“Мене цікавить тема переселенців”

Письменниця та журналістка Наталка Бабіна дала інтерв’ю “Громадське”.

Лариса Денисенко: Що тебе пов’язує з Україною?Фото: Громадське радіо

Наталка Бабіна: Я родом з Берестейщини. Це україномовний регіон у складі Білорусі. Для мене українська мова рідна. Я так говорила з дитинства, від народження. Може, моя мова не дуже літературна, більше діалектна. Тепер я перебуваю в Україні, маю завдання редакції своєї газети написати про перебіг реформ в Україні, про те, як тут живуть люди, зокрема мене цікавить тема переселенців з Донбасу. У Білорусі я очолюю Товариство української літератури при Спілці білоруських письменників. Завданням нашого товариства є популяризувати в Білорусі українську літературу, а в Україні — білоруську, сприяти перекладам, тому, щоб у нас в Білорусі виходила література українською мовою. Наше товариство видає білорусько-український альманах «Справа». Це синтетичний альманах, він не цілком художній, не цілком науковий. Ми розміщуємо і художні, і науково-популярні тексти, і публіцистику. Відмінність нашого альманаху в тому, що ми ставимо тексти трьома мовами — білоруська, українська, російська — та діалектом, зокрема українськими діалектами, які досі живуть, функціонують у нас на Берестейщині. В Україні я стикалася з таким стереотипом, що білоруси знаходяться цілком під впливом російської пропаганди. Хочу сказати, що здебільшого це стереотип, хоча у нас справді дуже великий вплив мають російські телеканали. У нашій кабельній мережі немає жодного українського телеканалу. Але в суспільстві ставлення до України дуже прихильне. Людям цікава українська культура, вони з симпатією ставляться до України як держави. 

Ми в товаристві зрозуміли, наскільки людям цікава українська культура, українська мова тоді, коли у вересні минулого року організували в Мінську і Гомелі курси української мови. До мене зверталися люди і казали, що вони хотіли б вивчати мову, Бог тому посприяв. Я зустріла молодого викладача, філолога за фахом Єгора Дзьобика. Він погодився викладати українську мову безкоштовно. З приміщенням нам допомогло Товариство білоруської мови імені Франциска Скорини. Я думала, що запишеться 10 — 15 осіб. Яке ж було здивування, коли я дізналася, що записалися близько 90 осіб. Коли люди зібралися на організаційне засідання, ми мусили винести столи з приміщення, бо інакше ми не вміщалися. Така ж ситуація була і в Гомелі. Там викладає пані Надія Дрозд. Коли почали записуватися, то керівництво товариства написало, що більше людей не можуть записати, бо немає стільців, щоб всіх розмістити. Скінчилося тим, що люди на першому занятті сиділи і на підлозі, і на підвіконнях. На курси приходять люди різного віку. Коли у нас з аншлагом, тріумфально почалися курси української мови для дорослих, до мене звернулися ще батьки з проханням організувати вивчення мови для дітей. В Мінську ми організували такі курси.

Повна весріся розмови на сайті Громадське

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *