Колядна традиція поліського села Липне

Юрій, Культура
10/01/2018, 2 коментарі

Початок зимового циклу календарних свят найвиразніше виступає 4 грудня, коли відзначається одне з дванадцяти найбільших річних свят – Введення в храм Пресвятої Богородиці (Ввидиннє). “Ввидиннє сьват навиде”, – кажуть липенці. У селі, крім назви Ввидиннє, для цього свята побутує ще одна – Куляда (мотивована, очевидно, тим, що від цього дня починали вчитися колядувати; на противагу цьому святові, для Різдва закріпилася назва Коляди). Цього дня, 4 грудня, стежили за погодою: Яка Куляда, такí Коляди.

         Колядне дванадцятидення ж відкриває перша вилія, Сьвати вечор. Цього вечора вдома мусить зібратися вся родина: зусюль діти дудоми, ду батькив стараютса їхать, бо ж начче цили рик по світи будуть стикатса. До вечері мирилися з сусідами, якщо протягом року конфліктували, віддавали борги. Не можна було іти в позичкі: цього вечора, вірять поліщуки, щось позичати приходять тільки відьми, маючи недобрий намір забрати добробут і домашній спокій.

До вечері вносили в хату сіно, стелили його під столом, клали під скатертину; на покуті ставили снопа. Зі стебел соломи робили пагука і підвішували його до стелі. Господиня починала готувати вечерю: найперше на стіл ставила кутю, далі хліб, а вже відтак решту страв. Коли з’являлася вечірня зорушка, господар брав миску з кутею, виходив надвір і, ставши на порозі, кликав Мороза: “Мурозе, Мурозе, худи ду нас кутю їсти”, – додаючи трохи згодом: “Як ни йдеш типера, то ни йди і в Питривку”. А далі ложкою брав із миски кутю і кидав по двору на чотири боки від себе. На основі цього звичаю, до речі, в селі склалася жартівлива приказка: запросює, як Муроза ду куті (так кажуть про того, хто запрошує в гості нещиро, зі сподіваннями на те, що його запрошенням не скористаються). Покликавши Мороза, господар обов’язково йшов до худоби і кидав по ложці куті. Селяни вірили, що худоба – ними язик, а сьо вечора гуворить з Богом, тобто може йому нарікати на господаря.Пов’язане зображення

Відтак господар повертався до хати, а сім’я сідала вечеряти. Після вечері зі столу не прибирали, вставляли все, як є, ґля вмерших. У миску з кутею всі члени родини ставили ложки і накривали на ніч хлібом. Вірили: той, чия ложка за ніч впала, наступних Коляд не дочекається. Вранці кутю віддавали курям, щоб добре неслися.

Цього вечора кожне слово мало магічну функцію, тому не лаялися, не кляли. Із цим пов’язані деякі кумедні повір’я. Наприклад, пішовши на вечоркі, треба було бути вельми уважним, особливо виходячи з хати і прощаючись із господинею: у відповідь на твоє “Добраноч!” вона могла прошептати: “Забирай воши наноч!” У такому випадку треба було відказати: “Мині їдна, а тибі пуврадна”.Пов’язане зображення

         Наступних три дні святкували Коляди. Із першого ж дня, тилько с церкви вийдуть, дитварня зара вже й калядувать б’їгла. Менші калядникі ходили із звіздою, переважно вдень. Увечері ініціатива переходила до парубків, які худили с приставлєнієм. Досі в селі традиційно розігрують народні драми “Цар Їрод” та “Пастушкі”. Давніше, крім цих дійств, на Коляди по хатах ходили також із виставою, дійовими особами в якій були Коза, Дід, Баба, Веньґєр, Маскаль і Жид (нині її добре пам’ятають, а востаннє розігрували в кінці 1950-х років). У 1920-х роках у селі ставили також народну драму “Цар Максиміліян”.

         На Коляди першим до хати повинен був зайти хлопець – дівчині могли і не дозволити колядувати, мотивуючу відмову просто: “У нас сьодня ше хлопца ни було”. Боялися: коли першою колядуватиме дівчина, то хадзяйство миши впанують.

Підійшовши до хати, калядники найперше співали:

Ой ду тебе, пан гусподару, ду тебе.

Биг тебе зув’їв на пурадойку ду себе.

Гудчини гукно, шоб було виднó ду тебе.

Биг тебе зув’їв на пурадойку ду себе.

Гудчини сіни, шоб пчоли сіли ду тебе.

Биг тебе зув’їв на пурадойку ду себе.

Вечір напередодні Нового року – 13 січня – в селі має назви Щудруха, друга вилія. Ще за дня господар обв’язував плодові дерева перевеслами з соломи; яке дерево не родило, його символічно били сокирою, погрожували зрубати.

Щудрувать ішли відразу після вечері. Цього вечора, на відміну від Різдва, до хати першою має зайти дівчина: шоб зимля рудила щодро. Щудривникі вносили до хати соху та, імітуючи оранку волами, співали:

Воли ругати пушли гурати.

Щодри вечор, добри вечор,

Добрим людям на здуров’є.

Імітація оранки, очевидно, була магічним явищем: щудривникі цим ніби нагадували мерзлій землі про її призначення. Є у цій пісні і безпосереднє прохання доброго врожаю:
Руди, Боже, жито, на нувеє літо –

Кулусистиє, ядринистиє,

С кулуска – жмінька, а с снупка – мірка.

Землеробська спрямованість і магічна функція обряду яскраво виявлені в словах, що супроводжували “оранку”:

Де вил ногою – жито копою.

А де вил рогом, там жито стогом.

А де вил хвустом, там жито мустом.

На Щудруху пізно увечері по хатах ходили ще й ряджені; у цьому імпровізованому видовищі брали участь тільки одружені чоловіки та жінки. Вони ходили пізно увечері; як правило, зберігали мовчанку: тилько на міґах пуказує вже там куторе, шоб хадзяї шо дали, – а ті, хто говорив, спотворювали голос до невпізнання. Мали вимазані сажею обличчя, маски, розмальовані в чорний колір, з потворним обличчям, довгі бороди з клоччя, старий одяг тощо. Зайшовши до хати, ряджені чинили збитки, намагалися щось украсти, лякали дітей, загалом поводилися досить розв’язано: вуни ж ничо ни варувалиса.Результат пошуку зображень за запитом "колядники"          На Щудруху вночі парубки ходять на барикади. Барикадами в селі називаються ритуальні безчинства молоді в новорічну ніч. Досі чинять усілякі збитки: затикають комина снопом, зав’язують знадвору двері, висаджують сани на клуню, традиційно в усіх дворах знімають ворота і зносять їх в одне місце посеред дороги; сюди ж несуть дрова тощо.

Наступного дня – Василя, Нуви рик. Ще вдосвіта хлопчики ходять пусивать. Дівчатам брати в цьому участь заборонено. Деякі господині навіть тепер завчасу загодюють собі пусивалника, даючи йому гроші напередодні, щоб мати впевненість, що до хати цього дня першим зайде саме хлопець.

15 січня – Васильова мати; селяни кажуть, що цей день – присьваток, ни сьвато. Про заборону щудрувать і пусивать цього дня свідчить жартівливе прислів’я: “Васильова мати пушла щудрувати, а Василь за єю да їє гуллєю”.

         18 січня – третя вилія, переддень Богоявлення, який має дві інші назви: Тирпуха (протягом цілого дня тирпіли – дотримувалися суворого посту) та Вудянуха (увечері в церкві відбувалося водосвяття). Вважалося, що освячена цього вечора вода має більшу магічну силу, ніж богоявленська, яка освячувалася наступного дня. Господиня, принісши воду з церкви, кропила нею хуроми, і хату, і худобу, і всіх хатніх.

19 січня – останній день дванадцятиденного періоду святок; у селі він має такі назви: Вуда, Вудохрища, Гурдань. Центральною подією на Воду було водосвяття, причому освячену воду кожна господиня досі намагається начерпнути першою, вірячи, що саме така – непочата –  вода забезпечить добробут і спокій родині.

Закінчувався різдвяно-новорічний цикл свят 21 січня – на Рузвяни день. Цього дня казали, що “Коляди на небо пуїхали”. Відтоді починалися Мнясници, а парубки починали свататися до дівчат: “Хрест у воду – палінку на пудводу”.

 

Село Липне (місцеві варіанти назви – Липно, Липні, Липни) належить до  Ківерцівського району, Волинської області (Україна).

  • 903
    Поширили:

2 thoughts on “Колядна традиція поліського села Липне”

  1. Тарас сказав:

    Коляда – це сакральна частина Православного Світогляду!
    Про основу Колядного циклу (власне Коляду) можна дізнатись на сайті
    „КОЛЯДА – САКРАЛЬНА СПАДЩИНА ТИСЯЧОЛІТЬ” – http://koliada-kalendar.tilda.ws

  2. Тарас сказав:

    Важливо пам’ятати і давнє вітання на православне Різдво.
    Колись вітались так – “КОЛЯДА НАРОДИЛАСЬ!”, у відповідь – “СЛАВИМО ЇЇ !”
    Так звучала щира подяка Творцю за його опіку над миром, за нову програму Кола Року – Коляду!
    Про давні православні свята Кола Року читайте тут – http://koliada-rizdvo.tilda.ws
    Шануймо українську духовність!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *