Маньковицька пані

ПроСВІТ, Культура
21/06/2019, Leave a comment

Французька маркіза Марія Дорота Елізабет де Кастеллян (1848—1915) мала відомих пердків. Дідусь по батьківський лінії Боніфацій був французьким маршалом. Дід по материнський лінії – один з найвідоміших французьких політиків Шарль Моріс де Талейран-Перигор. Дівчинку назвали на честь його дружини Дороти фон Бірон, доньки курляндського герцога. Саме за порадою бабусі Дорота вийшла заміж за ад’ютанта кайзера Вільгельма І, пруського генерала Антонія Радивила (1833—1904). В 1885 році бабуся познайомила онуку з своєю давньою знайомою британською королевою Вікторією і майбутньою германською імператрицею Августою. Остання до самої смерті мала велику довіру до Дороти, товаришувала з нею. Крім того родина Радивилів мала родинні зв’язки з правлячим монархом. Не дивно, що й саму Дороту, яка була власницею відомого берлінського салону і була настільки обізнана з життям кайзерівського двору, за очі називали “королевою Берліну”. У подружжя Радивилів було четверо дітей з них двоє хлопців. Через двадцять років після народження старішого сина Єжи Фридерика на світ з’явився Станислав (Вільгельм Януш Генрих Станислав). Турботлива мати розуміла, що батьківську спадщину доведеться розділити і звернула увагу на одну з Радивилівських ординацій – давид-городоцьку. Більш за все їй сподобався фольварок в Маньковичах. Одним з вирішальних факторів на користь місця будівництва нової резиденції стало відкриття в 1885 році залізничної лінії Вільно – Здолбудів з станцією “Горинь”. Скільки разів бувала маньковицька господиня в мальовничому місці на Горині достеменно невідомо. Тема перебування княгині в місцевій резиденції ще потребує грунтовного вивчення. Докладно відомо те, що в 1885 році на терасі Гориня в місцевій діброві Доротея Радивил заклала, з думками про свого п’ятирічного сина, англійський пейзажний парк. Як і раніше в Несвижі за її роспорядженням в парку з’явилися екзотичні дерева, 35 різних видів, серед них сосна Веймутова, сосна жорстка, сосни чорна, модрина Кемпфера, кавказька і одноколірна ялиця, ялиці білої, європейська модрина, ялина Енгельмана, червоний клен, ялина колюча, ялиця одноколірна, південноамериканська каролинська липа,  липа повстяна або угорська, тополі Сімоні або китайські, кінський каштан восьмітичінковий, клен польовий, псевдотсуга Мензиса, бук лісовий, граб, а також інші екзотичні рослини, такі як кущі урновидий. Багато уваги приділялося штучному формуванню екзотичних крон за допомогою металевих панцирів. На честь засновниці парку на одній з галявин поставлено пам’ятний камень. Перед камнем була водойма з фонтаном, в якому плавали лебеді. Пам’ятний камень  це практично все, що нагадує про перебування княгині в Маньковичах. 

За парком висаджено сад. Фрукти з нього йшли на переробку в винокурню, на місці якої зараз існує спиртзавод. В маєтку був цегельний завод і стайні з чистокровними кіньми. В’їзні ворота були увінчані декоративним мереживним орнаментом і радивилівським гербом з княжою митрою. Головна паркова алея, вміщена плиткою, вела до палацу.  Син Доротеї народився в Берліні, тут провели більшу частину життя сама княгиня і її чоловік. Не дивно, що маньковицький палац, Schloß Mankiewicze, також був побудований за проектом берлинського архітектора Венцеля. В 1905 році, коли після смерті батька Станислав став вже був повноцінним господарем давид-городоцької ординації, резиденція була цілком готова.  Сталося так, що того ж року до Манькович долетіло рехо Першої російської революції. Зберігся лист написаний княгинею Доротою Радивил в місцевому палаці про страйк сільськогосподарських робітників в Несвіжі. Звідси княгиня виїхали до Несвіжу провідати могилу чоловіка. Інші листи маньковицької пані написані в замку на Горині датовані 24-25 червеня 1905 року, 28-29 червеня 1905 року, 12 серпня 1906 року, 21-25 травня 1908 року, 21 травня 1910 року, 13-17 травня 1911 року, 21-25 травня 1911 року. Палац на крутих схилах Гориня скраю безмежних Ольманських боліт після Першої світової війни стане місцем паломництва європейської аристократії. Задовго до того назвичайну красу цього місця зауважила і оцінила берлинська аристократка княгиня Дорота Радивил. 

 

 

 

Залишити відповідь