Маньковичі: Перший лось

Віктор Місіюк, Культура
23/03/2020, 1 Comment

Ольманські болота місце особливе, якщо не вийняткове. В першій половині ХХ століття тут не тільки відродилась регіональна популяція лосів, але й проводились полювання для еліти тогочасної аристократії. Одними з перших випробували мисливське щастя місцевий господар Кароль Радивил і члени його родини. Ррідний брат господині маньковицького палацу Ізабели Радивил князь Ієроніма Радивила, чоловік великої князівни Ренати Габсбург, описав одне із знакових полювань. Він став свідком і центральною особою у полюванні на володаря місцевих лісів і боліт – лося. Місце в глибині пущі де переховується дикий звір традиційно називали оступами. З одного з них вранці на дистанцію пострілу на Ієронима Радивила вийшов рогач. День коли князю випала честь вполювати ольманського лося, 5 вересня 1927 року, став одним з найбільш пам’ятних моментів його життя. Захоплююча мисливська історія під назвою “Перший вбитий лось у вільній Польщі” була опублікована в часописі”Польський ловець”. Оригінал, звичайно, опубліковано польською мовою. Тому він мало відомий українському читачу. Описаний момент справді історичний, а текст цікавий та цілосний, тому історію того полювання приводимо ціляком:

“Я приїхав до Манькевич на запрошення мого швагра Кароля Радивила, ордината давид-городоцького, щоб полювати на знамениті в усій Польщі поліські “сади” качок. Качки в тому року через суху погоду та малу воду було значно менш, ніж в інші роки, але ми забавились по-королівськи; ми повернулися додому через три дні, вбивши з чотирьох рушниць понад 1000 штук .

Вдома чекало повідомлення про те, що почався гон лосів, що лоси вже добре вабляться. До війни в давид-городоцький ординації було багато лосів, але під час більшовицької навали та перевороту вони майже повністю були вбиті місцевими селянами та Червоною армією, так що вижили лише 3 чи 4 штуки, з яких завдяки надзвичайному захисту яким оточує мій швагер цю рідкісну тварину вона розмножилася досить багато, бо налічує близько 40 тварин з ласенятами. Оскільки співвідношення биків до самиць занадто велике, князь Король вирішив відстрілити одного або максимум двох биків. Виликим було моє здивування та ще більша радість, коли мій улюблений швагер запропонував мені взяти участь у цих королівських полюваннях. Ми виїхали після вечері близько 9 години, щоб о 2 годині ранку потрапити до гаївки “Голова”, де розташована центр оступів, які вибирали лосі після війни. Красива, зоряна, тепла ніч. Ми сідаємо з деякою емоцією до кінського повозу, з каганцем попереду, і так їдемо 2 години, до села Хотомля. Там ми залишаємо нашу бричку, щоб пересісти на місцеві вози, бо нас чекає стежка, яку може подолати лише поліський кінь.

Час такої їзди, бо болотах та колодах. Я захоплююся цим конем, який іноді по живіт провалюється, але завжди сміливо виконує своє завдання. Близько півночі ми добираємось до річки, де вже зручно сідаємо до катера, яким ми пливемо по чорному лісу, лозами та очеретами, аж до нашої квартири. Вся ця дорога, освітлена нашим ліхтарем, набуває дедалі фантастичнішого вигляду, від таємничих тіней, серед розлогих криків пугача чи тріску переляканих кабанів. О 2:00 вночі ми добираємось до берега; з десяток зайових звітують про вечірні прослуховування.

Після короткої наради, швидкого чаю і ми вирушаємо кожен до власного оступу. Погода гарна, але, на жаль, вітер сильний, тому ваб важко почути. Скрізь видно свіжі сліди: тут лосиця пройшла сама, там з лосеням, тут знову слід гігантського бика. Стверджую всюди добре продумані підходи, вміло прокладені кладки; видно, що справжній мисливець, який знає свою хащі, все спланував.

Князь ординат сам всі оступи заздалегідь з трудом обходив. Охоронці показують мені курені, в яких він ночував, бо мав далеку дорогу. Так минуло п’ять днів, і ми не дійшло до пострілів; ми чули далекий хропіння, навіть тріск і ваблення лося, гайові також повідомляють, що і вони чули, іноді бачили; тепер лоси стоять біля лосиць, і вони не хочуть йти на приманки. Одного разу я опиняюся між двома парами; Я чую їх ваблення, хруст гілок, 100 кроків, але зайти до гущавині не можу. Стою на місці, сподіваючись, що якийсь з них вийде у просторе місце. Так власне й сталося: з’явилося тіло величезне, чорне; це лосиця! Проходить і зникає, а за нею щось ще більше, фантастичне, – бик; приманює і хропе, гучно ломає, але перешкоджає ранковий туман, так що я не можу розпізнати рогів і не бачу скількі мають клинки і не знаю наскільки вони розгалужені.

Не рішаюсь стріляти, бо не хотів би забити слабшу тварину. Наближається час повернення. У передостанній день мій приманщик (старий, бородатий – 75 років, він пам’ятає чудові часи і не може порахувати, скільки лосів при ньому бло вбито) починає заманити. Лось відповідає, йде, підходить, тріск поблизу, але старий не чує; мабуть з манком помилився, лось сполохався і пішов. Надія вже слабшає. Ще один ранок. Вечірні звіти дуже корисні. Гайові добре чули ваблення двох лосів. Веселішає на серці, можливо ще вдасться! Мій швагер, такий гостинний, що він відправляє мене туди з найліпшим вабщиком, Павлом Остапчуком. Випливаємо на човні, ніч темна, тиха і морозна; це добре! Далеко буде чути. Через годину ми опинилися в оступі.

У мене їх двоє для полювання. Ми чекаємо світанку, щоб почати приманювати. Світає. Остапчук обережно починає манити; тут хропе, там вабить, але він нічого не каже. Лосі мали перейти вончі на на другий оступ, тож треба йти туди. Проходимо через голе болото. Але що це з того боку? Видно темну пляму. Я піднімаю окуляри до очей, пляма в цей момент зникає. Це лось! А може, лосиця? Ми рухаємось обережно і знову з лоси виглядає великий екземпляр. Це бик! О, це хороший бик! Що робити? Де стати? Чи не задалеко?

Швидке рішення; Я вибираю позицію на краю лісу, на межі з болотом. Лось на мить зникає. Хрип вабця, і я бачу, як чорна фігура знову з’являється і більшає! Ось лось стояв на верхньому краю каналу, завдяки чому він виглядав ще більшим, ще жахливішим. Він дивиться в наш бік і шукає суперника. Я бачу лопати з великими кінцями на тлі неба і пускаю кулю.

В центрі в костюмах: зліва Карол Радивил, справа Ієроним Радивил

О радість! Гігантпадає на місці, раз встає і знову падає. Я не можу описати, як радість переповнила мене і моїх людей. Постріл був далеким, 250 -300 кроків. Біжимо на місце. Який прекрасний вид! Колос лежить і вже не рухається. На звук пострілу весь табір на чолі з князем Кароль рушив сюди, прискорив темп, хочуть якомога швидше побачити. Вони підходять, дивляться і вітають. Розчулений я падаю у обійми свого шавгра. А тепер п’ятнадцять гайових надягають мотузки і з повагою витягують короля цієї пущі.

Так був вбитий, наскільки нам відомо, перший лось у вільній Польщі, в давид-городоцькій оридинації, в оступі «Теребень», велемицького лісництва».

Як видно ініціатором першого післявоєнного полювання на лося був сам Кароль Радивил. До полювання на лосів він ставився особливо. А один з його трофіїв був високо оцінений на міжнародній мисливський виставці.

Далі буде

 

  • 3
    Поширили:

1 thought on “Маньковичі: Перший лось”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *