Книга на Берестейщині у війнах XVII століття

ПроСВІТ, Культура
13/02/2020, Leave a comment

Жінка на імя Оксим’я принесла до храму Євангеліє і попросила диякона підписати: «За отпущені грѣховъ своѣх і милых дѣтокъ і за душевъноє сп(а)с(е)нїє малжонка своего, Никитія, который забит на войнѣ, до храму с(вя)т(аго) чюдотворного Николы»7 [6, с. 53]. Цей вклад був зроблений в середині XVII ст. під Конотопом, але такі ж слова промовляли невтішні вдови в усіх регіонах, які зачепила війна. А диякони у спустошених церквах старалися записати їх звернення до Бога урочистою церковно-слов’янською мовою.

Велика частина примірників, що дійшла до нашого часу, – саме вкладні книги. Прихожани віддавали їх до храму за своє здоров’я, одпущення гріхів, задля вічного поминання в молитвах, яке мусило забезпечити порятунок на Божому суді. Особливого сакрального сенсу книжний вклад набував у важкі часи. Записи у вкладних книгах завжди утримували погрозу на адресу того, хто вирішить книгу присвоїти: «Книга не маєт быт(ь) обнята і до конца вѣку, покис(ь) оная книга іскончитц(а). А хто бы еі мал отняти, той нехай будет проклят в сей вѣкъ і в будущий» [6, с. 53]. Часом стрічаються уточнення, з яких стає зрозуміло, в кому бачили погрозу: «А хто бы тую кнігу мелъ от того с(вя)того храма якім колвекъ способомъ одняти – любъ свецкіи, любъ і д(у)ховныи, якого колвек чловекъ станү», «альбо воинъ» [9, л. 1–18; 1, л. 67–128].

Тож навіть духовенство, яке мало дбати про збереження книжки, могло її присвоїти та продати (до речі, саме священики найчастіше фігурують в якості продавців, в тому числі і вкладних книг). Що вже казати про світських людей, яких штовхала до крадіжки жага наживи. А пак у воєнні часи, коли границя морально допустимого значно знижується.

В середині XVII ст. Берестейський регіон міцно потерпів тричі: під час боїв козаків та шляхти у 1648–1651 рр., у 1657 р. від шведської армії та в 1660 р. від армії російської.

Окладка книги “Порядок судових справ” надрукованої в берестейський друкарні в 1560 році

Під час козацько-шляхетського протистояння тут знайшли підтримку обидва боки. В запеклих боях здобували трофеї. Але одна справа здобути, друга – довезти до дому. В 1648 році землянин Пинського повіту, повітовий підчаший Петр Достоєвський вирушив «на услугу Речи Посполитое» – придушувати козацьке повстання. У битвах (“през ѡтважное и менжное з неприятелем потканье”), а таксамо “подчас розных мѣстъ добыт(ь)е” він назбирав немало скарбів. Найдорожче відправив до маєтку Ляховичи, а решту покинув при собі в Пинську: почувався кепсько і хотів перечекати, поки хвороба відійде. За словами скаржника, весь цей час за ним стежив родич-недруг – Ян Достоєвський. І як тільки вози з трофеями виїхали з Пинська, поїхав слідом і за Обровом і корчмою напав на Петрового слугу (назавтра випадкові люди привезли його до Ляхович «ледво што живого, але мовит(ь) не могучого»). Слуги нападника тим часом відбили замок з «палубу» і стали переносити речі на свої вози. Серед награбованого Петром Достоєвським підчас боротьби з козаками були тканини, килими, золоті ланцюги, «ложокъ сребраных тузиновъ три», скриня з одягом. Імовірно, в тій же скрині були «Быблея полская и иншых книг полских и руских за золотых двести». Те, що скаржник так загально каже про них, свідчить, що грабував без розбору і ще не вспів поцікавитись, що саме придбав [8, л. 347-353]. 

У цій історії цікаво, що шляхтич згадує: здобув речі не тільки у ворогів-козаків, але і в різних містах – значить, безпосередньо в населення і в храмах. В той же час, певний сумнів в моральності свого вчинку все-таки примушує Петра Достоєвського декілька разів нагадувати суду, як відважно і самовіддано він боровся з «кгвалтовною ребелиею козацкою», що навіть привело до проблем зі здоров’ям.

Будинок достоєвського маєтку. Дах критий очеретом. Початок ХХ століття.

Свідчення про трофейне здобуття шляхта залишала і на самих книгах. Характерний запис на Служебнику: «Ta xięzka w taborze kozackim pod Beresteczkiem wzięta. Anno D(omi)ni 1651 in Julio» [10, c. 48].

Зрозуміло, від грабежу терпіли і шляхетські бібліотеки. Поки не виявлено скарг шляхтичів з Берестейщини, але от характерний приклад з сусідніх земель. Волинський шляхтич Юрій Березницький в заповіті 1653 р. скаржився, що велика частина книжок, які він з дитинства любив читати – як церковнослов’янською, так і польською, і латинською мовами – згоріли разом з двором в час “безбожної козаччини”. А те, що вціліло під час пожежі, було розкрадено. Правда, на кожному примірнику залишився підпис власника, тому пан Березницький сподівався, що дещо може знайтись [12, c. 246].

Козаки так само, як і шляхта, розпоряджалися здобутим по-різному. Частіше, звісно, продавали – великий ринок трофеїв був на білорусько-українсько-російському пограниччі (досить далеко од Берестейщини, тому місцеві жителі не мали змоги викупати та повертати свої книги, як жителі Гомельщини та Стародубщини). Також козаки обмінювали книги на речі й залишали книги в заставу (характерний запис на примірнику Євангелля: книга «пропита» козаками в «місті» Монастирищі, «идучи з войска») [4, c. 266]. Крім того, в часи війни населення зберігало традицію книжкових церковних вкладів.

Масштаби грабежів часів війни Росії з Річчю Посполитою 1654–1667 рр. можна побачити через судові скарги. Вони давали потерпілому хоч невелику надію на повернення майна, тож як тільки діяльність суду в регіоні відновлювалася, постраждалі намагалися зафіксувати збитки. Голова пинських євреїв Лев Йозефович скаржився на напад російської армії 4 липня 1660 р. Багато людей було вбито і взято в полон, спалена школа, будинки, магазини. Московські солдати захопили товари та коштовності: одежу, тканину, хутра соболині, рисячі, лисячі, а також кілька «великих і малих книг» [7, л. 304-305].

Лист дворянина Василя Никифоровича. Бересть, 1544 рік.

Про той же липневий напад одступаючого російського війська свідчив земянин з маєтку Местковичи Пинського повіту Самуель Олехнович Лопацький. Скаржився на руйнування, захоплення 17 свиней, майна (килимів, одягу тощо), згін човнів по Прип’яті, знищення документів, а також крадіжку значної кількості польськомовних книжок: «Саксонського зерцала» (збірник німецького права, що став основою міського самоврядування на українських землях), «Нового Завіту», «Зерцала справедливості», сеймових конституцій, «Статей військових». На випадок компенсації скаржник оцінив речі в 150 польських злотих [7, aрк. 300–302].

Можливість повернути викрадені речі і книги з’явилася в результаті Андрусівського миру 1667 р. Згідно умов, все вивезене мусило бути вернуто до Речі Посполитої. Царські укази про повернення трофеїв було розіслано до 76 міст. Але повернення фактично не відбулося, жодних документів і описів речей поки не знайдено. Росіяни не прагнули віддавати придбане, а довести колишню приналежність книжки було складно. Наприклад, жителі Козловця відповідали, що хоча і мають книги «церковні, друковані в Києві, Вільні та інших містах руською мовою», однак купили їх за власні гроші, а не привезли як трофеї. «А войною ли … ис Польши взято – про то не знаем» — була універсальна відповідь [3, c. 220-221, 224].

Збереглося небагато книжок, трофейна доля яких очевидна. В таких екземплярах лишаються записи російських військових, що книга була «взята» в певному «литовському» місті в 1655 або 1660 р. (при наступі чи відступі російського війська). Один з прикладів – Заблудівське Євангеліє учительне, «взята … подле Глина города», а вже 1657 р. в Тулі [4, c. 262]. З якого саме Глинного вивезене Євангеліє, невідомо. Таке село є і на Пинщині. Що ми про нього знаємо точно, це що село потерпіло від мародерів за чотири місяці до згаданого відступу російських військ. Місцевий священик Андрій Дружиловський скаржився до суду, що в ніч на 7 березня 1660 р. полковник Олександр Русецький з компанією, «naiachawszy gwaltownie … do cerkwi drzwi y klodką odbiwszy» забрали тканини, а також лікарську рукописну книжку («xiązkę lekarską ruskim pismem za zlotych piotnascie»). Пограбували також будинок священика, забрали кожухи, фартухи, панчохи, тканини, хустки, шапки [7, л. 96 адв.-97]. Цей випадок був не єдиний – на першому повоєнному сеймі 1661 р. повітові посли потребували зберігати скарги на грабежі, вчинені військовослужбовцями Речі Посполитої в часі війни з Росією та Швецією [2, c. 94].

Під час лихоліть середини XVII ст. наші землі були геть спустошені, життя почало відновлюватися лише після відходу росіян у 1660 р. Центри суспільного життя – храми – залишилися без книжок для богослужіння. Тож своїми виданнями ділилися сусіди: маємо звістки, що кілька книг прийшло до Берестя зі Львова, від ставропігійського братства. Рішення про подарунок приймалося старшими братчиками, а книги для подарунку бралися з магазину. В своїх паперах продавець зробив запис: «Року 1662 даровали панове до Берестя Литовского в секстернах 1 Октоїх, казали выдати… За росказаням панови старших до Берестя выдалем в секстернах 2 М(і)сяцеслови, даровали». Історик Ярослав Ісаєвич відзначає, що такий акт був не тільки благодійністю, а й рекламою. Коли Берестя оговтається од війни, і міщани стануть вирішувати, де закупити богослужебні книги, згадають про Львів, який допоміг у важкий час [5, c. 273; 11, с. 203, 338-339, 387].

Євангеліст Матфій. Мініатюра з Євангелії Льва Сопіги, яка була “доставлена в Собор Жировицький з Берестейської кафедри”.

Яким чином міщани та храми могли зберегти свої бібліотечки? Знаємо, що скрині з книгами закопували в землю на кілька літ. А могли разом з іншими коштовностями одправити до родичів, що жили далеко від шляхів, якими ішли війська.

Окремо варто сказати про набіги кримських татарів, які атакували Берестейщину до середини XVII ст. Разом з полоном, татари забирали речі та книги і вивозили їх на продаж до Криму й Туреччини. Там склався цілий ринок, на якому полоняни активно купували книги з батьківщини. З полону поверталися одиниці, а більшість передавали куплені книги додому з припискою, до прикладу: «Я орменин Петрусь тую книгу купив у Криму в татарина і посилаю тую книгу чрез Кристофа. Отдати ю до церкви святої, до котрої сам схочет і улюбит» [5, c. 366]. Збереження своєї віри в полоні були частиною «правильної» поведінки. Твердість у християнстві давала людині надію на Божу милість.

На жаль, звісток про книгу на Берестейщині часів воєн XVII ст., як і самих книг з цих земель, поки відомо вельми мало. Хоча до середини XVII ст. книгозбір освіченого міщанина складав коло десятка книжок, а церковний і монастирський утримував кілька десятків. Це показує, скільки ще невідкритого зберігають книгосховища та архіви сусідніх країн.

1. Апостол. – Вільня : Друкарня Мамоничів, 1591. – 254 л. – Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького. – Шифр: Сдк-896.

2. Архив Юго-Западной России. – Ч. 2. Т. 2. – Киев, 1888. – XIIX, 633, XXXVI с.

3. Герасимова, И.В. Под властью русского царя: социокультурная среда Вильны в середине XVII века / Ирина Герасимова. – СПб: Изд. Европ. ун-та в Санкт-Петербурге, 2015. – 334 с.

4. Голенченко, Г.Я. Идейные и культурные связи восточно-славянских народов в XVI – середине XVII в. / Г.Я. Голенченко. – Мн: Наука и техника, 1989. – 285 с.

5. Ісаєвич, Я.Д. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми / Я. Ісаєвич. – Львів : Інст. українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002. – 520 с.

6. Лукін, Д.У. Віленскія Евангеллі XVI–XVII ст. з фондаў Навуковай бібліятэкі імя М. Максімовіча Кіеўскага нацыянальнага ўніверсітэта імя Тараса Шаўчэнкі // Библиотека в XXI веке: молодежь в науке [Электронный ресурс] / Нац. акад. наук Беларуси, Центр. науч. б-ка им. Якуба Коласа – Мн: Ковчег, 2018. – c. 51–54.

7. Національний історичний архів Білорусі (НІАБ). Ф. 1733. Оп. 1. Спр. 1.

8. НІАБ. Ф. 1777. Оп. 1. Спр. 1.

9. Триодіон. – Львів: Друкарня М. Сльозки, 1664. – 459 л. – НББ. – Шифр: 094/13К.

10. Фрис, В.Я. Записи на рукописних книгах про «покладення» в храм: штрихи до вивчення світогляду вкладників / Віра Фрис // Наукові записки УКУ. – 2010 – Ч. 2 : Історія, вип. 1. – C. 35–50.

11. Шустова, Ю.Э. Документы Львовского Успенского Ставропигийского братства (1586-1788) : источниковедческое исследование / Ю. Э. Шустова. – М: Рукопис. памятники Древ. Руси, 2009. – 646 с.

12. Zielecka-Mikołajczyk, W. Prawosławni i unici w Rzeczypospolitej XVI-XVIII wieku wobec życia i śmierci w świetle testamentów / Wioletta Zielecka-Mikołajczyk. – Warszawa: Wyd-wo Neriton, 2012. – 361 s.

Скурко, П.Д. Книга на Берестейщині у війнах XVII століття//Берестейський мир: Передумови і наслідки: сб. научн. трудов/ сост. В.С.Мисиюк. – Минск: Изд. В.Хурсик, 2019. – с. 102-106 – (Сер.: Голоси з Берестейщини); Титул на укр.языке. 

  • 48
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *