Князівна, яка лікувала вояцькі тіла і душі

Віктор Місіюк, Культура
14/02/2021, Leave a comment

14 лютого 2021 року в мережі з’явилась серія незвичайних вітальних листівок. Вони були опубліковані на сторінці групи “Експертний корпус”. Арт-проєкт, як зазначають автори має “розважально-навчальний та популяризаційно-просвітницький характер”. На лістівках зображені вояки Дієвої армії Української народної республіки і тексти ліричних вітань. На одній з них зображена незвичайна жінка. Князівна за походженням народилася в Києві в родині відомого російського релігійного філософа Євгена Трубецького. За своє життя вона трічі була замужем. Більшу частину свого життя жінка, випускниця медичних закладів Лозанни і Риму, присвятила лікуванню: рятувала поранених вояків на фронтах Першої світової війни, російсько-української війни, в таборах інтернованих і переміщених осіб, в Африці. Пережила катування, була контужена та неодноразово поранена, що частково зробило її інвалідом. В українській історії вона відома як  Христина Сушко – дружина одного з найбільш відомих командирів січових стрільців полковника Романа Сушко. Першого чоловіка князівни князя Миколая Долгорукова більшовики розстріляли в 26 січня 1918  року в Києві. Христина і Роман познайомились у військовому шпіталі корпусу Січових стрільців влітку 1919 року. В 1920 році у них народилась спільна дитина Романна. До того у Христини вже були двоє малолітніх дітей – син і донька. При тому жінка находила в собі сили присвячуватись не тільки родини, але й допомагати воякам.

Зберіглося фото Христини в однострої Дієвої армії УНР, яке також увійшло в серію тематичних плакатів. На пагоні виразно видно цифру “6” – номер славно відомої стрілецької дивізії генерала Марка Безручко, яка була сформована в Берестейський фортеці в 1920 році.  Чоловік Христини Роман Сушко причинився до створення в Берестейській фортеці Статут Громади старшин української армії і очолив Громаду старшин 6-ї стрілецької дивізії. Щоправда згудуючі про цей факт забувають про жінок офіцерів, які їх супроводужвали, а також були санітарками і лікарками. Досвідчена лікарка стала головним лікарем дивізійного шпиталю дивізії. Христина була учасницею усіх боїв, які вела дивізія. Вона не тільки турбувалась про здоров’я вояків, але й допомагала їм, в бою під Малою Солихою врятувала кулемет, доставляла в штаб армії цінні данні. Разом з вояками дивізії перенесла епідемію плямистого тифу. Після двох останніх бойових поранень жінка перенесла п’ять операцій. В результаті вона надовго втратила можливість повноцінно пересуватись на ногах, але згодом за допомогою лікування вона змогла відновити рухливість кінцівок і повноцінно прожити решту життя. Після того, як шоста стрілецька дивізія була інтернована в польських таборах лікарка входила до проводу Союзу українок табору Щипйорно,  очолювавла Правління таборової Спілки військових інвалідів у таборі інтернованих Щипйорно. В таборі Христина особисто вишила основну частину церковних риз і вбрання дивізійної церкви. Відомий письменик Євген Маланюк був так захоплений вишитою ризою, що присвятив їй окрему статтю. “Виконання узорів вишивкою треба визнати не тільки гарним , ай майстерним,” – писав він. Вояки любили Христину Сушко як чарівну жінку, як професійного лікаря і як бойову посестру. Про любов вояцтва свідчить прізвиско “пані Зірка”, яким нагородили її козаки і забережене в архіві вітання.

козаки 46-го куріня вітають Христину Сушко з іменінами

В 1922 році реєстраційна комісія домоглася зарахування Христини Сушко “на дійсну військову службу в ранзі санітарного поручника“. Причинами призначення лікарки на офіцерську посаду був її безнаганний авторитет.  “Лікар Сушко визначилась за час боротьби за Українську незалежність цілковитою відданістю справі і визначним героїзмом,” – писав про неї Головний отаман військ Української народної республіки Симон Петлюра. На думку головнокомандувача Армії Української народної республіки Михайла Омельяновича-Павленко Христина заслуговувала на найвищу оцінку: “Одна з небагатьох жінок, які безоглядно патріотично служили національній справі“. Великою повагою тішилась лікарка серед українського жіноцтва. В ілюстрованому календарі-альманасі “Жіночої долі” на 1927 рік, який видавав Союз українок, їй було присвячено окрему статтю.

Біографія героїчної жінки детально ще не вивчена, але пам’ять про її життя активно повертається. Нині в Києві і у Львові є вулиці названі на честь видатної лікарки.

  • 1
    Поділитися

Залишити відповідь