Колючая шипшина в городі завеласа
Новий вірш Олексія Диковицького продовжує лінію віршів-пісень. В ньому з’являється ботанічний образ чужини (привабливої і колючої одночасно). Раніше у віршах автора вже траплявся рослинний образ, дівчини-калини, символ юності, кохання і батьківської хати. Чужина схожа на батьківщину і одночасно інша. І звичайно ж не місце красить людину, а людина місце.
Колюча та шыпшына
В городі завэласа,
В світ выправляла сына
Маты, слэза лыласа.
“Сыночку муй, ой сыну
Кровынка ты моя,
Коб для тэбэ гостынна
Була чужа зэмля.
Коб спав там дэсь пуд дахом,
На лужку і в тэплі,
Ны голоду, ны страху,
Нэ знав на чужыні.
Людэй спуткав коб добрых,
Якы нэ продадуть,
Нэ кынуть, колы хворый,
По-божому жывуть…”
А батько оно сына
Обняв і так шэпнув:
“Дэ б ты нэ був… Одынэ,
Коб чоловіком був…”