуло,
“Цэлого” розумінне,
До якого поколіннямы
Рухалоса чоловіцтво…
І раптом – ныц там!
І думкы втыкають,
І голова – пустая,
І розвалылоса “цэлэ”,
В якэ цэлыв…
Быльмачы вырачывшы
Знув в собі шпыраеш,
Коб втрыматы тую “істіну”,
Шчо на мыг заблыснула,
Коб осталаса, жахотіла,
Вжэ зрозумілою сылою.

Залишити відповідь