Козаки на зісланні

Кобринський міф

Серед історій, які розповідають на Кобринщині є така, що підпадає під категорію космогонічного міфу. Дід уродженки Кобринського району Марини Степанівни Бодак, 1971 р.н., розповідав, що місцеві люди, які до того були козаками, попали сюди в часи Катерини ІІ на каторгу. Сюжет цей побутував в з селах Руховичи і Хабовичі Кобринського району. Ні дані діалектології, ні етнографії не підтверджують факту масової міграції на “незаймані” землі в ХVIII столітті. Але за кожним міфом стоять важливі елементи саморефлексії кріз призму яких формувалося ставлення до реальних з’яв. 

 

Переселенці з Півдня

На Берестейщині поширені історії про заселення місцевих сіл переселенцями з Півдня, переважно з неконкретизованої Волині. Вони зафіксовані в Пожежині Малоритського, Верховичах Каменецького, Янові Яновського району і інших місцях. Тільки у випадку з Яновом в ролі мітрополії виступає радивилівське містечко Олика, де також існував лабурський промисел. Очевидно, що однією з основних причин так вважати було знання про мовно-культурну спорідненість з населенням південних регіонів.

Козацький нарід

Оскільки козацька держава, козаки були чи не найбільш помітним явищем в XVIII столітті українців часто асоціювали з козаками. «Ukrania seu Cosacorum Regio Walachia item Moldavia et Tartaria minor» (Україна або Козацька земля, регіони Валахія і Молдавія та Мала Татарія) 1718 авторства Кристофа Вейгеля Старшого (1654-1725), «Ukrania quae et Terra Cosaccorum cum vicinis Walachiae, Moldoviae, Minoris q. Tartariae, Provincus exhibita» (Україна або козацька земля з прилеглими провінціями Валахії, Молдавії і Малої Татарії) 1720 авторства Іоганн-Баптист Хоманн (1664-1724). В народному фольклорі далеко за межами козацьких земель, в тому числі на Берестейщині, поширилися пісні про козака, який часто виступає як синонім юнака. Більше того, в регіоні фіксувались легенди де засновником виступав “козак за походженням”. Лев Паевський в книзі «Місто Бересть-Литовський і його давні храми» цитує книгу візитації Свято-Миколаєвської церкви «Liber visitationum Ecclesiae Cathedralis et Ecclesiarum Capitularium Brestensium» написану Корончевським: «Хто був фундатором Берестейської кафедеральної св.Миколаївської церкви за давністю дізнатись важко. Старі люди, зі слів предків своїх, переказують, що якийсь купець, по походженню козак проїхджав через Бересть, загруз в ріці Мухавець, з якої інакше визволитися не міг, як тільки обітницею по поверненні, продав товари, побудувати в цьому місті церкву на честь св.Миколая». З позицій ХVIII століття з огляду на культуру місцевого населення складно було знайти на роль його предка когось іншого за людину козацького походження. На Кобринщині міф про козаків підкріплюється існуванням Козацького каналу, з чого виникала причетність козаків до історичної долі регіону.

Запорожці

Найбільш резонансними подіями в історії козацтва в ХVIII столітті стали ліквідація Запорізької Січі і їпізніше масове переселення запорожців на Кубань. Піддані імперії мали знати, що імператриця покарала недостатньо лояльних січовиків, яких в указі Катерини Другої названо “воровські козаки”. Переселення як спосіб покарання цілком вписувався в тогочасну практику, зіслання на каторгу, до Сибіру.

 

Зіслання

Низька врожайність грунтів, шкідливі комахи і хвороби тільки підсилювали образ регіону як місця відбування покарання. В Кокориці Дорогичинського району розповідають що село з’явилося після того, як на болота за якусь провину сюди поселелились “Протас і Зинів”, од яких ведуться два місцевих рода – Протасевичі і Зиновичі. В селі Морач Клецького району Мінської області також існує варіант походження назви населеного пункту як місця куди зісилали людей на мор, на загибель від комарів, сліпаків і голоду. До того це цілком відповідало християнському образу мученика, як необхідної умови морального вдосконалення, шляху до життя вічного.

 

Цариця

Для людей, які кілька від кількох поколінь були громадянами Російської імперії момент приєднання до імперії був резонансною історичною подією, вихідним пунктом в конструюванні новітньої історичної пам’яті. Зміна власників маєтків, земель державних економій в приватні руки створювали враження нової колонізації, встановлення принципово нових порядків. 

 

Панська воля

В регіоні було достатньо колоній, заснованих на землях давніх сіл, які носили назви Вілька. Жива пам’ять про заснування в історично недавньому час нових поселень на неудобицях. Уродженець південної Кобринщини поет Іван Хміль згадував історію, яку розповідав його дід Герасим: “Через якийсь час надумались отой свій новий маєток, так легко набутий, заселити. (Власниця маєтку) наказала шістьом господарям нашого села: моєму батькові Гаврилові, Бойкові, Чаквинові та трьом Ярошукам перенести свої права наділів у нашому селі на її користь, а самим переселитись на ту “цілину” в Кулі, з усіма манатками, збудуваннями й худобою. Новій місцевості надано ім’я “Заорє”, бо воно лежало в трьох верствах за оселею Ор. Мій батько з п’ятьма синами і двом дочками,як і решта призначених до Заоря, рад-не-рад мусили перекочуватись із насидженого гнізда ген-ген у ліс-пущу між буйні соснові дерева, бо непослуху панській волі тоді не сміло бути”. 

Подібні історії на півдні району не рідкість. І хоча не обходиться без перебільшень, звичайних для народного гумору, за ними стоїть прийнята практика вимінювання, покупки, переселення селян. В уяві жителів села Леліково Кобринського району до Російської імперії місцеві люди були вільними, і тільки за царів тут з’явилась панщина: “То було при панщини, що наш пан управляющий, оконом заядлий охотник був, то він поміняв за борзую суку сім душ. Привіз з України, бо ми були до Волинськеї губернії однесени” – каже уродженець Лелікова, краєзнавець, поет Петро Шепетюк. Для залякування людей, додає пан Петро пан Биковський обставив село шибеницями і, кажуть, що когось на них вішав. 

 

Стара казка

Схожі нотки має поема “Казка”, написана уродженцем Кобринщини поетом Дмитром Фальківським. В ній кріпацький стан сучасних кобринчуків, який співвідноситься з порослим гаями і зайнятих багном краєм, протиставляється свободі їх предків:

І каже казка, що давно – 
В часи старі, в часи минулі,
Де в нас тепер гаї, багно,
Де лози хвилями погнулись, –

 

Колись були замість болот
Степи, укутані квітками,
І жив собі в степах народ,
Що зветься й досі чабанами.

Час минає, а людина цілий час здається питанням: Що ми за люди? Як сюди потрапили? І чому так живемо? Кожна спроба дати коротку відповідь на прості з одного боку, і дуже складні з другого неменуче веде до створення історичного міфу. 

  • 6
    Поширили:

7 thoughts on “Козаки на зісланні”

  1. пк сказав:

    А хто такі чабани з поеми Фальківського? Що то за слово? Де стрічається й що значить?

    1. Віктор Місіюк сказав:

      “Казка” один з найбільш інтимних ліричних та програмних творів Фальківського. А до того найбільш загадкових. Нагадаю, що у нього є ще поема “Чабан”. Що автор мав на увазі під чабанами? Чому не замінив їх традиційнішими пастухами?
      Маю три варіанти на те, що він міг під ними розуміти:
      1.номадів на зразок блоківських скіфів.
      2.прихований синонім козаків (слови мають однакову кількість складів і римуються однаково)
      3. природних революціонерів.

  2. Пк сказав:

    Загалом – крута стаття!!!

  3. Тамара Олешко сказав:

    Я родом из деревни Брашевичи Дрогичинского района Брестской области. В нашей семье ходила легенда, что моих далёких предков, двух братьев пан обменял на охотничьих собак, предположительно из Волыни. Мы заметили, что в Брашевичах жители по фамилии Олешко все являются довольно близкими родственниками. Изучив архивные документы (в частности Ревизские сказки Гродненской губернии Кобринского повета), мы нашли, что В деревне Толково Дрогичинского района появились два брата Сила Олешко, 1746 года рождения,наш предок и его брат Василий Олешко. Сын Силы Симон, 1771 года рождения женился на девушке Федоре Якуш из Брашевич и переехал в Брашевичи. Мой дедушка в свидетельстве о рожении моего отца записан украинцем.

  4. Тамара Олешко сказав:

    В нашей семье ходила такая легенда, что наших предков (двух братьев) пан обменял предположительно с Волыни на охотничьих собак. Изучив архивные документы (в частности ревизские сказки Кобринского повета),видно, что наш предок Сила Олешко, 1746 года рождения и его брат Василий жили в деревне Толково. Более ранних документов у нас нет. Прочитав Вашу статью, я вижу, что она перекликается с нашей семейной легендой.

  5. Тамара Олешко сказав:

    В нашей семье ходит такая легенда, что двух наших предков пан обменял на охотничьих собак, предположительно с Волыни.

    1. Людэй паны мынелы на скотыну – так і в Вавулычах старыйі росказувалы.
      Запомыталося, шо в Мухавецкому с/с есця Закій. Люды кажуть шо сыло так называйіця после того, ек пан “проіграл свою любімую трость” і потом вымыняв йійі за кій.
      З павагай да неабыякавых

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *