Маньковичі. Де Віарт

Віктор Місіюк, Культура, Новини
05/02/2020, Leave a comment
Те, що не вдалося Жан-Жаку Русо, який мав плани поселитися подалій від цивілізації в Біловезький пущі, зумів втілити британський генерал де Віарт. Він став першим іноземцем, який оцінив красу Ольманських боліт. 
 
Народився Адріан Картон де Віарт 5 травня 1880 р. в Бельгії. Його дитинство минуло в Британії, при тому підданим монархії він став аж у 1907 році. Вступив до Оксфорду. В 1899 р. під вигаданим ім’ям пішов добровольцем на війну з бурами. Трічі брав участь у бурських війнах, останій раз як ад’ютант командувача. Мав кілька поранень. В Першу світову війну був призначений помічником командувача верблюжого корпусом в Сомалі. На німецькому фронті брав участь в битві під Соммою, Пашендалем, Камбре, Аррасом. В 1918 р. де Віарт командував  бригадою у званні тимчасового бригадного генерала. Мав чисельні поранення з різних військових компаній.

29 січня 1919 року Верховна військова рада Антанти узгодила склад міжсоюзної місії. Від британської делегації поряд з Вільямом Говардом брав участь генерал Адріан Картон де Віарт. Разом до складу місії входило 78 офіцерів і солдатів. 2 лютого 1919 відбулася перша зустріч з делегацією уряду ЗУНР, яку очолював полковник Іван Омелянович-Павленко. Він  “попросив полк. Курмановича довести до відома комісії, що для кращого перебігу наради бажано, щоби головував ген. Картон де Віяр“. Причина була в тому що генерал Бартелемі займав ворожу до української сторони позицію. 22 лютого 1919 р. делегація Антанти в складі генералів Ю.Бартелемі та Картона де Віара, професора Лорда, полковників Моля та Сміла, майорів Вікера та Стабіле і супроводжуючих осіб приїхала на переговори до Ходорова. Крім командувача з місією зустрілися голова Держсекретаріату Західної області УНР Є.Петрушевич, прем’єр уряду Західної області УНР С.Голубович, голова уряду УНР С.Петлюра. Симон Петлюра тоді провів перемовини віч-на-віч з Бартелемі. Результатом стало підписання 24 лютого в присутності комісії у Львові не дуже вигідної для галицької армії угоди про припинення вогню. Під час візиту в Галичину потяг місії був обстріляний і кілька офіцерів, які супроводжували місію, загинули. Делегація Ю. Бартелемі склала звіт особисто Ллойд Джорджу, В. Вільсону та Ж. Клемансо в якому рекомендувала вислати для підкріплення польських військ армію генерала Ю. Галлера (60 тис. вояків) та значну кількість зброї. На Паризький конференції почали вимагати відходу Галицької амрії на “лінію Бартелемі” лінію ріки Буг, після чого делегація УНР склала декларацію про безперспективність подальших перемовин в Ходорові. Мілітарна допомога Антанти призвела до втрати західно-українським урядом власної території, відступу Галицької армії за Збруч.

За посередництвом генерала Віктора Зелінського Віарт налагодив постійні зв’язки місії з армією УНР. В розмовах відверто критикував політику тогочасного британського прим’єра. В 1920-му сер Картон став посередником на переговорах Юзефа Пілсудського та Головного Отамана УНР Симона Петлюри щодо укладення угоди про спільну боротьбу з більшовиками. Кость Кацієвич писав в лютому 1920 року: “Представник Англії в Варшаві генерал C Wiart теж дуже прихильно поставився до нашої справи в бесіді зі мною, яку я мав з ним по дорученню Президента Республіки“.

Коли польські війська і війська УНР вступили до Києва туди в супроводі капітана М. Н. Девіса прибув англійським літаком генерал Картон де Віарт. Після чого він запросив до міста секретаря посольства США у Варшаві. В травні 1920 року воколиці Києва трапився інцидент з літаком, на якому летів генерал. Голова британської місії загував про вступ до Києва так: “Пілсудський був дуже забобоний. Після зайняття Києва признався мені, що почувається неупевнено, бо історія показала, що кожен завойовник, який пробував покорити Україну, кінчив погано”. В червні 1920 року за його запитом керівництво міністерство оборони Великобританії звернулось до лорда Керзона з проханням визначити офіційну позицію щодо УНР. На що прем’єр відповів, що в існуючих умовах визнати права українського уряду неможливо.

 

Генерали де Віарт і Редкліфф були одними з останніх, хто вийшов з Берестейської фортеці під час наступу 1 серпня 1920 року. В тому ж місяці трапився випадок коли потяг, яким їхав керівник британської місії, був   кавалерією. Генерал узяв командування обороною на себе і відбив напад. За що отримав найвищу польську нагороду – хрест «Віртуті Мілітарі». 
Адріан Картон де Віарт в Маньковичах
 
В 1923 р. Адріан Картон де Віарт звільнився з британської армії, отримавши належне почесне звання генерал-майора. В 1924 році генерал приїхав в гості до свого польського ад’ютанта князя Кароля Радивила. Одного разу вони з князем вибираються в мандрівку по безлюдній ріці Льві. Дня ледве вистачає, щоб дібратись до мисливського будиночка оточеного лісом. Генерал був очарований: “Я прийняв рішення негайно, я знав, що це саме те, що хочу, і поцікавився у принца Чарльза (Кароля Радивила) про суму орендної плати. Він був дуже зворушеним моїм запитанням і сказав, що якщо мені це місце подобається , воно моє … безкоштовно”. З того часу до 1939 року Віарт жив в Столинському повіті отримавши в повне розпорядження резиденцію в Простині.
 
 
 
Про свій маєток генерал писав так: “У Простині було все, про що я завжди мріяв: полювання і почуття віддаленості від цивілізації. Тут було тихо і спокійно“. Улюблене зайняття генерала – полювання. “Хоча я і далеко не експерт, я застрелив понад 20 000 качок власною зброєю, тому маю досвід, якщо не майстерність,” – згадував він про роки проведені на Ольманських болотах. “Найчастіше генерал полює на бекасів, тому, що це дуже швидка птах, і вбити її дуже важко. Рідше полює на качки, які пізніше віддає своїм робочим, так як сам не їсть качок. На полюванні завжди присутній гайовий, який заряджає рушницю” – згадував гість генеральського дому художник Генрик Узембло. 
 
Генерал Адріан Картон де Віарт серед учасників полювання. В центрі Кароль Радивил. На фото генерал справа від нього.
 
Маєток знаходився за кілька десятків кілометрів від радянського кордону.  Під час полювань генералу доводилось підходити до нього дуже близько. Очевидно, що для людини, яка полюбляла гострі почуття, життя на кордоні мало додаткову привабливість. Де Віарт казав: “Совєти сильні, але нехай тільки вони спробують сюди посунутися…”. 
 
Крім природи Ольманських боліт генералу подобається маньковицький дух аристократизму, збереженість патріархальних звичаїв, невибагливість прислуги. Багато часу він проводив гостюючи в маєтку Радивилів. В лютому 1938 року в Маньковичах побував Павло Лур’є, племінник відомого пинського підприємця Олександра Лур’є: “Компаньйонами князя були незаміжня старша донька, старіший пан, який казав, що був позашлюбним сином царя Олександра ІІ і однорукий, одноокий англійський генерал Картон де Віарт“. Щодо Сергія Ісакова, Лур’є помилився, його вважали онуком імператора Олександра І.  А ось Адріана Картона де Віарта сучасники вважали позашлюбним сином бельгійського короля Леопольда ІІ. Коли мова заходить про амурні пригоди бельгійського монарха перш за все згадують де Віарта. Очевидно, що сам генерал на цю тему говорити не любив. 
 
 
Резиденція де Віарта в Простині перебувала на острові, посеред якого був побудований невеликий фільварок, будинок для прислуги і господарські будівлі (в тому числі стайня, хлів, курник). У розпорядженні генерала було 4 коня, 7 корів, 3 свині, кілька десятків баранів і близько 200 курей. За усім цим господарством доглядали п’ять довірених слуг. За словами Узембло двір генерала виглядав так: «Старий, дерев’яний, типовий мисливець, будинок, але перебудований всередині під потреби справжнього англійського джентльмена. Перед будинком зроблений тротуар, по краях якого посаджені пеларгонії. Червоні, такі, як у Букінгемського палацу. А дуби нагадують Річмонд або Хемптон Корт ». Усі мисливські трофеї наказує щільно вішати на стіни власного будинку.

З початком Другої світової війни все майно включно з унікальною колекцією мисливських рушниць довелося кинути. Радянські війська передали його особисті речі в музей в Мінську, але, як і більша частина Мінська, війни вони не пережили. Разом з польським урядом спочатку виїхати до Берестя, а потім, через Ковель евакуюватися в Румунію. 

В роки війни генерал де Віарт чимало ще прислужився Британський імперії, а після її закінчення повернувся до спокійного хатнього життя. Помер власник простиньського маєтку 5 червня 1963 року.  

 
.
 
 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *