Маніфест сконфедерованої жидівської шляхти

Віктор Місіюк, Новини
12/09/2020, Leave a comment

В часи Контреформації конфесійне протистояння набуло міжрелігійного характеру. Підігрівала релігійний конфлікт внутрішньополітична боротьба еліт за вплив у державі. Після релігійних війн XVII століття в Річі Посполитій лишалась лише тінь ренесансної толерантності, свободи віровизнання. Права представників релігійних меншин, так званих дисидентів, стали однією з болючих тем. Тим більше, що країна межувала з Російською імперією і Прусією, де православ’я і протестантизм мали офіційний статус.

В 1766 році Сейм відхилив проект реформ, який надавав права некатоликам. В наступному році виникла радомська конфедерація одним з лідерів якої став Кароль Станислав Радивил «Пане Коханку», а секретарем берестейський каштелян Мартин Матусевич. Конфедерація була консервативною антироялістською політичною силою, яка активно використовувала релігійні гасла.

Кароль Станислав Радивил “Пане Коханку”

В кількох бібліотеках зберігся цікавий документ – «Маніфест сконфедерованої жидівської шляхти, спадкоємців давніх держав замежних, єрусалимських». Його копії находились в бібліотеках Осолинських, Красинських, Ягелонський бібліотеці, музеї Чорторийського. Фрагмент з документу, прийняття якого мало статися в Бересті, був опублікований в «Історії жидів Кракова і Казимира» в 1936 році. Головна думка документа в тому, якщо вже має хтось право на рівні з католиками права, то іудеї. В ньому також дисидентів попереджають, що кагали будуть захищати публічний спокій.

Запобігаючі ревнивого часу шкодам та претензіям панів-дисидентів, від яких у цій країні ми старші правами та привілеями, щоб від нас вони в свободах і прерогативах переваг не мали приймаємо даний урочистий маніфест, заявляючи, що будемо його в згоді відстоювати усіма силами. Якщо у своїх претензіях (чого хай Біг боронить) результату добьються, тоді і ми також зараз виразно добиватися будемо. Але щоб цей наш маніфест панів дисиденти не ображав і щоб ми несподівано не зазнали насильства, з великою обережністю від небеспеки себе захищаємо, протестуючи проти раптової можливості втрати порядку,  а ні  зараз (не дай Бог) хочемо вас бити, але великій спокій зберігти, про що власноручно маніфест підписуємо, до будь-яких публічних книг у Короні та Великому князівстві литовському сьогодні ж негайно подати визначеним між нами старостам доручаємо.
Діялося у Бересті 19 квітня 1767 року“.

Частина дослідників сприймають інформацію про з’їзд представників кагалів  на якому прийнято рішення проти релігійних обмеженнь як об’єктивну. Є також причини сумніватись в правдивості цієї інформації. Справа в тому, що в однотипних документах фігурують різні роки проведення з’їзду (26 березня 1764, 19 квітня 1767) і місця проведення (Пінчів, Бересть). Серед тогочасних актових документів копія завірена представниками адміністрації досі не знайдена. В Бібліотеці Красинський під документом позначено 19 квітня 1767 року в Бересті. Але жодних натяків про можливість його провдення в місті на Бузі нема. Версія з Пінчовом виглядає більш правдоподібно, але також сумнівна. Вагу тексту мала додавати кількість делегатів з’їзду, які підписали рішення 12081. Знов таки зрозуміло, що зібрати таку неймовірну кількість на той час було неможливо, хіба що мова йде про заочну участь. В тексті, в якому говориться про проведення з’їзду в Пінчові однією з головних радників названий берестейський рабин, що не дуже вписується в попередню практику, тим більше зруйновану напередодні сеймовими рішеннями. Останній «генеральний з’їзд» відбувся в Піліці в 1762 році. В 1764 році сейм ліквідував генеральний рабинат, коронний Ваад чотирьох земель і Литовський ваад, залишив лише як форми самоврядування кагали. В 1767 році представники кагалів звернулись до короля з проханням «щоб ксьондзи і загал не чинили кривд, бо діти наші по селах і домах ловлять і приймати католицьку віру змушують».

Зацікавлення у втягненні в боротьбу третьої сторони, пошуку союзників настільки очевидне, що критики схильні приписувати «маніфест»  представникам радомської конфедерації, або, що ще більш імовірно, клерікальним колам, авангарду контрреформації – отцям ієзуїтам. «Переклад» на польську мову говорить про те, що текст мав буди не внутрішнім рішенням, а демонстрацією позиції жидівського середовища стосовно конфесійної боротьби. З іншого боку комічні елементи тексту могли мати на меті висміювання любих некатолицьких вимог. Історик Маєр Балабан односить «Маніфест сконфедерованої жидівської шляхти, спадкоємців давніх держав замежних, єрусалимських» до циклу літературних творів-фальсифікатів компроментуючого характуру, які отримали назву пасквілі. Як би не було, варто нагадати, що боротьба за права жидів згодом стане однією з тем реформаторського Чотирьохрічного сейму.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *