Оберштер королівської пішої гвардії

Віктор Місіюк, Культура
11/10/2020, 1 Comment

В музеї Польського війська зберігаються цікаві пам’ятки. Перший – це прапорець з бойової сурми королівської гвардії. Зі скороченого титулу “rex Poloniae, magnus dux Lithuaniae, Russiae, Prussiae, Masoviae, Samogitiae, Livoniaeque, Smolenscie, Gothorum Vandalorumque haereditarius rex”, який прописаний на прапорці, виникає, що він був створений після того, як король Владислав IV зрікся титулу московського царя. Тобто він міг використовуватись в 1634-1648 роках. Друга – протазан – парадна зброя королівських гвардійців того ж періоду. З часом право на гвардійський протазан отримали лише старшини. Головною зброєю гвардійців були мушкети, а також пікі. Під час позиційних боїв гвардійці вдягали чорну броню пікінерів: шишаки, кіраси. Зброю і прапори гвардії прикрашав королівський герб оплетений орденом Золотого руно.

прапорець з сурми королівської гвардії Владислава IV

Гвардія в Річі Посполитій з’явилася в XVII столітті і була приватним військом королів, служба в яких оплачувалась зі столових маєтків короля. В 1634-46 роках королівська гвардія складалася з 1000-1200 вояків. Складалася вона з компаній по 100 осіб. Утримання усієї гвардійців відповідно обходилось в 167-184 тисячі злотих. Тобто середня порція гвардійця складала 167 злотих на рік. Гвардійці були, переважно, піхотинцями. Од 600 до 700 порцій приходилось на піхоту, а решта на кавалерію. Гвардія складалася переважно з німців, за що їх часто так і прозивали. Підрозділ був організований за шведськими і німецьким уставом. В мирний час, виконуючі службу і в Варшаві, і в Кракові королівські гвардійці, разом із командиром розміщались в Бересті. 

Командира королівських піхотинців у свій час був значною особою. Поема Яна Білобоцького і вірші Яна Гавинського прославляли як гвардійців так і  особисто їх командира. Самуїл Осинський (лат.Ossinius , Ossonius) за визнаням був кальвіністом. Його батько королівський дворянин Петро Осинський займав посаду оршанського поборця. В 1623 році Самуїл згадується серед пажів – “пахолок Його королівської величності”. В такому статусі підписував в 1632 році акт вибору нового короля. В 1633 році Осинський поступив поручником пішої гвардії під командуванням Рейнгольда Розена. Брав участь в Смоленський війні 1632-34 років. В 1635 році став капітаном після чого також отримав посаду оршанського підчашого, яку мав до 1643 року. Тоді ж король дав йому універсал для боротьби за “самозванною піхотою” на Підляшші і Нурі. В 1639 році став майором “першого регіменту Його королівської величності”. В 1640 він вже  “оберштер пішої гвардії Його королівської величності”, “полковник гвардії дворної Його королівської величності”. 

Королівські гвардійці на тлі Берестейського замку. ХVII століття.

Життя полковника гвардійців було тісно пов’язане з Берестєм. В лютому 1641 року Самуйло Осинський став адміністратором, економом Берестейської економії за що зобов’язувався утримувати 500 гвардійців і з зібраних в економії доходів 5000 злотих перечисляти у королівський скарб. До нього ця посада потрапляла до рук впливової магнатерії, її займав литовський підканцлер Станислав Пац. Тому призначення було досить несподіваним, шокуючим. Князь Радивил написав про це так “такою префектурою відзначена людина попередньо підлої служби і щуплої фортуни“. До того ж в березні 1641 року став біржанським тіуном. Справами економії адміністратор займався досить активно. Завдяки зверненню Самуйла Осинського 7 березня 1642 року містечко Дивин Берестейського повіту отримало магдебурзьке право. В березні 1645 року він вдало закінчив судовий процес з берестейським каштеляном Казимиром Тишкевичем в справі меж Берестейської економії.

Захисна “чорна” зброя пікінера

Одночасно Самуїл Осинський продовжував виконувати важливі королівські завдання. В 1643 році полковник “лейб-регіменту Його королівської величності” супроводжував монарха в поїздці по Великому князівству литовському. Під час поїздки силою подавив антидисидентські хвилювання віленських міщан, спроваковані єзуїтами. В травні 1645 року отримав посаду литовського обозного, залишаючись командиром одної з “рот” королівської гвардії. Весною 1646 року займався набіром війська для війни з Османською імперією. Через внутрішню опозицію військової компанії не було. Тому Осинський разом з кількома полковниками подав у відставку, яка не була прийнята королем. Після смерті короля, 28 травня 1648 року в Ловичі піший регімент Осинського склав присягу на вірність сенаторам і визначеним комісарам. За наказом примаса, арцибіскупа Мачєя Любинського гвардійці взяли участь в компанії 1648 року. Воювали гвардійці під командуванням князя Владислава Домініка Заславського-Острозького. Брали участь в битві під Старим Костянтиновом. Осинський привів 1200 гвардійців з 12 гарматами, боронив переправу через Случ. Осинський відзначився в битві під Пилявцами. В критичний момент зумів об’єднати близько 8000 піхотинців і утримати табір війська Річі Посполитої. Вийшла піхота тільки після наказу князя Заславського-Острозького про відступ. Гвардійці останніми організовано залишили табір. Регімент відступив до Львова. Самуїл Осинський виступав на елекційному сеймі. Підписав вибір нового короля як посол Віленського воєводства. Звучали пропозиції повернути його на фронт, але шляхта вирішила покинути його для захисту столиці. Тут він зайнявся набором нових частин, який завершив в листопаді 1648 року. Помер командир королівських піхотинців від хвороби на початку 1649 року. На війні Самуїл Осинський проявив себе як дуже витриманий командир: “нікого не ганив, але також нікого не хвалив і гетьманів не звинувачував, тільки карі Божій приписуючі“.

1 thought on “Оберштер королівської пішої гвардії”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *