Купыв бы мо коня

Новий вірш Олексія Диковицького про пограниччя, яким є життя. Кому ввижається занепадництво, хай читає Фальківського. Чи то “пісень нема веселих на Поліссі”, чи то не може бути кохання без розлуки. “Кунь” – культурне альтер его, анімус так необхідний душі, привільне міцне незрадливе несвідоме. Скільки про нього переспівано народних пісень:

Купыв бы мо коня,
А шчо мні тут ораты?
І сылы вжэ нэма,
Сыдю сам коло хаты.

Автобус выглядаю,
От був Сэмэховыцкый…
Не, тых людэй нэ знаю,
Шчо йшлы коло каліткы.

Чы до мэнэ прыйідуть?
Оно можэ за тыждэнь…
Занятыйі воны там,
Жывуть своёю жызню…

А вспомныв про коня,
Бо то товарышч добрый,
Вун бы поняв мэня,
Послухав про хворобы.

Як сэрцэйко мні вые,
По літах молодості,
Шчо вжэ нэма надійі,
Оно “стару” жду в госты…

  • 8
    Поширили:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *