Лука Сербин

Віктор Місіюк, Культура
05/09/2020, 1 Comment

6-9 жовтня 1656 року в Бересті відбувся Берестейський православний антиунійний церковний собор. Третім в його постанові стоїть підпис белградського митрополита Луки. За статусом він був першим після патріарших екзархів православним ієрархом, який взяв участь в соборі. Не зважаючи на те відомо про нього порівняно мало. Предстоятель сербської церкви постійно жив в Річі Посполитій, був активним учасником релігійного життя.

Герб Сербської православної церкви

Очевидно, що причиною переїзду белградського і сремського митрополита до Річі Посполитої стала так звана Друга війна між Османською і Австрійською імперіями 1593-1606 років в результаті якої вибухнуло антитурецьке сербське Банатське повстання. В документах фігурував як Сербин і як Албанчик, що може свідчити про його походження з сербсько-албанського помежжя. Можливо, був православним албанцем. Частина дослідників помилково читає його титул як митрополит “велиградський”.

В хроніці острозького плебана про його приїзд повідомлялось так: “приблукав до Польщі в дім покійного пана воєводи києвського князя Василя Острозького. Прибув як чернець, який заїхав в ці краї задля певних пожертв“. На запрошення Острозького осів в його маєтках. Був одним з викладчиків Острозької академії.

Трапляється інфомація про те, що митрополит Лука брав участь у львівському соборі 1595 року. Але сучасні дослідники доводять, що інформація про цю подію є пізнішим фальсифікатом, створеним в зв’язку із конфесійним протистоянням, який для правдоподібності “підписаний” іменами тих, хто дійсно брав участь в Берестейських соборах. А ось у тому, що Лука Сербин 4 травня 1599 року взяв участь у з’їзді релігійних дисидентів у Вільно, сумніватись не доводиться. Щодо пропозиції релігійної згоди між протестантами і православними відповів суперінтенденту Церков аугсбургского сповідання в Польщі Еразму Гліцнеру: “Даремно ви сподіваєтеся, що ми від нашої віри перейдемо до вас, ви повинні прийняти нашу віру, залишивши свою“.

30 вересня 1599 року князь Василь Острозький згадує в листі до степанського управителя, що отець Лука є архімандритом Михайлівського-Степансько-Підкомаровецького монастиря при якому діяли школа і бібліотека. Митрополит пробув в Степані до 1602 року, в якому він став  архімандритом Дорогобузького Успіння Пресвятої Богородиці монастиря. Помер 13 серпня 1617 року (або напередодні цієї дати). Обидва монастиря находились у володіннях князів Острозьких.

Давня монастирська церква в Дорогобужі Гощанського району

Острозький плебан знав, що він “величався митрополитом Белградським“, але вважав, що він не мав на те права: “почав величатись митрополитом, хоч жодного права на такий великий сан ні від кого не мав“. Присутність іншого митрополита на територї Київської митрополії створювала незвичайний прецедент. Після того, як єпископи прийняли церковну унію митрополит Лука був головною опорою князя Василя Острозького: “Став у великій ласці у воєводи […] який до юрисдикції його владицтва віддав острозьких попів. Мало не вся Волинь, відступивши своєї єпископії в луцького владики, в своїх духовних потребах до нього перейшла“. В 1605 році він рукоположив настоятеля Дерманського монастиря Антонія Грековича. Цікаво, що у Євангелії подарованій в 1615 році Миколаївський церкві в місті Дьєр Лука назван волинським митрополитом.

Судячі з усього, тіло митрополита у вигнанні досі спочиває поблизу ріки Горинь в склепі дорогобузької Успінської церкви. Можливо, колись його постать приверне більшу вагу дослідників і розкриє невідомі таємниці його життя.

 

1 thought on “Лука Сербин”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *