Мова фундаційного листа

Віктор Місіюк, Культура
14/09/2021, 1 Comment

Родина Солтанів в Берестейському повіті володіла важливими з точки зору економічної та релігійної історії маєтками. Ярослав Солтан був власником села “Клейничі”, яке він 12 січня 1604 року записав на користь свого сина Єронима. Рідний брат Ярослава Давид Солтан мав права власності на “монастир церкви Светого Семіона і село Муравец”, які згодом продав своєму племіннику. Серед актових документів зберігся надзвичайно цікавий документ – фундаційний лист Ярослава Солтана (- 1610). Написаний він 9 травня 1589 року для вовчинської церкви святих Миколая і Юрія.

Сучасна вовчинська церква

Перш за все дослідники звертають на нього увагу, як свідоцтво того, що так звані капітули, колегії духовенства вищого рангу, існували в при володимирському єпископі задовго до Берестейської унії. В тексі згадується що фундатор поручає опіку над приходом владиці “и его капитулѣ”, важливі церковні питання мав вирішувати “владыка съ капитулою”. Ще одна важлива деталь полягає в тому, що зроблена в 1675 році виписка називає Бересть богоспасаємим містом, хоча серед дослідників існує думка, що таке окреслення використовувалось виключно в православному середовищі і зникло після підписання Берестейської унії. Ситуація коли у православної церкви є два патрони за вийнятком, Петра і Павла, є нетиповою. Скоріше за все вона свідчить про наміри власника використати церковні свята для отримання права на проведення у Вовчині у одповідні свята ярмарків. Наступна причина цитування фундаційного листа Солтанів в тому, що власник окремо підкреслив приналежність нового приходу до обряду віри християнської грецької і зобов’язав щоб в ньому правилось слов’янською мовою. Мова самого документа – один з яскравих прикладів цікавих з точки зору історичної граматики і діалектології. Давні документи, такі як грамоти 1400 року чи “Діаріуш” Афанасія Филиповича, зафіксували основні тенденції розвитку мови, а часто й риси властиві сучасним берестейським говіркам.

 

Звернемось до характерних рис фундаційного листу, виявлених в тексті опублікованому в 1870 році на сторінках 18-19 третього тому “Акти, публікуємі Віленською археографічною комісією”. Частина з них вражає архаїчностю, інша використанням в сучасній мові. Форма займенника “кождое” яка виникла після занепаду редукованих голосних. Автор тексту використовує форми в яких на місці давніх носових голосних у одному випадку є [о] “собота”, в іншому [у] “сусѣдъ”. Зафіксовано чергування головних в корені слова “шостого”. Писар плутає літери ять і и – “всимъ”, “ничимъ”, що свідчить про перехід голосних у закритих складах, ікавізм.  Часто трапляється інфінітив глаголу з закінченням –ти, який став норомою української літературної мови: “получити”, “доходити”, “полнити”, “твердити”. Після шиплячих (ж, ч, ш, ш, дж) перед споконвічно твердими нешиплячими пишеться о –   “прошоный”, “нашомъ”.  В родовому відмінку прикметники мають закінчення -ого – “ничого”,  “нашого”, “Божого”. Зафіксовано нестягнені форми займенників “рукою власною”, “своею”. Іменник II відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини має закінчення -у – “до сего листу”. Як і в сучасній український мові іменники “подписъ”, “записомъ” чоловічого роду. Зустрічаємо в тексті широко вживане наріччя “здавна”. Є в документі і значно частіше вживане наріччя “коли”. Находимо в тексті менш продуктивний, але досить характерний дієприслівник “сподѣваючися”. Використовується прийменник як – “як то”. Перехід и-е властивий південнозагородським і тороканським говіркам часто зустрічається в титулі місцевого владики – “”Володимерскому”.  Можливо він був переписаний механічно, або автор був носієм згаданого типу говірки. Частина давніх лексем може бути пояснена мовними контактами, має аналоги в польський мові –  “змерлыхъ”, “продковъ”. Ними або впливом на автора південнозагородських говірок викликано використання  написання через е слів “людемъ”, “тысеча”, а також часте використання форми  “светого”, “свещенникъ”, “свещенника”, “свещенникови”. При тому в документі зустрічається як написання “светыхъ”, так і “святихъ”. Подібна ситуація з прийменником і префіксом “отъ” и “одъ” – “одкрестили”. Інший прийменник і префікс який трапляється в двох варіантах “съ” ы “зъ” – “со женою” і “зъ жоною”, “з садомъ”. . .  . Ще один прийменник, який використовується в двох формах “што” – “шчо” – “шчо священника Волчинского шчо рокъ доходити маетъ”. Як видну тут також зафіксований похідний з прийменників, активно використовуємий в сучасній літературній мові прислівник щорік.

Здавалося б згаданого досить для того, щоб зануритись в атмосферу давньої канцелярської традиції. Але можна сказати, що дослідження фундаційного листу в тому моменті тільки починаються. Найбільшою дослідницькою інтригою є те, що розглянутий текст відрізняється од іншої публікації того ж документу. Він з’явився в 1865 році на сторінках “Вісника Західної Росії”.

Місце в якому було збудовано першу вовчинську церкву

Крім публікації в “Віснику Західної Росії” текст також надрукував “Dziennik wileński”. Безумовно порівняння усіх відомих публікацій, а також пошук оригіналу можуть дати цікавий матеріал для аналізу мови історичних документів, дозволить докладніше описати етапи розвитку традиційної мови Берестейщини. Згадане в “Актах” “приселенье” в “Віснику” пояснюється “при селенѣ”, “туттежъ” – “то тежъ”,  “аще бы” – “а гдебысьмы”, “покесьмо” – “поки есмо”, “яко ся” – “якося”, “яко то” – “якото”, “и ересь” – “иерее”, “свято” – “всято”. Якщо частину з вищенаведеного частково можна однести до різниці у прочитанні нерозбірливого тексту, то наступні приклади є різними фонетичними і граматичними формами, а навіть нормами різних мов: “злотыхъ” – “золотыхъ”, “быть маетъ” – “буты маетъ”,  “полезному” – “полизному”, “нашей” – “нашой”, “бочекъ” – “бочок”,  “весь” – “увесь”, “анафема” – “анаѳтема”, “пресбитер” – “презбитеръ”,  “Іисуса” – “Ісуса”, “Лаврентій” – “Лавренты”, “спасенью” – “спасеню”, “милосердья” – “милосердя”, “моцью” – “моцію”, “малжонки моей” – “малжонки мей”, “належитъ” – “належить”, “обецуемъ” – “обецуемо”, “ознаймуемъ” – “ознаймуемо”. В тексті з “Вісника” прийменник і префікс з є панівним: “съ которыми” – “зъ которыми”, “съ сѣножатями” – “зъ сѣножатями”, “зъ огородами”, “съ помѣру” – “зъ помѣру”, “съ книгами” – “зъ книгами”, “зъ звонами” – “зъ дзвонами”, “съ того” – “зъ того”, “съ которыхъ” – “зъ которыхъ”. В ньому більше прикладів використання прийменника і префікса од: “отправовать” – “одправоватъ”, “самъ от себе” – “сам одъ себе”, “отдали есмо” – “оддалесьмо”. Одним з найбільш цікавих є різниці в написанні ѣ: “владыцѣ” – “владыцы”, “словянскимъ” – “словѣньскимъ”. При чому в “Актах” прикладів його використання менше: “светыхъ” – “свѣтыхъ”, “светого” – “свѣтого”, “тоежъ” – “тоѣжъ”, “вѣчне” – “вѣчнѣ”, “сее” – “сеѣ”, “речь” – “рѣчь”, “идучое” – “идучоѣ”, “не зоставуемо” – “нѣзоставуемо”, “доистьемъ” – “дойстѣмъ”. Чи не найбільш разючим є різниця в позначенні твердості-мяккості приголосних дієприслівниках та дієсловах: “просячи” – “просячы”, “утвердивши” – “утвердывши”, “вымѣривши” – “вымѣрывши”, “уфундовати” – “уфундоваты”, “получити” – “получыты”, “доходити” – “доходыты”, “отправовати” – “одправоваты”, “полнити” – “полниты”, “твердити”- “твердыты”, “имѣти” – “иметы”, “што рокъ давати” – “шчо рокъ даваты”, “принятъ” – “прынятъ”, “въ чемъ противитися” – “въ чомъ спротывытыся”, “сходили” – “сходыли”, “крестили” – “хрыстыли”. Як видно з останнього прикладу по-різному передано написання також першої літери. Твердість приголосних відрізняє також написаня прикметників, числівників, прислівників, імеників: “Волчинского” як “Волчыньского”,  “Волчицкомъ” – “Волчыньскомъ”, “урочистое” – “урочыстое”, “присяглый” – “прысяглый”, “при печати притисненой” – “пры печати прытысненой”, “его милости” – “его милосты”, “чотыри” – “чотыры”, “три” – “тры”, “вширь” – “вшыръ”,  “гостинца” – “гостынца”, “индикта” – “Індыкта”, “пришествіе” – “прышествіе”, “причастія” – “прычастя”.  Часом ця різниця є різницею звучанням цих слів в сучасній літературній мові і діалектах: “фундаційнымъ” –  “фундацыйнымъ”, “фундаціи” – “фундацыи”.

Кількість відмінностей така, що вважати їх описаками, помилкою коректора складно. Таке враження, що кожен з авторів текстів “Актів” і “Вісника” прочитав оригінал по-свойому. Перераховані різниці схожі на ілюстрацію з досліджень Івана Огієнко про редагування давніх актових документів, яке може розглядатись навіть як приклад свідомої культурної політики в сфері історичної пам’яті. З кількох причин є підстави оддати перевагу тексту з “Вісника Західної Росії”. По-перше, в ньому зустрічаються літери, які активно використовувались в давніх текстах і яких цілком нема в “Актах”. По-друге,  його  текст більший. В останньому згадано, що він є випискою з 1782 року. По-третє, згадані форми значно ближче до живої мови регіону, зафіксовані мовознавцями, мають сучасні аналогії. Документ з архіву вовчинської церкви в 1865 році переписаний місцевим настоятелем Кіпріяном Павловичем. До тексту також додані коментарі берестейського капітана у відставці Осипа Борковського. Коментарі останніх свідчать про те, що вони були людьми освіченими і списати різницю на їх посередництво складно. Можливо наблизили до народної мови автори виписки 1782 року, що свідчило б про те, що така тенденція була нормою в кінці XVIII століття. Лишається ще можливість того, що текст “Вісника” є оригінальною випискою XVII століття виправленою редакторами “Актів”. Важливо підкреслити, що автори виписки підкреслювали, що передають все “слово в слово” і між мовою коментарів переписника і самого листа легко помітити стилістичну різницю. Фундаційний лист був написаний в вовчинському маєтку, тобто в ньому з великою імовірністю проявляються особливості мови місцевого дворянства, духовенства і місцевого населення загалом.

1 thought on “Мова фундаційного листа”

Залишити відповідь